Пацифістська тенденція після Першої світової війни. Створення Ліги Націй, її ідеологія, структура та зміст діяльності

Пацифістське рух, що вийшло на арену світової політики на рубежі століть, владно заявило про себе під час I Світової війни і головним чином у 20-30-і роки. Пацифізм, будучи плюралістичним ідейно-політичною течією, впитавшим в себе гуманістичні цінності лібералізму і світових релігій, прагнув до викорінення насильства і воєн міжнародно-правових або етичним шляхом. Бурхливий підйом пацифістських рухів був пов'язаний з різким загостренням соціальної напруженості, з вибухами військового і революційного насильства. Перша світова війна, соціальні потрясіння і перш за все революція в Росії стали величезним імпульсом стихійного розповсюдження в масовій свідомості пацифістських настроїв, які в кінцевому підсумку представляли собою ненасильницьку альтернативу військовому насильства і революційному максималізму.
Широкі верстви поділяли надії на те, що світова війна та її жахи не тільки були спокутою, але і гарантією подальшого світу. Згадуючи про ту епоху, Р. Роллан писав: «Потрібні роки довгого і болісного досвіду, подолання ілюзій і помилок, перш ніж ми зрозуміли, що кумири, до яких зверталася наша віра, давно прогнили, що ними стали користуватися як знаряддям обману ... ».
Антивоєнний громадську думку, що визначало «клімат» і атмосферу міжнародних відносин, виходячи з історичного досвіду Першої світової війни, сприяло заперечення цінностей, пов'язаних з агресією, і становленню нових, співвідносяться з ненасильницькими і миролюбними тенденціями. Загальне поширення набули вимоги покарати винуватців війни, звести рахунки зі спекулянтами і торговцями зброєю, що нажилися на стражданнях мільйонів. Посилилися почуття загальної відповідальності за долю людства, антивоєнний громадську думку кликало людство до світу і вимагало покласти край усім війнам і революційному насильству. перша міжнародна міждержавна організація, створена з метою розвитку співробітництва, досягнення миру і безпеки між народами. На практиці основними завданнями були дотримання прав нацменшин і вирішення територіальних конфліктів у світі після Першої Світової Війни. Була заснована наПаризькій мирній конференції в 1919–1920 рр. Ініціатором її створення виступив президент США Вудро Вільсон. Згідно зі статутом Ліги Націй її засновниками вважались держави-переможці у Першій світовій війні 1914–1918 рр., а також новостворені країни Польща, Чехословаччина іХіджаз. Спочатку членами цієї організації стали 44 країни, пізніше кількість їх збільшилась до 52. Статут Ліги Націй був складовою всіх післявоєнних мирних договорів. Основними органами Ліги Націй були: асамблея (збори) представників всіх членів організації, Рада Ліги, а також постійний секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Місце розташування штабквартири — Женева.

Асамблеї Ліги Націй скликались щорічно. Представники кожної держави мали на засіданнях один голос незалежно від кількості населення і величини території країни. Рішення асамблеї приймались одноголосно, за винятком спеціально обумовлених. Такий підхід приводив до численних безплідних дискусій і компромісів, неефективних рішень і врешті до послаблення впливу Ліги Націй на міждержавні стосунки і вирішення міжнародних конфліктів. Рада Ліги Націй складалася з чотирьох постійних членів (Англія, Франція, Італія, Японія) та чотирьох непостійних, які щорічно переобиралися.

У випадку виникнення загрози конфліктів між членами Ліги Націй, ставились питання на розгляд Ради, або третейського суду незацікавлених країн. За необхідності всі країни, члени Ліги Націй були зобов'язані розірвати з агресором всі економічні і культурні зв'язки, оголосити йому загальну блокаду. Криза діяльності Ліги Націй особливо яскраво проявилася після провалу міжнародної конференції по роззброєнню, коли Німеччина та Японія в 1933 р. вийшли з її складу. СРСР використовував її не стільки для реального вирішення міжнародних конфліктів, а як трибуну для політичної пропаганди, а потім вийшов з її складу щоб не бути виключеним офіційно як країна-агресор. Безпомічність Ліги Націй проявилась при обговоренні скарг на японську агресію проти Китаю, розпочату в 1931 р., італійську проти Ефіопії (1935–1936),радянську проти Фінляндії (1939–1940). Ліга Націй не зуміла прийняти жодного ефективного рішення проти агресорів^{[Джерело?]}}. Виключення СРСР з організації в грудні 1939 р. було кроком відчаю, а не реальною допомогою жертві агресії^[Дж