Характеристика деяких небезпечних і шкудливих речовин та методи визначення їх концетрації

Згідно ГОСТ 12.1.007-76 «ССБП. Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги»,шкідливою речовиною є така речовина, яка при контакті з організмом людини у випадку порушення вимог безпеки може викликати виробничі травми, професійні захворювання чи відхилення в стані здоров’я, які визначаються сучасними методами, як в процесі роботи, так і у віддалені терміни життя теперішнього і наступного поколінь.

За фізіологічною дією на організм людини всі шкідливі речовини можна поділити на групи:

Ø подразнюючі (аміак, сірчистий газ, хлор та ін.);

Ø задушливі (оксид вуглецю, сірковуглець та ін.);

Ø наркотичні (ацетилен, ацетон, бензин, дихлоретан, хладони та ін.);

Ø соматичні (метиловий спирт, арсен та його сполуки, ртуть, свинець тощо);

Ø пил декількох видів:

Органічний

- рослинного чи тваринного походження (мука, цукор, тютюн та ін.),

- хімічних сполук (нафталін та ін.);

неорганічний (металевий),

мінеральний (гіпс, тальк, цемент та ін.).

У сфері торгівлі використовуються чи можуть утворюватися в технологічних процесах різноманітні шкідливі речовини.

Під час теплової обробки харчової продукції у повітря робочої зони виділяються продукти її термічної деструкції (акролеїн, оксид вуглецю, діоксид вуглецю та ін.), пари масел і жирів. У разі несправностей в холодильних камерах в навколишній простір можуть виділятися холодоагенти (аміак чи хладон).

Процеси просіювання і розфасування сипучих харчових продуктів (крохмалю, муки, цукру та ін.) супроводжуються утворенням пилу. В повітрі деяких приміщень торгових підприємств може міститися пил луб’яний, бавовняно-паперовий, бавовняний, льняний, шовковий. Небезпеку для здоров’я являють шкідливі речовини всередині дошників під час процесів окурювання і вивантаження капусти.

Внаслідок порушення правил безпеки під час зберігання та транспортування ацетону, розчинників, бензину, гасу та деяких інших легкозаймистих і горючих рідин пари їх можуть міститися в атмосферному повітрі, яке вдихають люди.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через органи дихання, шлунково-кишковий тракт, шкіряні покрови та слизові оболонки. Потрапляння цих речовин в організм людини у великих концентраціях призводить нерідко до гострих отруєнь. Довготривале потрапляння в організм деяких речовин навіть в невеликих дозах може викликати хронічні професійні отруєння (захворювання). Під дією пилу виникають гострі чи хронічні захворювання органів дихання.

Для виключення гострих і хронічних професійних отруєнь та захворювань встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони.

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони – це концентрації, які при щоденній (окрім вихідних днів) роботі протягом восьми годин чи при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень, впродовж всього робочого стажу не можуть викликати захворювання чи відхилення в стані здоров’я, які визначаються сучасними методами, як в процесі роботи, так і у віддалені терміни життя теперішнього і наступного поколінь.

За ступенем небезпеки для організму людини всі шкідливі речовини поділяються на чотири класи:

І – надзвичайно небезпечні (ГДК < 0,1 мг/м³);

ІІ – високонебезпечні (ГДК = 0,1 … 1,0 мг/м³);

ІІІ – помірнонебезпечні (ГДК = 1,1 … 10,0 мг/м³);

IV – малонебезпечні (ГДК > 10,0 мг/м³).

Концентрацію різноманітних газів у повітрі робочої зони можна визначити дуже щвидко і досить точно експресним методом із застосуванням хімічного газоаналізатора ГХ-М.

Цей прилад складається з сильфонового насоса ручної дії і набору індикаторних трубок, які вставляються в нього. Сутність методу полягає в зміні кольору індикаторного порошку в трубці внаслідок взаємодії його з тим чи іншим газовим компонентом, що міститься в досліджуваному повітрі.

Для визначення концентрації якого-небудь газу використовують відповідні індикаторні трубки, на поверхні яких написана його хімічна формула (СО, СО₂, SO₂ та ін.). При продуванні сильфонним насосом через трубку із відкритими кінцями відповідного об’єму повітря колір порошку змінюється на деякій дільниці, по довжині якої з допомогою шкали встановлюють концентрацію шкідливих речовин у відсотках (по об’єму).

