ПОДАННЯ ПОЗОВУ ТА ПОРУШЕННЯ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1

Поняття й елементи позову в господарському процесі

Право на звернення до господарського суду випливає із загального конституційного права на судовий захист, наданого кожній особі (як фізичній, так і юридичній) відповідно до ст. 55 Конституції України.

Основним способом ініціювання порушення провадження у справі в господарському процесі є подання позову (позовне провадження), оскільки за заявою відкриваються лише справи про банкрутство. Це демонструє значення права на пред’явлення позову в господарському процесі.

Тривалий час у науковій літературі підставою виникнення права на подання позову до суду розглядалася система передумов - фактичних обставин, за наявністю або відсутністю яких закон пов’язує виникнення суб’єктивного права певної особи на пред’явлення позову в конкретній справі. Ці передумови права на звернення за судовим захистом є необхідними елементами порушення справи місцевим господарським судом, оскільки з ними законодавець пов’язує як наявність права на доступ до правосуддя, так і можливість його реалізації.

Інститут абсолютних і відносних передумов права на звернення за судовим захистом розглядався ще в дореволюційній процесуальній літературі[106]. Поняття передумов та умов реалізації права на подання позову було введено в процесуальне правове поле професором М.А. Гурвічем[107].

До загальних передумов виникнення права на пред’явлення полову віднесено такі обставини: 1) підвідомчість справи господарському суду; 2) процесуальна правоздатність сторін; 3) відсутність судового рішення, раніше винесеного по цій справі; 4) відсутність між сторонами спору угоди про передачу справи на розгляд до третейського суду або до міжнародного комерційного арбітражу.

Сьогодні передумови права на звернення за судовим захистом регламентовані у ст. 62 ГПК України, і їх відсутність призводить до відмови у прийнятті позовної заяви.

Право на позов виникає у суб’єкта господарювання з моменту, коли суб’єкт господарювання дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав та законних інтересів.

Необхідно відрізняти поняття «позов» і «позовна заява».

Позов - це вимога позивача до відповідача, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересі и, яка подається до місцевого господарського суду і здійснюється м установленій законом процесуальної формі.

Наука господарсько-процесуального права розрізняє поняття «позов» у процесуальному і матеріальному сенсі. Позов у процесуальному сенсі - звернена до суду першої інстанції вимога про захист своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних за коном інтересів. У цьому аспекті позов є засобом порушення провадження щодо господарського спору. Позов у матеріальному сен сі - право на задоволення своїх позовних вимог[108].

Позовна заява - це встановлена законом процесуальна форми подання позову до місцевого господарського суду.

Щоб позов зміг стати засобом порушення провадження в господарському спорі, він має містити певні частини (елементи), які індивідуалізують позов, визначають спрямованість і зміст судової діяльності.

Елементи позову - його структурні складові, які сукупно ви значають його зміст:

а) предмет позову;

б) підстави позову.

Вирізнення елементів позову має значення в питанні недопущення подання тотожних позовів - між тими ж сторонами про гой же предмет і з тих же підстав. Подання позову, тотожного а тим, що вже розглянутий судом, не допускається. Якщо такий позов подано до суду, то відповідно до ст. 62 ГПК України, господарський суд відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо в провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав або с рішення цих органів із такого спору.

Предметом позову є вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу та спосіб захисту цього права чи інтересу.

Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про за хист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов’язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов’язкін суб’єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову[109].

Визначаючи предмет позову як спосіб захисту права чи інтересу, слід звернути увагу на перелік способів захисту господарських прав, установлених у ст. 20 Господарського кодексу України, який включає у себе:

D. визнання наявності або відсутності прав;

E. визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;

F. визнання недійсними господарських угод із підстав, передбачених законом;

G. відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

H. припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

I. присудження до виконання обов’язку в натурі;

J. відшкодування збитків;

K. застосування штрафних санкцій;

L. застосування оперативно-господарських санкцій;

M. застосування адміністративно-господарських санкцій;

N. установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

O. інші способи, які передбачені законом або договором.

Ці положення кореспондують зі ст. 16 ЦК України, натомість мають і певні особливості. Наприклад, у ЦК України не встановлюється такий спосіб захисту, як установлення, зміна і припинення правовідносин. Існування відповідного господарського правового способу захисту особливо важливе при розгляді спорів про примус до укладання, зміни чи розірвання договорів.

