Підсумки Першої світової війни для США. Становище у перші повоєнні роки

Перша світова війна (1914-1918) - це наслідок боротьби індустріальних держав за переділ світових сфер впливу. У ній було задіяно 34 суверенні держави з 56, у військових діях брали участь 74 млн осіб, з яких загинуло 10 млн, було травмовано 20 млн, загинуло від голоду та епідемій 10 млн. За оцінками економістів, видатки на військові потреби держав, що воювали, збільшились у 20 разів (208 млрд дол. у цінах відповідних років) і перевищили в 12 разів золотий запас європейських країн. Було знищено третину національного багатства Європи. На війну працювало 40 тис. підприємств і 13 млн зайнятих у країнах Антанти та відповідно 10 тис. і 6 млн у країнах Троїстого союзу. Лише дві країни - США і Японія - у роки війни збільшили національне багатство. США остаточно утвердилися як лідер світового економічного розвитку. Японія встановила монополію на торгівлю у Південно-Східній Азії.

Уроки війни вперше було запроваджено державне регулювання в масштабах національних господарств. Практично в усіх країнах склалася етатистська система економічних відносин. Частка державних видатків в економіці більшості європейських країн, що воювали, становила понад 50 %.

Післявоєнний економічний розвиток країн світу визначався укладенням ряду договорів, що склали Версальсько-Вашингтонську систему, в якій центральне місце зайняв Версальський договір, підписаний у 1919р, 27 країнами-переможницями і Німеччиною.

США за роки Першої світової війни перетворилися на високорозвинуту індустріальну державу, най могутнішу країну світової економіки, національне багатство якої зросло на 40 %, де було сконцентровано 1/2 золотого запасу світу, вартість промислової продукції збільшилася з 23,9 до 62 млрд дол. Пришвидшився процес концентрації промисловості та банківської системи. На початок 1920-х років 2/3 промислового виробництва та 50 працівників було сконцентровано у найбільших монополіях. Кількість працівників досягла 60 % зайнятих, міське населення становило понад 50 %. США вступили у війну лише у квітні 1917 р. Статус нейтральної країни дав їм змогу постачати країнам, що воювали, військові матеріали, продовольство, сировину. Обсяги зовнішньої торгівлі зросли вдвічі, вартість експорту - втричі (з 2,4 до 7,9 млрд дол.).

Держава вжила систему заходів щодо регулювання економіки: надала монополіям державні замовлення, кредити, спрямувала державні інвестиції в галузі, пов'язані з військовим виробництвом, створила управління з контролю над сферами економіки, діяльність яких координувала військово-промислова рада. Державне регулювання мало обмежений характер, поширювалося на галузі, що відчували дефіцит у матеріальних ресурсах.

Змінився міжнародний фінансовий статус США. Країна ліквідувала майже половину заборгованості, стала кредитором багатьох держав на загальну суму 15 млрд дол., у тому числі приватні інвестиції становили 7 млрд дол. У світовій фінансово-кредитній системі панівне місце посів американський долар. США встановили своє економічне панування у Латинській Америці, торгівля з країнами якої впродовж 1913-1920 рр. збільшилася на 40 %.

У 1920 р. США, населення яких становило 6 % від світового, виробляли понад половину світової промислової продукції, 1/2 вугілля, 2/3 нафти, 3/5 чавуну і сталі, 85 % автомобілів.

США у період «проспериті».

Період з 1922-1929 pp. характеризувався як епоха процвітання («проспериті»). США, подолавши проблеми повоєнної структурної перебудови, стали на шлях створення споживчої економіки. На 1929 р. обсяг індустріального виробництва зріс на 20%. США виробляли на 10% більше світової продукції, ніж Великобританія, Франція, Німеччина, Італія та Японія разом узяті. У виробництво запроваджували новітню техніку й технологію, вдосконалювали виробничі процеси, застосовували широку стандартизацію. Швид­кими темпами розвивалося автомобіле- і літакобудування, радіо-і кінопромисловість та інші галузі. Наприклад, автомобільна про­мисловість випускала до 5 млн машин на рік. Це зумовило швидкий ріст мережі шосейних доріг, вплинуло на міське будівництво тощо. Прискореними темпами відбувалася концентрація виробництва і капіталів. У 1929 р. великі монополії об´єднували майже половину промислових підприємств, на яких було зайнято 90% усіх робіт­ників і випускалося 92% усієї промислової продукції. Зріс вивіз капіталів до країн Латинської Америки та Європи. У 20-х pp. екс­порт США переважав імпорт на 7,7 млрд доларів.

