Аварій на людину і довкілля

.

Місцевість, що забруднюється внаслідок радіаційної аварій, за щільністю забруднення радіонуклідами умовно поділяють на зони: зону відчуження, зону безумовного (обов’язкового) відселення, зону гарантованого (добровільного) відселення і зону підвищеного радіоекологічного контролю (табл. 2.1.).

Характеристика зон радіоактивного забруднення місцевості при аваріях на РНО за щільністю забруднення радіонуклідами

Таблиця 2.1

За дозами опромінення заражену територію поділяють на наступні зони: надзвичайно-небезпечного забруднення (зона Г), небезпечного забруднення (зона В), сильного забруднення (зона Б), помірного забруднення (зона А) і зону радіаційної небезпеки (зона М) (табл. 2.2.). Їх зображують на картах і на схемах у вигляді правильних еліпсів (рис 2.3.).

Таблиця 2.2 .

Характеристика зон можливого радіоактивного забруднення місцевості

при аваріях на АЕС

У ході радіаційної аварії, як результат градації її наслідків, утворюються зони , що мають різний ступінь небезпеки для людей і характеризуються можливими дозами випромінювання.

Зона М - зона радіаційної небезпеки – ділянка забрудненої місцевості, в межах якої доза випромінювання на відкритій місцевості буде становити від 5 до 50 рад на рік. Рівень радіації на зовнішній межі зони 0.014 рад/год. У межах зони необхідно перебування людей, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії. На карті межі зони наносять червоним кольором літеру М.

Зона А- зона помірного радіоактивного забруднення (зона проживання з правом на відселення) – ділянка місцевості, у межах якої доза випромінювання становитиме 50 до 500 рад на рік,рівень радіації на зовнішній межі 0.14 рад/год. Виходячи з умов обстановки, у межах зони треба намагатися скорочувати перебування особового складу невоєнізованих формувань, при здійсненні РіНР у засобах захисту органів дихання, з використанням бронетехніки. На картах межі зони А позначаються синім кольором.

Зона Б - зона сильного радіоактивного забруднення(зона проживання з правом на відселення)- ділянка забрудненої місцевості, в межах якої доза випромінювання на відкритій місцевості буде становити від 500 до 1500 рад/рік. Рівень радіації на зовнішній межі 1.4 рад/год. У зоні Б люди повинні бути у захисних спорудах, формування здійснюють РіНР у броньованих об’єктах техніки і розміщуються в захисних спорудах. На картах межі зони наносять зеленим кольором.

Зона В- зона небезпечного радіоактивного забруднення(зона відселення) – ділянка забрудненої місцевості, у межах якої доза випромінювання на відкритій місцевості буде становити від 1500 до 5000 рад/рік. Рівень радіації 4.2 рад/год. Перебування людей можливе тільки в дуже захищеній техніці протягом кількох годин. Межі хони на картах наносять коричневим кольором.

Зона Г– зона надзвичайно небезпечного забруднення (зона відчуження)- ділянка забрудненої місцевості, на зовнішній межі якої доза випромінювання на відкритій місцевості становитиме понад 5000 рад на рік, рівень радіації – 14 рад/год. В зоні Г навіть короткочасне перебування людей недопустиме. На картах межі зони наносять чорним кольором.

Рис.2.3. Зображення прогнозованих зон радіоактивного забруднення місцевості.

При ліквідації наслідків повинні виконуватися основні заходи захисту: радіаційний і дозиметричний контроль, захист органів дихання, профілактичне використання препаратів йоду, санітарна обробка людей, дезактивація одягу, техніки. В зоні А при виконанні рятувальних і інших робіт переміщення людей потрібно проводити з використанням броньованої техніки. У зонах Б, В, Г ніякі роботи в мирний час, як правило, виконуватись не повинні.

Висновки з оцінки радіаційної обстановки дозволяють завчасно вжити заходи, спрямовані на захист людей від радіаційного ураження, включно до евакуації (відселення) населення з районів можливого небезпечного радіоактивного забруднення.

Такими основними заходами повинні бути:

– оповіщення населення про можливу загрозу радіоактивного забруднення місцевості;

– перевід об‘єктів господарства на режим роботи в умовах радіоактивного забруднення;

– підготовка протирадіаційних укриттів (сховищ) до розміщення в них людей;

– розгортання пунктів видачі засобів індивідуального захисту;

– захист продуктів харчування, води, фуражу, вододжерел від можливого радіоактивного забруднення;

– герметизація житлових і службових приміщень та інші заходи.

Хімічно-небезпечні об”єкти

Хімічні речовини та біологічні препарати природного чи штучного походження, які виготовляються в Україні чи отримують із-за кордону для використання у господарстві та побуті , що негативно впливають на життя та здоров”я, тварин і рослин, обов’язково вносяться до державного реєстру потенційно небезпечних речовин і біологічних препаратів.

За міжнародним реєстром, у світі використовується в сільському господарстві, промисловості та побуті понад 6 млн. токсичних речовин, 6о тисяч з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі понад 500 СДОР - токсичних для людей.