§ 2

Форма та зміст позовної заяви

Як уже було вказано, позов подається до місцевого господарського суду письмово у формі позовної заяви. Вимоги до форми і ;«місту позовної заяви закріплені в ст. 54 ГПК України. Позовна заява має містити:

CVII. найменування господарського суду, до якого подається заява;

CVIII. найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) за його наявності (для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (місце проживання), ідентифікаційні коди (номери), банківські реквізити.

Відповідно до ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно правову форму. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру. Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування ДІЯЛЬНІСТЮ Юридичної особи (переважно перебуває керівництво) та здійснення управління і обліку.

Прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи вказується за даними паспорта цієї особи або іншого документа, що замінює його.

Місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Ідентифікаційний код суб’єктів господарювання визначається за довідкою органів державної статистики виходячи із даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) - автоматизованої системи збирання, накопичення та опрацювання даних про юридичних осіб усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання, відокремлених підрозділів юридичних осіб, що перебувають на території України, а також відокремлених підрозділів юридичних осіб України за її межами. Відповідно до ст. З Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів» індивідуальні ідентифікаційні номери надаються фізичним особам - платникам податків та інших обов’язкових платежів і зберігаються за ними протягом усього їх життя;

CIX. документи, що підтверджують за громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» таким документом є Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності - документ установленого зразка, який засвідчу« факт унесення до Єдиного державного реєстру запису про держав ну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи - підприємця.

CX. зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів).

Ціна позову - це вартість майна, що витребовується, грошових коштів, що стягуються, або вартість інших вимог, що мають вар тісну оцінку. Ціна позову має значення передусім для визначення розміру державного мита за подання позову до господарського суду. Ціна позову визначається у позовах позивачем самостійно і відповідно до ст. 54 ГПК України має міститися в позовній заяві. Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України, до позовів про стягнення грошей слід віднести:

а) примусово виконання обов’язку в натурі (якщо обов’язок полягає у проведенні розрахунків);

б) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

в) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою.

Ціна позову визначається:

а) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

б) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребовується. Вартість майна у позовах про витребування майна визначається на підставі правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності на майно, або згідно з даними балансу суб’єкта господарювання;

в) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог;

г) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та в національної валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Ціна позову має підтверджуватися обґрунтованим розрахунком, який є складовою частиною позовної заяви.

У ціну позову включаються також указані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею. У випадках неправильного зазначення ціни позову позивачем вона визначається суддею. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

В інших позовах, крім тих, що вже вище, ціна позову не зазначається. Це є позови немайнового характеру. Відповідно до класифікації способів захисту права, встановленої у ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України, до позовів немайнового характеру слід віднести позови про: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; встановлення, зміну та припинення пра- вовідношення.

Наприклад, у постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 29 червня 2004 р. у справі за позовом ВАТ «Пластмас-Прилуки» до АК Промінвестбанку про визнання недійсним договору застави та додаткової угоди зазначалося, що ст. 55 ГПК, якою встановлені правила визначення ціни позову,не відносить позови про визнання угод недійсними до тих, які підлягають грошовій оцінці.

Відповідно до положень п. 18 інформаційного листа ВГСУ від квітня 2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році», господарський суд у розгляді справи не зобов’язаний здійснювати замість позивача «перерахунок» розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак у разі якщо їх обчислення помилкове - зобов’язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно. Якщо у позовній заяві обґрунтований розрахунок стягуваної суми відсутній, така заява підлягає поверненню господарським судом відповідно до п. З ч. 1 ст. 63 ГПК України. У випадках, коли вимога про стягнення сум штрафних санкцій, річних тощо є додатковою вимогою до основної (наприклад, про стягнення заборгованості) і розрахунок зазначених сум відсутній, суд, прийнявши позовну заяву, в порядку підготовки справи до розгляду (ст. 65 ГПК України) зобов’язує позивача надати такий розрахунок, за необхідності - з матеріалами, які його обґрунтовують, а в разі їх неподання - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов без розгляду (п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України) або відмовляє в задоволенні позову.

