Главная Обратная связь
Дисциплины:
Архитектура (936)
Биология (6393)
География (744)
История (25)
Компьютеры (1497)
Кулинария (2184)
Культура (3938)
Литература (5778)
Математика (5918)
Медицина (9278)
Механика (2776)
Образование (13883)
Политика (26404)
Правоведение (321)
Психология (56518)
Религия (1833)
Социология (23400)
Спорт (2350)
Строительство (17942)
Технология (5741)
Транспорт (14634)
Физика (1043)
Философия (440)
Финансы (17336)
Химия (4931)
Экология (6055)
Экономика (9200)
Электроника (7621)
накопичуються при захворюваннях нирок
|
|
Ультрафільтрація. Проводять фільтрування колоїдного розчину через навпівпроник-
ну мембрану при підвищеному тискові. При цьому колоїдні частки затримуються мембра-
ною, а домішки покидають колодний розчин.
14.Броунівський рух був відкритий ботаніком Р. Броуном у 1828 році при спостереженні ру-
ху пилку квітів, суспендованого у воді. Хаотичний рух притаманний і колоїдним розчинам.
Колоїдні частки при зіткненні з молекулами розчинника, набувають кінетичного руху (час-
тинки можуть змінювати положення до1020 в секунду).
Дифузія – процес самодовільного вирівняння концентрації диспергованої речовини під
впливом теплового руху частинок розчинника. Дифузія в колоїдних розчинах йде повільні-
ше, ніж у справжніх розчинах. Якщо в істинних розчинах дифузія частинок на відстань 1 см
йде години, то в колоїдних розчинах - дні й тижні. За коефіцієнтом дифузії можна оцінити
розмір колоїдних частинок, за рівнянням Ейнштейна: 
де D – коефіцієнт дифузії; R – універсальна газова стала; T – абсолютна температура;
NA – стала Авогадро; r – діаметр частинок ; η - в`язкість середовища;
Осмотичний тиск. Явище характерне для систем з навпівпроникними мембранами.
Колоїдні розчини, які мають частинки великого розміру створюють менший осмотичний
тиск, ніж іонні чи молекулярні розчини. Величину осмотичного тиску (Р) визначають за ві-
домим рівнянням (Р = С·R·T).
Седиментація це осадження частинок під дією сили земного тяжіння. Цей процес є
протилежним дифузії і приводить до утворення градієнту концентрації, тоді як дифузія веде
до вирівнювання концентрації. Між седиментацією та дифузією з часом встановлюється рів-
новага, при цьому маленькі частинки, котрі краще дифундують, розміщуються переважно у
верхніх шарах розчину, а більш великі частинки переважно в нижніх шарах розчину. Явище
седиментації для фракціонування речовин, клітинних органел, визначення молекулярної ма-
си біополімерів методом центрифугування.
В`язкість – це внутрішнє тертя між шарами розчину, які переміщуються відносно один
до одного. Величина зворотна в`язкості є текучістю середовища. Колоїдні розчини мають
більшу, ніж у істинних розчинів, що обумовлено більшим розміром частинок .
Оптичні властивості колоїдних розчинів. Проходження світла через колоїдну
систему викликає три оптичних ефекту: поглинання, відбиття та розсіювання променів. Так,
поглинання властиво всім системам, тоді як відбивання більше характерно для грубодиспер-
сних систем (емульсій та суспензій), де розмір частинок значно більший, ніж довжина хвилі
опромінювання. Але на відміну від молекулярних та іонних розчинів, які оптично є однорід-
ними, оскільки не мають поверхні поділу фаз, колоїдні розчини розсіюють світло. Це прояв-
ляється явищем опалесценції колоїдних розчинів, у вигляді матового світіння блакитного
відтінку при освітленні боковим світлом. Крім того, при пропусканні паралельного пучка
світла через колоїдний розчин спостерігається конус розсіяного світла – ефект Тіндаля. За
здатністю розсіювати світло можливо визначати концентрацію колоїдних частинок в розчині.
