Соціально-економічний розвиток українських земель у ХІV–ХVІ ст. Литовські статути. Магдебурзьке право

Основою економіки українських земель у складі Великого князівства Литовського, починаючи з XIV і протягом XVI ст., залишалися хліборобство і традиційні промисли: мисливство, бортництво, рибальство. Промисли переважали у господарській діяльності значної частини населення України. Це пояснювалося наслідками монгольської навали і небезпечним сусідством з «Татарією». Внаслідок цього й занепала аграрна культура. Величезні обшири східноукраїнських земель, їх родючість і багатий рослинний та тваринний світ дивували сучасників-іноземців (М. Литвин, А. Ґваньїні тощо), збезлюднівши, перетворилися на суцільні мисливські й бортні «уходи» (угіддя). Вони стали тереном особливої форми експлуатації природних багатств – сезонного «уходництва». Його провадили приходні – не лише промисловики-професіонали, а й – все більше – міщани та селяни. У XIV–XV ст. значна частина останніх знову, як і в давні часи, платила данину медом і шкурками хутрових звірів (куниць, білок, бобрів, лисиць тощо). Бортні землі становили самостійні господарські об’єкти – предмет пожалувань литовських князів. Аналогічна картина спостерігалася й на землях, які у XVI ст. опинились у складі Московської держави: військово-служилому люду при розміщенні на території Сіверщини найчастіше роздавали «за пашню» бортні угіддя. Із поширенням влади Великого князівства Литовського на Дике Поле, на цих землях розвивалося все більше видів уходів. Серед цих категорій уходників: соляники – попередники чумаків, а також ті, хто ходили «за медом», «на м’ясо» (стрільці), бобровники, рибні ловці та інші. Уходи бували ближчі і дальші. Уходники навіть об’єднувалися в промислові артілі, ватаги або десятки (хоча їх чисельність була переважно більшою), обирали з-поміж себе керівників, платили данину місцевим пограничним старостам (черкаському та ін.) своїм продуктом. Промислова діяльність, яку живив стабільний попит на продукти мисливства, бортництва та рибальства, перетворюючись на постійне заняття, значно обмежувала господарську ініціативу населення. Це породжувало залежність Полісся й Середнього Подніпров’я від довозу зерна, зокрема із західноукраїнських земель, де аграрні відносини набули більш зрілих форм і звідки, починаючи з середини XVI ст., хліб став експортуватися у Західну Європу.

У структурі українського населення XV–XVI ст. чисельно переважало селянство, що є загальною характерною особливістю середньовічних соціумів. Частина селян відбувала повинності безпосередньо на користь великих литовських князів та польських королів, частина ж (яка постійно зменшувалася) перебувала на приватновласницьких землях, перебуваючи під юрисдикцією своїх володарів. За характером повинності ця категорія населення поділялася на три групи. Найчисельнішу становили данники, основна повинність яких полягала у сплаті данини (її характер визначав об’єкт обкладання). Це були орні землі, мисливські та бортні угіддя (з них данина йшла продуктами цих промислів). Від кінця XV ст., з пожвавленням грошового обігу та поступовою уніфікацією відбуткових відносин, натуральна данина дедалі частіше переводилася на гроші. З часом вона поступово міняється місцем іншим формам повинностей. Частина селян була зобов’язана працювати у господарстві свого володаря, тобто відбувати «тяглу» службу, чи то панщину. На той час її масштаби були доволі незначними. Лише на Волині та Галичині вона помітно зросла у XVI ст. під впливом попиту на сільськогосподарську продукцію на зовнішньому ринку. Третю категорію складали так звані слуги, які були зобов’язані своєму володарю особистою службою – разом з ним виступали в похід, виконували різноманітні доручення, їздили в Орду тощо.

Магдебурзьке право – право на самоврядування міст. За цим правом містом керував магістрат, що об’єднував раду і лаву. Рада – управлінський орган, що відав поліцією, наглядом за поліцією, порядком, охороною міста, судом у цивільних справах. Лава – суд у кримінальних справах. На чолі лави стояв війт. До магістрату обирали найавторитетніших заможних міщан.

Міське населення складалось із: міської верхівки – багаті купці, лихварі, цехові майстри; середнього прошарку – заможне міщанство, купці, майстри-ремісники; міської бідноти – розорені ремісники, підмайстри, учні, наймити, слуги, чорнороби.

17. Українські землі наприкінці ХIV – першій половині XVI ст. Литовсько-Руське князівство. (+№15 ВКЛ)

Польські пани захоплювали українські землі. Запроваджували фільварки (багатогалузеві господарства феодала, в яких використовували панщину і продукцію яких виробляли для продажу), панщину, нещадно експлуатували природні багатства краю. Українських міщан обмежували у правах. Литовські статути 1529 р., 1566 р., 1588р. утверджували та збільшували права шляхти, значно обмежували права селян, закріпачували їх. Встановлено терміни розшуку селян-втікачів і їх повернення до 20 років. Селянин котрий прожив на землях феодала понад 10 років ставав його кріпаком.

Україна втратила свою державність, яка хоч і в обмеженому вигляді, але зберігалась у ВКЛ. Значно посилювалось ополячення, окатоличення українського населення. На Україні засновувались єзуїтські школи й колегії, які сприяли ополяченню й окатоличенню українського населення.

Люблінська унія 1569 р. Причини:

1. Ослаблення Литви у Лівонській війні із Московським князівством.

2. Невдоволеність різних верст населення політикою ВКЛ, яке не протистояло набігам турків і татар на українські землі.

3. Прагнення української, білоруської, литовської шляхти отримати такі привілеї, які мала польська шляхта.

4. Прагнення польської шляхти захопити українські землі.

Наслідки унії:

1. Пожвавилась внутрішня і зовнішня торгівля із країнами Заходу через балтійські порти.

2. Посилився європейський вплив.

3. Посилилась нац.-визв бортьба укр. народу

4. Погіршилось становище укр.

5. Посилилось феодальне, релігійне, національне гноблення

6. Польські магнати і шляхта захопили значні укр. землі

7. Примусово насаджувалась польська культура, віра, мова.

18. Особливості становища українських земель у складі Польського королівства (ХІV – перша половина ХVІ ст.). (№15)