У ціну позову, як правило, не включаються суми судових витрат, які позивач зазначає в позові і просить суд стягнути зазначені суми з відповідача. Це пояснюється тим, що розмір судових витрат не завжди можливо визначити при поданні позову, а також тим, що розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору і ціни позову і вирізняється у кожній конкретній справі залежно від фактично зроблених витрат;

CXI. зміст позовних вимог, якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Зміст позовних вимог включає спосіб захисту, відповідно до положень ст. 20 ГК України та ст. 16 ЦК України. Дозволяється об’єднання вимог, які пов’язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги. Під вимогою розуміють матеріально-правову вимогу, тобто предмет позову, який є водночас способом захисту порушеного права. Отже, позивач наділений правом об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, тобто кілька способів захисту порушеного права.

Якщо в одній позовній заяві об’єднано кілька позовних вимог, слід викласти зміст кожної позовної вимоги. Якщо позов подано до кількох відповідачів, то в позовній заяві треба вказати зміст позовних вимог до кожного відповідача. Але якщо відповідачі солідарно відповідають за зобов’язанням, позовна вимога зазначається як єдина вимога до всіх відповідачів.

Об’єднання позовних вимог створює можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

Позивач має право на об’єднання позовів не лише при поданні позовної заяви. Позивач не позбавлений такого права, коли він змінює на підставі ст. 22 ГПК України предмет позову, тобто замінює одну вимогу на кілька вимог.

Не допускається об’єднання в одній позовній заяві кількох вимог до одного чи кількох відповідачів, якщо сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору.

Стаття 58 ГПК не допускає об’єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

У п.п. 1-2 рекомендації президії Вищого господарського суду України від 27 червня 2007 р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» зазначається, що в разі подання позову, де об’єднано вимоги, які належить розглядати в порядку різного судочинства, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, котрі підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо в розгляді справи буде встановлено, що провадження в певній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Порушення позивачем правил об’єднання позовних вимог є підставою для повернення позовної заяви на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Необхідно відрізняти право позивача на об’єднання позовних вимог позивачем від об’єднання господарським судом в одне провадження кілька позовних вимог, що містяться в різних позовах. Останнє можливе за наявності сукупності таких умов:

а) позовні вимоги мають бути однорідними;

б) позови мають бути пред’явлені тим самим позивачем до того самого відповідача (відповідачів) або різними позивачами до того самого відповідача.

Однорідними вимогами слід уважати такі, що одночасно:

а) становлять однаковий спосіб захисту права (наприклад, про визнання недійсним правочину, про виконання обов’язку в натурі тощо);

б) мають ті самі (з одного договору) чи однорідні (з різних, але аналогічних договорів) підстави виникнення.

Господарський суд вправі об’єднати в одне провадження позов ні вимоги незалежно від згоди позивача. Таке об’єднання можливе як під час прийняття позовних заяв до розгляду й порушення провадження у справі, так і під час судового розгляду. Сторони у справі не позбавлені права подати до господарського суду клопотання про об’єднання позовів в одне провадження.

Право на об’єднання позовних вимог надане лише місцевому господарському суду. Про об’єднання позовів господарський суд виносить ухвалу. Якщо питання про об’єднання позовів суд вирішує під час прийняття позовної заяви до розгляду і порушення провадження у справі, суд в одній ухвалі приймає до розгляду по зовні заяви, які підлягають об’єднанню, порушує єдине провадження за всіма поданими позовними заявами, зазначивши в ці іі ухвалі про об’єднання позовів.

ВСУ дії суду щодо об’єднання справ в одне провадження розглядає не як право, а як обов’язок суду.

У постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 16 вересня 2003 р. у справі за позовом ТОН «Гірник» до Відділення ФТГП НАН України про стягнення суми зазначається, що оскільки у провадженні суду вже була справа, в якій брали участь ті самі сто рони, з позовними вимогами, пов’язаними між собою підставами виникнення, що й вимоги в цій справі, суд повинен був вирішити питання про об’єднання відповідних справ в одне провадження.