Шкалу нанесено на поверхню індикаторних трубок і пакувальних коробок.

Вимоги до експресного методу вимірювання концентрації газових компонентів у повітрі викладено в ГОСТ 12.1.014-84 «ССБП. Повітря робочої зони. Метод вимірювання концентрації шкідливих речовин індикаторними трубками».

Пари аміаку в повітрі можна виявити за допомогою газоаналізатора інфрачервоного поглинання типу ГІП. Місця витоку аміаку в холодильних ках визначають за допомогою смужок паперу, просякнутих хімічними індикаторами. За наявності в повітрі аміаку такі смужки червоніють. За допомогою електронних витокошукачів можна встановити місця витоку хладону в холодильних ках. У разі потреби склад повітря можна визначити в спеціалізованих лабораторіях шляхом аналізу проб, набраних у виробничих приміщеннях.

Концентрацію пилу в повітрі визначають безпосередньо в робочій зоні за допомогою фотопиломіру. Принцип дії його заснований на ослабленні запорошеним повітрям променя світла від лампочки та зміні внаслідок цього фотоопору, включеного в одне з плечей мостової електричної схеми. Струм розбалансу реєструється мікроамперметром, стрілка якого переміщується вздовж шкали, проградуйованої в мг/м³.

Вміст пилу у повітрі можна визначити ваговим методом. Досліджуване повітря протягується за допомогою аспіратора через спеціальний фільтр, який зважують до і після відбору проби з точністю 0,1 мг. Збільшення маси фільтра ділиться на об’єм повітря, яке пройшло через нього, і визначається запорошеність (мг/м³).

19.Виробничий шум – це сукупність різних за гучністю і тоном звуків, які виникають у повітряному середовищі. Розрізняють шуми:

§ механічний (під час роботи конвеєра, виконання завантажувально-розвантажувальних робіт);

§ електромагнітний (під час роботи електромагнітних пристроїв змінного струму);

§ аеродинамічний (у разі витоку газів, руху повітря у вентиляційних камерах);

§ гідродинамічний (під час руху води і різноманітних рідин);

§ повітряний (розповсюджується в повітряному середовищі);

§ структурний (внаслідок коливання конструкцій стін, перекриттів, перегородок будівлі).

Шум – звуковий процес, який неприємний для сприйняття і негативно впливає на організм людини.

Звук являє собою коливання в твердих тілах, рідких і газоподібних середовищах в діапазоні частот 20 … 20000 Гц. Коливання з частотою нижче 20 Гц (інфразвук) і вище 20000 Гц (ультразвук) не викликають слухових відчуттів, але біологічну впливають на організм людини. У разі довготривалої дії шуму на людину у неї знижується гострота слуху, змінюється кров’яний тиск, послаблюється увага, погіршується зір, відбуваються зміни в дихальних центрах.

Під дією шуму можливе зниження у працівників слуху аж до повної його втрати, а також виникнення шумової хвороби, яка проявляється в загальному захворюванні всього організму. Шум нерідко є непрямою причиною виробничого травматизму.

Звукова хвиля характеризується частотою, звуковим тиском та інтенсивністю.

Різниця тисків повітряного середовища під час розповсюдження в ньому звукової хвилі та атмосферного повітря в нормальних умовах називаєтьсязвуковим тиском. Вухо людини сприймає звуковий тиск в межах 2 × 10^-5 … 2 × 10² Па. Мінімальне значення його – поріг чутності, максимальне – поріг больового відчуття.

За тиску понад 2 × 10² Па виникають запаморочення, нудота, відбувається розрив барабанної перетинки і кровотеча з вух. За звуковим тиском судять про інтенсивність звуку.

Інтенсивність звуку – кількість звукової енергії на одиницю часу через одиницю поверхні, перпендикулярної до напрямку розповсюдження хвилі.

Шуми поділяються за часовими характеристиками на
§ постійні та
§ непостійні (коливальні, переривчасті та імпульсні).

Для вимірювання постійного шуму і оцінки впливу його на людину використовується як показник рівень звукового тиску, який вимірюється в логарифмічних одиницях – децибелах(дБ). Згідно ГОСТ 12.1.003-83 «ССБП. Шум. Загальні вимоги безпеки», норми рівня звукового тиску встановлюються для восьми октанових смуг із середньогеометричними значеннями частот (Гц): 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000.