Особливо небезпечні аварії на підприємствах, які виробляють, використовують або зберігають СДОР, вибухо- і вогненебезпечні матеріали. До них належать заводи і комбінати хімічної, нафтохімічної і нафтопереробної промисловості , підприємства, оснащені холодильними установками (молокозаводи, м’ясокомбінати, холодильники, де холодоносієм використовується аміак), виробництва добрив і пластичних мас.

Об”єкти господарювання, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це хімічно небезпечні об’єкти . В результаті аварії на такому об’єкті обслуговуючий персонал і населення, яке проживає поблизу об’єкта, сільськогосподарські тварини, посіви та лісові насадження можуть бути уражені ядовитими речовинами.

Викид, розлив небезпечних хімічних речовин на хімічно небезпечному об’єкті, що може призвести до загибелі чи хімічного ураження людей, констатується як аварія на хімічно небезпечному об’єкті. У разі таких аварій можуть виникати масові ураження людей, тварин і рослин.

До хімічно небезпечних об’єктів(підприємств) належать:

1. Заводи та комбінати хімічних галузей промисловості, а також окремі

установки і агрегати, які виробляють або використовують СДОР;

2. Заводи або їх комплекси з переробки, транспортування та зберігання

нафтопродуктів.

3. Виробництва інших галузей промисловості, які використовують СДОР;

4. Підприємства, які мають холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак;

5. Залізничні станції і порти, де концентрується прдукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах переміщення СДОР;

6. Транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

7. Склади і бази, на яких містяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ зерна і продуктів його переробки ;

8. Склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.

Основними причинами виробничих аварій на хімічно небезпечних об’єктах можуть бути:

- поломки деталей, вузлів, устаткування, ємкостей, трубопроводів;

- несправності систем контролю параметрів технологічних процесів;

- неполадки в системах сигналізації і аварійного захисту(автоматика безпеки);

- порушення герметичності зварних швів, з’єднувальних фланців;

- організаційні помилки та людський фактор ;

- пошкодження в системі пуску і зупинки технологічного процесу, що

може привести до виникнення вибухопожежонебезпечної обстановки;

- дія сил природи і техногенних систем на технологічне обладнання;

- акти диверсій, саботажу, обману виробничого персоналу або сторонніх осіб.

Значні аварії можуть виникнути при витіканні (викиданні) великої кількості хімічно небезпечних речовин. Це може статися за наступних обставин:

- при аварійному відключенні електроенергії, відмов в роботі машин і механізмів;

- витік хімічно небезпечних речовин із насосів і трубопроводів;

- використання непридатних матеріалів;

- виникнення екзотермічних реакцій через вихід з ладу систем безпеки

і контролю;

- заповнення резервуарів для зберігання понад норму, при помилках в роботі персоналу і вихід з ладу систем безпеки, що контролюють рівень;

- пошкодження вагона-цистерни з хімічно небезпечними речовинами або

ємкостей для їх зберігання внаслідок виходу з ладу систем безпеки, що

контролюють тиск;

- розрив шлангових з”єднань у системах розвантаження;

- полімеризація хімічно небезпечних речовин у резервуарах для їх зберігання.

Головним фактором ураження при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах є хімічне зараження місцевості та приземного шару повітря, що викликає хімічне ураження людей, сільськогосподарських тварин, зараження місцевості, грунту, води, урожаю, продуктів харчування, кормів.

Усього в Україні функціонує 1810 об”єктів господарювання, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тис. тон СДОР, в тому числі 9.8 тис. тон хлору, 178.4 тис. тон аміаку.

Ці об’єкти розподілені за ступенем хімічної небезпеки:

1-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження - в кожному населеному пункті мешкає більше 75 тис. осіб) - 76 об”єктів;

2-й ступінь хімічної небезпеки (у зонах можливого хімічного зараження - в кожному із населених пунктів мешкає від 40 до 75 тис. осіб) - 60 об”єктів;

3-ступінь хімічної небезпеки ( у зонах можливого хімічного зараження – в кожному населеному пункті мешкає менше 40 тис. осіб) – 1134 об”єкти;

4-й ступінь хімічної небезпеки ( зони можливого зараження не виходять за межі території самого об’єкта) - 540 об”єктів.

Всього в зонах можливого хімічного зараження від цих об’єктів мешкає близько 20 млн. осіб (38.5 % населення країни)Правилами техніки безпеки і контролю суворо регламентується виробництво, транспортування і зберігання СДОР. Але аварії, катастрофи,пожежі й стихійні лиха можуть призвести до руйнування виробничих споруд, складів місткостей, трубопроводів, технологічних ліній. Тому СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище – на грунт, різноманітні об’єкти, в повітря і поширитися в населенні пункти, що може призвести до масового отруєння людей і тварин.

Потенційно небезпечним є накопичення,зберігання і ліквідація хімічної зброї , складовою частиною якої є високо високотоксичні бойова отруйні речовини,