Господарському суду не надано права роз’єднати поєднані в одне провадження позовні вимоги;

— виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; за значення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Позовні вимоги повинні бути обґрунтовані певними обставинами, до яких належать:

а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги;

б) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі.

До обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, належать обставини, пов’язані з процесуальними діями (належність повідомлення осіб, які беруть участь у справі, підстави для залучення третіх осіб, вжиття заходів до забезпечення позову, зупинення, припинення провадження у справі тощо). До цих обставин також відносять відомості, які підтверджують чи спростовують достовірність відомостей, що включаються в предмет доказування, а отже, дають можливість їх правильно оцінити: відомості про некомпетентність експерта, фальсифікацію письмових доказів тощо.

Посилання на чинне законодавство є юридичними підставами позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спірні матеріально-правові відносини, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір;

— відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися.

Якщо відповідно до ст. 5 ГПК України сторони домовилися врегулювати спір у претензійному порядку, в позовній заяві слід зазначити, яких заходів досудового врегулювання спору було вжито і яким є результат цих заходів;

8) відомості про вжиття запобіжних заходів відповідно до розділу V-І ГПК України.

Якщо позивач звертався до господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів на підставі ст. 43-1 ГІ1К України, у Поповній заяві слід зазначити, до якого суду звертався позивач із відповідною заявою, який запобіжний захід було вжито господарським судом у випадку задоволення цієї заяви;

9) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви, вказується в позовній заяві як перелік додатків до позовної заяви.

Відповідно до ст. 57 ГПК України у цьому переліку вказуються документи, які підтверджують: вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених ст. 5 ГПК України, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - відповідно, договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну ми розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, й інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачу, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано); відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів; сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі; сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Позовна заява має містити підпис позивача або його повноважного представника, прокурора чи заступника прокурора із зазначенням дати подання позовної заяви.

Якщо фізична особа веде справу в суді самостійно, вона особисто підписує позовну заяву. Позовна заява від імені фізичної особи - підприємця може бути підписана її представником. Від імені юридичної особи позовну заяву підписує повноважна посадова особа, повноваження якої ґрунтуються на установчих документах та на рішеннях засновників, або представник, що діє на підставі довіреності.

Позовна заява з пакетом доданих документів подається до відповідного місцевого господарського суду, встановленого відповідно до правил підсудності, поштою або нарочним у канцелярію місцевого господарського суду. У разі подання позовної заяви нарочним, позивач повинен мати при собі копію позовної заяви, на якій канцелярії місцевого господарського суду слід проставити штамп з датою та часом прийняття цієї позовної заяви.

Позовні заяви, скарги й інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов’язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу господарського суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного господарського суду в день надходження документів. Положення про автоматизовану систему документообігу суду затверджено Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.

Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу господарського суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який ураховує кількість справ, що перс бувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів.

§3

Відмова у прийнятті позовної заяви. Повернення позовної заяви

Після того як автоматизована система документообігу господарського суду визначає суддю для розгляду конкретної справи, він має розглянути подану позовну заяву та доданий пакет документів.

Після розгляду позовної заяви та доданих документів суддя господарського суду, на підставі ст. 62 ГПК України, може відмовити у прийнятті позовної заяви якщо:

12. заява не підлягає розгляду в господарських судах України. Заява не підлягає розгляду в господарських судах України, якщо її подано з порушенням правил підвідомчості справ господарським судам, установлених у ст. 12 ГПК України;

13. у провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або є рішення цих органів із такого спору. Тобто не допускається повторний розгляд тотожних справ. Тотожними є справи між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав. Якщо судді відомо, що тотожна справа наявна в провадженні господарського суду чи іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, суддя зобов’язаний відмовити прийняти позовну заяву. Так само слід відмовити у прийнятті позовної заяви, якщо є рішення господарського суду чи іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Під «іншим органом» слід розуміти третейський суд (арбітраж) або міжнародний комерційний арбітраж, а також суд іноземної держави;

14. позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано. Відповідно до ст. 59 ГК України суб’єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) запису про припинення його діяльності.