Так, на постійних робочих місцях і в робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємств для граничних значень середньогеометричних частот 63 і 8000 Гц встановлені норми рівня звукового тиску відповідно 99 і 74 дБ.
Нормування непостійного шуму, а також орієнтовна оцінка загального рівня постійного шуму здійснюється скоректованим за частотою загальним рівнем звукового тиску – так званим рівнем звуку, який вимірюється в дБА за шкалою «А» шумоміра.
Непостійний шум характеризується еквівалентним рівнем звуку L_{A екв.,} що являє собою середньоквадратичний рівень звуку непостійного шуму, який має такий самий вплив на людину, як і постійний шум.

Допустимі значення рівня звуку і еквівалентного рівня звуку наведено в ГОСТ 12.1.003-83.

На постійних робочих місцях і в робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємств рівень звуку і еквівалентний рівень звуку не повинен перевищувати 85 дБА. У шумомірі (Шум-1м та ін.) звук, який сприймається мікрофоном, перетворюється в електричні коливання, які після підсилення, коректування і випрямлення реєструються стрілковим приладом

20.Вібрація – процес розповсюдження в пружних тілах механічних коливань з амплітудою 0,003 …0,5 мм. Вібрація приводить в коливальний рух тіло людини. Особливо шкідливими для людини є коливання з резонансними частотами 6 … 9 Гц. Розрізняють вібрацію загальну і місцеву.

- загальна вібрація викликає тремтіння всього тіла людини;

- місцева – надає коливального руху лише окремим частинам тіла (руки, передпліччя, ноги).

Систематична дія на людину загальних вібрацій може бути причиною вібраційної хвороби. Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухливості суглобів.

Вібрації в огороджувальних конструкціях приміщень і на робочих місцях виникають внаслідок роботи технологічного устаткування. Найчастіша причина вібрації – обертання з великою швидкістю деталей, центр тяжіння яких зміщений відносно геометричної вісі. У цьому випадку виникає «биття», яке передається на основу машини чи механізму. Локальні вібрації створюються, наприклад, під час роботи з ручним віброінструментом.

Вібрація характеризується:

ü частотою коливань,

ü амплітудою зміщення (вібропереміщенням),

ü коливальною швидкістю (віброшвидкістю),

ü коливальним прискоренням (віброприскоренням).

Показник вібраційного навантаження на робітника формується із таких параметрів:

ü віброприскорення чи віброшвидкість,

ü діапазон частот,

ü час дії вібрації.

Для санітарного нормування і контролю вібраційного навантаження використовують середньоквадратичні значення віброприскорення чи віброшвидкості, а також їх логарифмічні рівні в децибелах (дБ).

Нормований діапазон частот встановлюється :

· для локальної вібрації у вигляді октавних смуг із середньо-геометричними значеннями частот від 1 до 1000 Гц;

· для загальної вібрації – октавних і 1/3 октавних смуг із середньо-геометричними частотами від 8 до 80 Гц.

Час дії на працівників вібрації, який вимірюється в хвилинах або годинах, приймається як неперервний чи сумарний.

Гігієнічна оцінка вібрації, яка впливає на людину, здійснюється одним з методів, встановлених в ГОСТ 12.1.012-90 «Вібраційна безпека. Загальні вимоги безпеки». Так, якщо вібраційне навантаження на працівника виражається через спектр вібрації, нормованими показниками є середні квадратичні значення віброприскорення (віброшвидкості) або їх логарифмічні рівні у вказаних вище смугах частот. Норми показників вібраційного навантаження на працівника наведені у вказаному стандарті.

За санітарними нормами вібрації поділяються на категорії:

1 – (небезпечно);

2 – (границя зниження продуктивності праці);

3 типу «а» – (границя зниження продуктивності праці);

3 типу «б» – (комфорт).

Вібрації категорії 2 виникають, наприклад, під час роботи виробничого транспорту, який розташований на підлозі; 3 типу «а» - під час роботи електричних машин, вентиляторів. Вібрації категорії 3 типу «б» характерні для обчислювальних центрів, приміщень управління, конторських приміщень, здоровпунктів.

У випадку загальної технологічної вібрації (категорія 3 тип «б»), яка передається на робочі місця в складах, їдальнях і деяких виробничих приміщеннях, де немає машин, які генерують вібрацію, наведені в ГОСТ 12.1.012-90 чисельні значення норм віброприскорення чи віброшвидкості повинні бути помножені на 0,4, а значення їх рівнів – зменшені на 8 дБ.