Успіхи в економічному житті базувались на ефективній орга­нізації виробництва та інтенсифікації праці, запроваджені науко­вих методів організації виробництва тощо.

У жовтні 1929 р. у США розпочалася найбільша світова еконо­мічна криза. За 4 роки збанкрутувало 5,7 тис. банків, розорилися сотні тисяч фермерів. До 1933 р. промислове виробництво у США скоротилось на 46% порівняно з докризовим рівнем. Криза охо­пила всі галузі економіки та сільського господарства. За рівнем промислового виробництва США були відкинуті на початок XX ст.

Навесні 1933 р. особливої гостроти набула фінансова криза: міль­йони вкладників розорилися, всі банки були закриті. Республі­канська адміністрація президента Г Гувера не змогла подолати кризу і втратила підтримку населення. «Велика депресія» при­звела до небаченого зубожіння. Загальне невдоволення народу вилилось у «голодні походи» на Вашингтон. Кількість безробітних становила на початку 1933 р. 17 млн осіб — 35% працездатного населення.

На президентських виборах 1932 р. перемогу здобув представ­ник Демократичної партії Франклін Рузвельт. Для виходу з кризи було проголошено «новий курс», суть якого полягала в проведенні державно-монополістичного регулювання економіки. Теоретич­ною базою «нового курсу» було вчення англійського економіста Д. Кейнса, згідно з яким для забезпечення нормального функціо­нування виробництва потрібне державне регулювання економіки та широкі соціальні реформи.

У перші 100 днів свого президентства Ф. Рузвельт домігся прийняття Конгресом 70 законодавчих актів, спрямованих на «оздоровлення» промисловості, сільського господарства, фінан­сово-банківської системи, торгівлі. Спочатку було здійснено реформування банківської системи і проведено девальвацію долара. Ключовим був закон про відновлення промисловості, прийнятий 16 червня 1933 р. Відповідно до нього підприємці мали укладати між собою угоди «чесної конкуренції», що регулювали б обсяг виробництва, ринки збуту, ціну, заробітну плату тощо. З метою соціального захисту фіксувався мінімальний рівень заро­бітної плати і максимальний робочий тиждень. Ще раніше (12 травня 1933 р.) був ухвалений закон про допомогу фермерам, за яким держава укладала з фермером контракт про скорочення посівних площ, поголів´я худоби, за що виплачувала компенсації. Було створено Адміністрацію сільського господарства, яка в короткий строк знищила величезні надлишки продовольчих товарів.

Одночасно здійснювались заходи по організації допомоги без­робітним. З цією метою була створена Адміністрація громадських робіт, яка проводила широкомасштабні акції по залученню без­робітних до робіт з благоустрою міст, будівництво доріг тощо. Для молоді створювалися трудові табори.

У 1935 р. був прийнятий закон про трудові відносини між під­приємцями і трудівниками (закон Вагнера), згідно з яким розши­рювалися права профспілок в укладанні колективних договорів з підприємцями, у проведенні страйків і пікетувань. Заборонялася нечесна практика підприємців: втручання у справи профспілок, переслідування робітників тощо. Цього ж року приймається пер­ший в історії США федеральний закон про соціальне страхування, за яким встановлюється система пенсій по старості (65 років) і виплати по безробіттю. Важливим етапом у соціальних реформах «нового курсу» був закон 1938 р. про справедливі умови праці, який встановлював норми мінімальної зарплати та максимальну тривалість робочого дня, тижня, забороняв дитячу працю.

Активне державне регулювання, запроваджене «новим кур­сом» Ф. Рузвельта, сприяло поступовому послабленню кризових явищ в економіці. Кількість безробітних неухильно скорочува­лася. У 1934 р. американська економіка знову пожвавлюється. Проте восени 1937 р. розпочалась нова економічна криза. Адміні­страція Ф. Рузвельта здійснила ряд нових реформ: зменшення податків, регулювання сільського господарства, встановлення мінімальної зарплати тощо. У 1939 р. Рузвельт відмовився від подальших реформ. Загалом у 30-х pp. економіка СІЛА перебу­вала в стані депресії, яка буде подолана лише з початком Другої світової війни. Спроба адміністрації Рузвельта з допомогою «нового курсу» повністю контролювати ринкову економіку бажа­ного успіху не мала.