Цей перелік підстав є вичерпним і розширенню не підлягає, тобто суд не має права відмовити у прийнятті позовної заяви з підстав, інших, аніж викладені у ст. 62 ГПК України.

Так, у постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 18 березня 2002 р. у справі за позовом ЗАТ «Нафта К» до ВАТ «Лисичанськнафтооргсинтез» про зобов'язання передати паливно мастильні матеріали зазначається, що порушення справи про банкрутство не є підставою для відмови у прийнятті позовної заяви. Така відмова порушує конституційне право особи на судовий захист.

Про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору чи його заступнику, якщо вони є заявниками, не пізніше трьох днів із дня надходження заяви. До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.

Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду. Цей припис має значення для вирішення питання про подання позову з дотриманням строків позовної давності.

Відмова у прийнятті позовної заяви унеможливлює повторне звернення до господарського суду з цією ж позовною заявою.

Після розгляду позовної заяви та доданих документів суддя господарського суду, на підставі ст. 63 ГПК України, може повернути позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо:

23 позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

24 у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес, банківських реквізитів, ідентифікаційних кодів;

25 у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини, обґрунтований розрахунок стягуваної чи оспорюваної суми;

26 не подано доказів сплати державного мита в установлених порядку та розмірі;

27 порушено правила поєднання вимог або об’єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору;

28 не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

29 до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору;

30 не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наведений перелік підстав є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Це означає, що будь-які інші порушення в оформленні позовної заяви та доданих до неї документів не можуть бути підставою для повернення позовної заяви. Так, якщо до позовної заяви додано копії документів, належним чином не засвідчені, суд не має права повертати позовну заяву, а повинен зобов’язати позивача надати суду належним чином засвідчені копії, а в разі необхідності - оригінали.

У постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 1 квітня 2003 р. у справі за позовом Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві до Центру ВАТ «Укртелеком» про повернення коштів у сумі 26 078,25 грн було зазначено, що господарський суд правомірно повернув без розгляду позовну заяву (п. 1 ст. 63 ГПК), оскільки з доданої до неї довіреності не вбачається надання особі, яка під писала позовну заяву, права підписувати її від імені позивача.

Суддя повертає позовну заяву позивачу не пізніше трьох днів із дня її надходження, про що виносить ухвалу. Ухвалу про повернення позовної заяви може бути оскаржено.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення.

Законодавець не встановлює обмеження строку для виправлення позивачем недоліків позовної заяви. Норми ГПК України не містять указівок про те, в який спосіб позивач повинен усунути виявлені господарським судом недоліки позовної заяви. Тому слід виходити зі змісту зазначених в ухвалі про повернення позовної заяви підстав. Якщо встановлені недоліки стосуються неповноти тексту позовної заяви, позивач мусить подати доповнення до неї; якщо до позовної заяви не додано певних документів, позивач має надіслати їх до господарського суду.

§4

Порушення провадження у справі

Суддя місцевого господарського суду, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів із дня її надходження, пересвідчившись у відсутності підстав для відмови прийняти позовну заяву або її повернути, без виклику сторін виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі. В цій ухвалі вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

1 Господарське судочинство в Україні: Судова практика. Застосування процесуальних норм / Відп. ред. І. Б. Шицький. - К.: Ін Юре, 2005. - С. 157.

Ухвала про порушення провадження у справі надсилається закінченим особам за повідомленою ними господарському суду по- пікшою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Господарський суд також має надіслати ухвалу про порушення провадження у справі іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли:

P. від них витребовуються документи, відомості та висновки (в порядку ст. 38 ГПК України);

Q. їх посадові особи викликаються до господарського суду (в порядку ст. ЗО ГПК України).

R. вирішує питання ' о призначення експертизи (в порядку ст. 41 ГПК України);

S. проводить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження (в порядку ст. 39 ГПК України).

У господарському процесі на відміну від адміністративного або цивільного процесів відсутня стадія підготовчого провадження по справі. В першу чергу це пов’язано з традиціями господарського процесу і, по-друге, зі скороченими строками розгляду господарських спорів. Однак зовсім відмовитися від підготовки справи до розгляду було б неправильним, тому законодавець обмежується врегулюванням питань дій судді господарського суду з підготовки справи до розгляду.