Контроль вібрації на робочих місцях здійснюється під час їх атестації, періодично, за вказівкою (вимогою) санітарних служб. Вібраційні характеристики ручних машин контролюють не рідше одного разу на рік.

Вібрації вимірюють вібрографами відповідно до ГОСТ 12.4.012-83 «ССБП. Вібрація. Засоби вимірювання та контролю вібрації на робочих місцях. Технічні вимоги»

Освітлення

Виробниче освітлення

Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світлу відводиться одне із чільних місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина отримує через органи зору.
Вплив світла на життєдіяльність людини вивчений досить добре. Воно впливає не лише на функцію зору, а й на діяльність організму в цілому: посилюється обмін речовин, збільшується поглинання кисню і виділення вуглекислого газу. Відомий сприятливий вплив природного освітлення на скелетну мускулатуру.

Недостатня або надмірна освітленість, нерівномірність освітлення в полі зору втомлює очі, призводить до зниження продуктивності праці; при цьому зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Надмірна яскравість джерел світла може спричинити головний біль, різь в очах, розлад гостроти зору; світлові відблиски — тимчасове засліплення.

Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та якісними показниками. До основних кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, яскравість і освітленість. До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об'єктом і фоном, видимість.

Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків-і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:
— створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;
- не повинно бути засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;
- забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;
— не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);
- повинен бути достатній, для розрізнення деталей, контраст поверхонь, що освітлюються;
— не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників);
— повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути природним, штучним і суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення

Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв'язку з довкіллям.

Природному освітленню властиві і недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення; при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.
Природне освітлення поділяється на бокове (одно- або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, що здійснюється через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.
На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як зсередини так і ззовні приміщення.
3. Штучне освітлення Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.
Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень в темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.Найменша освітленість робочих поверхонь

виробничих приміщеннях регламентується СНиП ІІ-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи. Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють норми для окремих галузей промисловості.
В СНиП ІІ-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перших шість характеризуються розмірами об'єкта розпізнавання. Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд Іа), а найменша — 30 лк (розряд УІІІв).

4. Джерела штучного освітлення та світильники В якості джерел штучного освітлення широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи.
Лампи розжарювання відносяться до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і суттєві недоліки: велика яскравість (засліплююча дія); низька світлова віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (до 2,5 тис. год.); переважання жовто-червоних променів в порівнянні з природним світлом; висока температура нагрівання (до 140 °С і вище), що робить їх пожежонебезпечними.

Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей.
Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції випромінюють світло оптичного діапазону спектру.
Основною перевагою газорозрядних ламп е їх економічність.

Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3—5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації - до 10 тис. год., а температура нагрівання (люмінесцентні) — 30—60 °С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофора. Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.
Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, котрий полягає у спотворенні зорового сприйняття об'єктів, що рухаються, обертаються. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням та запалюванням ламп, відносна дороговизна.

Світильник — це світловий прилад, що складається із джерела світла (лампи) та освітлювальної арматури. Освітлювальна арматура перерозподіляє світловий потік лампи в просторі, або перетворює його властивості (змінює спектральний склад випромінювання), захищає очі працівника від засліплюючої дії ламп. Окрім того, вона захищає джерело світла від впливу оточуючого пожежо- та вибухонебезпечного, хімічно-активного середовища, механічних ушкоджень, пилу, бруду, атмосферних опадів.
Основними світлотехнічними характеристиками світильників є: світлорозподілення, крива сили світла, коефіцієнт корисної дії та захисний кут..

Невідповідність світлотехнічних характеристик світильника розмірам та характеру обробки освітлюваного приміщення викликає зростання встановленої потужності, зниження якості освітлення. В свою чергу, невідповідність конструктивного виконання світильника умовам середовища в приміщенні знижує довговічність і надійність роботи освітлювальної установки (агресивне, вологе, запилене середовище), а в окремих випадках може спричинити пожежу чи вибух. Тому світильники повинні бути з необхідним ступенем захисту від умов зовнішнього середовища в місцях встановлення. Особливо жорсткі вимоги щодо цього стосуються світильників, які встановлюються у вибухо- та пожежо-небезпечнихприміщеннях.