Цей метод отримав назву нефелометрії.
Ультрамікроскопія - мікроскопічний аналіз пилового аерозолю чи пилових препаратів, при яких з поля зору усунуті прямі промені і спостерігаються лише дифраговані (розсіяні пилинками). Дозволяє спостерігати положення та переміщення частинок пилу менших за довжину хвилі видимого світла (0.3-1 мкм). Залежно від інтенсивності освітлення, довжини світлової хвилі, різниці показників заломлення частинки і середовища можна виявити частинки розмірами від 20-50 нм до 1-5 мкм. У. застосовують при дослідженнях дисперсних систем, для контролю чистоти атм. повітря, води, ступеня забруднення оптично прозорих середовищ сторонніми включеннями.
15. Вважається, що колоїдний розчин складається з міцел, які утворюються зарядженими
колоїдними частинками. Заряд виникає внаслідок вибіркової адсорбції іонів на поверхні час-
тинок, або за рахунок іонізації поверхневих функціональних груп твердої фази.
В міцелі розрізняють три складових частини: ядро, адсорбційний шар іонів і дифузій-
ний шар іонів. Ядро складає основну масу міцели і є сукупністю нейтральних атомів або мо-
лекул, загальною кількістю сотні та мільйони одиниць. На ядрі адсорбуються іони (вибіркова
адсорбція) які надають йому певного заряду, тому їх називають потенціало-утворюючими.
Потенціал, що виникає на ядрі, отримав ще назву електротермодинамічного і він обумовлює
подальше приєднання до потенціал-утворюючих іонів деякої кількості інших іонів з проти-
лежним знаком заряду. Такий подвійний електричний шар, потенціало-утворюючих іонів,
разом з протиіонами (іонами з протилежним знаком) складає адсорбційний шар іонів. Час-
тина протиіонів є слабко зв`язаними з потенціало-утворюючими іонами й вільно переміщу-
ється в розчиннику, формуючи дифузійний шар. Ядро разом з адсорбційним і дифузійним
шарами іонів і складає міцелу, яка в цілому є електронейтральною (тоді як сама колоїдна ча-
Стинка несе певний заряд).
Розглянемо будову міцели йодиду срібла, яка утворюється за наступною реакцією:
AgNO3 + KI → KNO3 + AgI↓
Можливо два варіанта утворення міцели. 1. В розчині є надлишок йодид-аніонів
(тобто до розчину KI по краплям додають розчин нітрату срібла). Ядро міцели утворюється з
випадаючого в осад малорозчинного йодиду срібла AgI. На його поверхні починають у від- 5
відповідності з правилом вибіркової адсорбції Пескова – Фаянса, сорбуватись йодид-іони (I-
),
які знаходяться в розчині в надлишку і які можуть піти на добудову ядра. Вони створюють
негативний заряд ядра і є потенціало-утворюючими. До цього шару приєднується позитивно
заряджені іони калію (К+
), які утворюють адсорбційний шар іонів та протиіонів. Частина
іонів калію слабко зв`язана з ядром і може дисоціювати та знов приєднуватись, формуючи
дифузійний шар іонів. Будова міцели буде такою:
де у фігурних дужках зображена гранула міцели (колоїдна частинка), яка складається з агре-
гату m·[AgI], до якого приєднуються потенціало-утворюючі іони n·I–
, з утворенням зарядже-
ного ядра m·[AgI]·n·I–
, до якого приєднуються протиіони (n–x)·K+
з формуванням адсорбцій-
ного шару іонів n I–
·(n–x)·K+
}
–x у вигляді подвійного електричного шару, що надає заряду
колоїдній частинці, нейтралізація якого йде за рахунок дифузійного шару іонів xK+
, тому
міцела в цілому електронейтральна.