Відповідно до ст. 65 ГПК України суддя вчиняє у необхідних випадках такі дії з підготовки справи до розгляду.

По-перше, суддя вирішує питання, які пов’язані з суб’єктним складом учасників справи, зокрема про залучення до участі у справі іншого відповідача та про заміну неналежного відповідача відповідно до ст. 24 ГПК України; про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України); про заміну сторони її правонаступником (ст. 25 ГПК України); про вступ у справу третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України).

Якщо суддя вбачає підстави для об’єднання позовів, ці процесуальні питання вирішуються за правилами ст. 58 ГПК України. Якщо відповідачем подано зустрічний позов, суддя вирішує питання про прийняття його для одночасного розгляду з первісним позовом за правилами ст. 60 ГПК України.

Суд також вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов’язковою; про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи (в порядку ст. 30 ГПК України).

По-друге, суддя викликає до суду представників сторін (якщо сторони перебувають у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з’ясовує, які матерій ли може бути подано додатково, зокрема:

T. викликає сторони до суду, проводить їх опитування, з’ясовує в позивача суть позовних вимог та у відповідача суть заперечень проти позову, пропонує сторонам надати докази на під твердження їх вимог та заперечень;

U. роз’яснює сторонам їх процесуальні права та обов’язки, а та кож наслідки вчинення (невчинення) певних процесуальних дій та наслідки порушення встановлених строків вчинених процесуальних дій;

V. роз’яснює сторонам право укласти мирову угоду та вживає заходів до примирення сторін;

W. роз’яснює сторонам право передати спір на розгляд третейського суду (арбітражу), а також процесуальні наслідки такої дії.

Опитування сторін із викладених питань суд може проводити як спільно, так і окремо щодо кожної сторони. ГПК України не вимагає фіксування підготовчих дій судді, опитування сторін, результатів учинення цих дій процесуальним документом (протоколом). У випадку якщо позивач має намір відмовитися від позову, відповідач має намір визнати позов або сторони бажають укласти мирову угоду чи передати спір на вирішення третейського суду (арбітражу), суд роз’яснює сторонам наслідки цих процесуальних дій.

По-третє, суддя вирішує питання збирання доказів, зокрема зобов’язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні й інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребовує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

По-четверте, суддя вирішує питання про призначення судової експертизи (відповідно до ст. 41 ГПК України).

По-п’яте, суддя вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації.

По-шосте, суддя вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (відповідно до ст.ст. 66, 67 ГПК України). ВГСУ у п. 10 інформаційного листа від 15 березня 2007 р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» на запитання, якщо позовна заява містить клопотання щодо вжиття заходів до забезпечення позову, то чи повинен суддя розглянути таке клопотання під час підготовки до розгляду справи або може зробити це в судовому засіданні з розгляду відповідної справи, відповів таке. Якщо клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову подано разом із позовною заявою або викладено в цій заяві, його може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України. Утім, за змістом ст. 66 ГГІК України не виключається можливість розгляду відповідного клопотання і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.

По сьоме, суддя вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи, за винятком дій, які можуть бути вчинені лише в судовому засіданні.

Водночас, на цій стадії суд не вправі давати оцінку обставинам справи.

Зокрема, у постанові Судової палати у господарських справах ВСУ від 15 жовтня 2002 р. у справі за позовом ЗАТ «Футбольний клуб «Чорноморець» до ЗАТ «Футбольний клуб «Волинь» і громадської організації спортивний клуб «Волинь-1» про визнання договору про правонаступництво недійсним зазначало ся, що на стадії порушення провадження у справі та підготовки матеріалів до розгляду в першій інстанції суд не вправі з’ясовувати, чи насправді порушено права та охоронювані законом інтереси позивача зі спору про визнання угоди недійсною, оскільки це можна зробити лише з дотриманням основних засад судочинства (cm. 129 Конституції України) в судовому процесі за результатами розгляду порушеної справи.

