Поняття та типи політичної участі

Політична участь— залучення людей до процесу політико-владних відносин, здійснення ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки, погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальних інтересів.

Типи політичної участі:- індивідуальний;- новаторський; - колективний; - законний; - добровільний; - нелегальний. - примусовий; - активний; - пасивний; - традиційний; Конкретними формамиполітичної участі є: мітинги, вибори, референдуми, мітинги, демонстрації, страйки

- активний; - вибори;

- пасивний; - референдуми;

- традиційний; - участь у діяльності політичних партій, зборів підписів;

Предмет політології.

Політологія (грец. politika — державні й суспільні справи, logos — слово, поняття, вчення) — наука, об'єктом якої є політика і її відносини з особистістю та суспільством. Предмет політології, різноманітністьу підходах до його визначення

Щодо визначення предмету політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов'язкова, хоч і спирається на примус.

В американській енциклопедії політологію ви­значено як науку про характер і функції держави й уря­ду, через які держава здійснює владу.

Вчені з пострадян­ських країн також по-різному визначають політологію: як науку про систему закономірних взаємозв'язків соціальних суб'єктів з політичною владою, боротьбу за полі­тичну владу; як сутність, форми й методи політичного владарювання; політичну культуру тощо.

Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інсти­тутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров вважають, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення.

Однак, на відміну від інших наук, що досліджують ці проблеми, політологія вивчає спосіб організації та здійс­нення влади. Такий підхід звужує предметне поле полі­тології.

На думку російського політолога В. Мшвенієрадзе, предметом політичної науки є вивчення об'єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами. Політична наука аналізує структуру державної влади, функціонування політичних інститутів, їх відносини з політичними ідеями і теоріями в різних політичних системах, політичну культуру, взаємозв'язок політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності.

Останнім часом значного поширення набув системний підхід до визначення предметного поля політології. Згідно з ним її метою є дослідження тенденцій і законів структу­ри, функціонування та розвитку політичного життя соціальних спільнот, залучення їх до діяльності з реалізації політичної влади та політичних інтересів (Ю. Шпак, Ж. Тощенко, В. Бабкін).

Виходячи з цього, предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади.

Загалом сукупність проблем, досліджуваних політологією, можна поділити на три великих розділи:

1. Соціально-філософське та ідейно-теоретичне підґрунтя політики, системоорганізуючі ознаки й характеристики політичної системи, політичні парадигми, що відповідають конкретно-історичному періоду.

2. Політичні системи та політичні культури, політичні режими, їх порівняльні характеристики, еволюція світових політико-ідеологічних доктрин.

3. Політичні інститути, політичні процеси, політична діяльність і політична поведінка.

Предметом політології є певна система знань про політичний об'єкт, а саме:

ü історико-політичні вчення;

ü закономірності становлення, функціонування, зміна політичної влади;

ü джерела, рушійні сили політичного життя суспільства;

ü сутність, природа, тенденції розвитку, механізми прояву політичного;

ü конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами;

ü політичні інститути (конституції, центральний уряд, регіональне, місцеве управління, адміністрація та ін.);

ü політичні партії, групи об'єднання, участь громадян в політиці, громадська думка;

ü міжнародні відносини.

Сюди відносять також такі феномени, як: політична культура, ідеологія, політичні еліти, політичні партії та громадсько-політичні організації, рухи, владні відносини, держава, політична система, політична діяльність, політична поведінка, політичне лідерство, громадська думка й засоби масової інформації в політичному процесі, конфліктологія, етнодержавознавство тощо.

Принципи правової держави.

Правова держава виступає як такий тип держави,влада якої заснована на праві,обмежується за допомогою права і здійснюється у правових формах.

Правова держава відрізняється від звичайної держави наступними принципами:
1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;
2) розподіл влади, яка належить народу, на законодавчу, виконавчу і судову;
3) верховенство громадянського суспільства і його представника — Парламенту над державою і її апаратом;
4) юридичне закріплення основних прав і свобод людини в Конституції та інших законах і їх фактичне забезпечення;
5) взаємоповага і взаємовідповідальність особи і держави;
6) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом, а державі і її чиновникам лише те, що дозволено законом;
7) демократичний плюралізм і гласність — діяльність легальних політичних партій і рухів, відносна свобода засобів масової інформації і т.п.

У словосполученні "правова держава" на першому місці стоїть право,на другому- держава.Це означає верховенство права в суспільстві. Основоположним началом права є принцип загальної рівності, тобто загальної і рівної для всіх міри свободи: для держави та її органів, для окремої особи і колективів, для всіх громадян країни. Така формальна рівність є властивістю права, виражає таку його специфіку, як справедливість. Право у суспільному житті виступає насамперед у формі законів та інших нормативних актів. Тому громадяни й організації можуть бути юридично рівними і вільними тільки як учасники конкретних правовідносин, тобто таких відносин, які врегульовані законом, нормативними актами.
Отже, верховенство права (закону) у суспільстві - основний принцип правової держави. Він зумовлює й інші його принципи, зокрема підпорядкування законові самої держави та її органів, посадових осіб, інших організацій, громадян,а також утвердження економічної свободи людини. Повинна дотримуватись незалежність правової системи, наявність багатопартійності, легальна діяльність не лише урядових, а й опозиційних партій, об"єднань і рухів. Влада повинна розподілятися на три гілки - виконавчу, законодавчу та судову, які будуть стримувати й урівноважувати одна одну. Повинно дотримуватись суспільно-політичне представництво громадян на усііх рівнях державного управління, здійснювати волю народу, усезагальне, рівне й пряме виборче право. Політичні діячі не можуть користуватися прерогативами, які не надані їм законом. Правова держава характеризується якістю власне закону. Він повинен бути справедливим, гуманним, закріплювати невід"ємні природні права кожної людини: право на життя, на свободу, на особисту недоторканість. Але свобода не є абсолютною. Вона допускає обмеження, тобто має певну міру. Ця міра повинна бути рівною для всіх.