Ухвала господарського суду про порушення провадження у справі виноситься без участі сторін із додержанням вимог ст. 86 ГПК України та має містити:

6. найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їх посад);

7. стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;

8. мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

9. висновок із розглянутого питання;

10. вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні й інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.

У п. 7 листа Вищого арбітражного суду України від 27 квітня 1995 р. № 01-8/281 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів» зазначається, що у випадку надходження позовних матеріалів з іншого господарського суду за підвідомчістю у порядку, передбаченому ст. 17 ГПК України, господарський суд повинен виносити ухвалу про порушення провадження у справі, оскільки ст. 64 ГПК України не ставить форму процесуального документа, який повинен прийматися в разі надходження до господарського суду позовних матеріалів, у залежність від того, ким - позивачем, прокурором чи іншим господарським судом - ці матеріали надіслані.

§5 Відзив на позовну заяву. Зустрічний позов

Процесуальна рівність сторін у справі в господарському процесі забезпечується наданням відповідачу можливості захисту протії поданого позову шляхом надання до господарського суду заперечень. Змагальна форма процесу дозволяє відповідачу не чекати початку розгляду справи по суті, а вже після ознайомлення з позовом та наданими позивачем доказами визначитися зі способом захисту: а) наданням господарському суду відзиву на позовну заяву, або

б) поданням позивачу зустрічного позову.

Захист відповідача від позову може відбуватися шляхом використання матеріально-правових і процесуально-правових засобів захисту, що зумовлено змагальним характером господарського процесу.

Матеріально-правовий захист відповідача від позову здійснюється в рамках матеріального права, з тим, щоб спростувати цей позов по суті. Відповідач може стверджувати і доводити відсутність положень закону, на яких ґрунтуються вимоги позивача, або втрату чинності закону або непоширення його на ці правовідносини. Відповідач має право посилатися на відсутність усіх або окремих підстав позову, які передбачені нормою матеріального права, на пропуск строку позовної давності, неправильну правову оцінку фактичних обставин справи й інші юридичні факти. Господарський суд співставляє норми матеріального права з фактичними обставинами справи і може виявити відсутність тих юридичних фактів, на які посилається позивач.

Головна мета і сенс матеріально-правових заперечень проти по зову - це наведення аргументів про те, що відсутнє суб’єктивне матеріальне право, про захист якого просить позивач. Наслідком успішного матеріально-правового захисту проти позову буде винесення господарським судом рішення про відмову позивачеві в задоволенні його вимог.

Процесуально-правові заперечення проти позову - це аргументи відповідача, якими він прагне довести неправомірність власне судового процесу. Відповідач може стверджувати і доводити, що справа непідвідомча господарському суду, а також є інші обставини, вказані в ст.ст. 80, 81 ГПК України, які перешкоджають або свідчать про неможливість розгляду цієї справи в суді. Наслідком успішного процесуально-правового захисту буде винесення ухвали суду про припинення провадження у справі або про залишення позовної заяви без розгляду.

Заперечення проти позову можуть бути висловлені в різних заявах, клопотаннях відповідача. Крім того, ГПК України передбачає таку специфічну форму об’єднання всіх заперечень відповідача проти пред’явленого позову, як відзив на позовну заяву (ст. 59 ГПК України). Особа, що бере участь у справі, має право направити до господарського суду відзив на позовну заяву з доданими документами, що підтверджують заперечення проти позову та до кази направлення іншим особам, що беруть участь у справі, копій відниву та документів, які в них відсутні. Строк подання відзиву

на позовну заяву до господарського суду в ГПК України не встановлений. Ці положення ГПК мають диспозитивний характер, оскільки надіслання відзиву не с обов’язковим.

Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником. Відзив має містити: найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву (у тому числі про надіслання копкі відзиву і доданих до нього документів позивачеві, іншим відповідачам, прокурору).

Іншою формою захисту відповідача є подання зустрічного позову. Зустрічний позов - це позов, що подається відповідачем позивачу для одночасного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов характеризується самостійністю матеріально-правової вимоги відповідача до позивача.

Наприклад, орендодавець звернувся з до орендаря з позовом про стягнення орендної плати, а орендар подав зустрічний позов з вимогою про визнання договору оренди недійсним.

Зустрічний позов має певну специфіку, яка відрізняє його від первісного позову. По-перше, право подання зустрічного позову має не будь-який учасник процесу, а лише відповідач за первісним позовом; пред’являється він до первісного позивача. По-друге, подання зустрічного позову є можливим лише до початку розгляду господарським судом справи по суті, тобто до першого судового засідання у цій справі. По-третє, зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов’язаних вимог.

Оскільки відповідач набуває свого процесуального статусу з моменту винесення ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду і порушення провадження у справі, право на подання зустрічного позову виникає у відповідача з моменту винесення господарським судом цієї ухвали. Якщо позовну заяву за зустрічним позовом подано до винесення ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду і порушення провадження у справі, ця позовна заява не має прийматися судом і підлягає поверненню.

Якщо відповідачів у справі двоє й більше, вони вправі звернутися зі спільним зустрічним позовом до позивача. Якщо у справі беруть участь двоє чи більше позивачів, відповідач вправі звернутися з зустрічним позовом до кожного окремо або всіх відповідачів.

Оскільки третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, вступає у справу поданням позову, сторона може подати зустрічний позов відносно позову, поданого такою третьою особою.

Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний із первісним. Взаємна пов’язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятися в такому:

а) обидва позови взаємно пов’язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов’язаність первісного і зустрічного позову може виражатися и підставах цих позовів або поданих доказах;

б) вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватися. Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк ви конання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї

із сторін;

в) задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально- правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом.

Найчастіше в практиці використовується подання зустрічного позову про визнання договору купівлі продажу об'єкта нерухомості недійсним при первісному позові про визнання права власності на об’єкт нерухомості, коли договір купівлі-продажу цього об’єкта є основним доказом у справі. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову в первісному позові повністю чи частково.

Відсутність однієї з перелічених підстав прийняття зустрічного позову тягне за собою повернення зустрічної позовної заяви з посиланням на ст. 60 ГПК України.

Зустрічний позов подається до місцевого господарського суду, який уже розглядає первісний позов, у формі позовної заяви за загальними правилами подання позовів. У п. 2 інформаційного листа ВГСУ від 11 квітня 2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» зазначено, що при вирішенні питання про підсудність зустрічних позовних заяв слід виходити з того, що за змістом ч. 1 ст. 60 ГПК України зустрічний позов завжди розглядається спільно з первісним позовом в тому ж суді, в провадженні якого перебуває справа за первісним позовом.

Якщо позовну заяву за зустрічним позовом подано з порушенням вимог, викладених у ст.ст. 54-58 ГПК України, господарський суд повертає позовну заяву на підставі ст. 63 ГПК України. У випадку відсутності підстав прийняття зустрічного позову для сумісного розгляду з первісним позовом, установлених ч. 1 коментованої статті, позовна заява підлягає поверненню відповідно до ст. 60 ГПК України.

У випадку прийняття зустрічного позову до одночасного розгляду з первісним позовом господарський суд виносить ухвалу.

Це ухвала не про порушення провадження у справі за зустрічним поповом, а про прийняття зустрічної позовної заяви для спільного розгляду з первісним позовом.

Контрольні запитання:

5. Поняття позову, позовних вимог, позовної заяви.

6. У чому полягає сенс системи передумов права на звернення до господарського суду за судовим захистом?

7. Поняття та види елементів позову. В чому полягає їх значення?

8. Які способи захисту прав та законних інтересів суб’єкти господарювання повинні використовувати при поданні позову у господарський суд?

9. В якій формі подається позовна заява до господарського суду?

10. Які документи додаються до позовної заяви?

11. Порядок подання позовної заяви.

12. Підстави для відмови у прийнятті позову.

13. Підстави повернення позову.

14. Порядок порушення провадження у справі.

15. Що таке відзив на позовну заяву? Що є наслідком неподання відзиву?

16. Що таке зустрічний позов? Коли він подається? В чому проявляється взаємна пов’язаність зустрічного та первісного позовів?

Розділ 12