16.Електроккінетичний потенціал - потенціал, що виникає на площині ковзання подвійного електричного шару внаслідок відриву його дифузної частини від адсорбційно зв’язаної нерухомої частини. Дзета-потенціал (ζ -потенціал) визначає заряд дифузного шару і є мірою інтенсивності електрокінетичних явищ у міжфазній області.
Електроосмос – явище пересування дисперсного середовища (тобто розчинника) від-
носно нерухомої дисперсної фази, яке можна спостерігати при проходженні електричного
струму крізь U–подібну скляну трубку, заповнена кварцовим піском та водою. В катодній
частині трубки спостерігається підняття рівня води (Рис.1).
Електрофорез – явище пересування колоїдних частинок відносно дисперсного середо-
вища (розчинника), під впливом постійного електричного струму. Так, при проходженні еле-
ктричного струму крізь пристрій з двох скляних трубок, встановлених у зволожену глину від
поверхні відриваються негативно заряджені частинки глини, які переміщуються до аноду.
Метод електрофорезу знайшов широке використання в медицині для розділення різних біл-
ків, нуклеїнових кислот і навіть клітин. Існують багато його варіантів: вільний електрофорез,
електрофорез на папері, на агаровому гелі, поліакриламідному гелі та інші. ю. Електрокінетичний
потенціал розраховується за експериментальними даними за рівнянням Гельмгольца-
Смолуховського: 
η - в'язкість середовища: u0 — лінійна швидкість руху фаз:
E - напруженість електричного поля: к - питома електрична провідність середовища: v
— об'ємна швидкість руху середовища: I — сила струму
17.Ліофобні золі, для яких характерні високорозвинена поверхня і слабка взаємодія
дисперсної фази і дисперсійного середовища, відрізняються нестійкістю, схильністю до
зменшення дисперсності. Питання стійкості колоїдної системи мають велике теоретичне і
практичне значення, зокрема для біології, фармації, медицини.
СТІЙКІСТЬ ЛІОФОБНОГО ЗОЛЮ. ВИДИ І ФАКТОРИ СТІЙКОСТІ
Стійкість колоїдної системи — це здатність її зберігати незмінною в часі структуру,
тобто дисперсність і рівномірний розподіл дисперсної фази. Розрізняють два види стійкості
— кінетичну та агрегативну. Кінетична, або седиментаційна стійкість — це здатність
протистояти силі тяжіння. Основними умовами цієї стійкості є висока дисперсність та
інтенсивний броунівськнй рух. Агрегативна стійкість — це здатність протистояти агрегації
частинок. До факторів, які зумовлюють агрегативну стійкість, належать: електростатичний
— електростатичне відштовхування частинок, пов'язане з наявністю на поверхні частинки
подвійного електричного шару іонів; адсорбційно-сольватний — утворення на поверхні
частинок сольватних шарів із молекул дисперсійного середовища або молекул чи іонів
стабілізатора, які перешкоджають їх злипанню; структурно-механічний — стабілізація
колоїду адсорбованими шарами (плівками) з колоїдних поверхнево-активних або
високомолекулярних речовин.
Коагулюючу дію має лише той іон електроліту, заряд якого протилежний заряду
колоїдної частинки. Коагулююча здатність іона тим більша, чим більший його заряд. Ця
залежність називається правилом Шульце—Гарді, тому що вона вперше була встановлена
Шульце у 1882 році і підтверджена Гарді у 1900 році, при вивченні коагуляції гідрозолей
сульфіду миш'яку. Для цього золю Шульце знайшов таке співвідношення коагулюючої здатності одно-, дво- і тризарядних катіонів: 1:20:350. Отже, прямо пропорціональної
залежності між зарядом іона і його коагулюючою здатністю немає; коагулююча здатність
зростає набагато швидше, ніж заряд
18. Коагуляцію викликають будь-які електроліти, але з помітною швидкістю вона
починається при досягненні певної концентрації. Мінімальна концентрація електроліту, при
перевищенні якої спостерігається коагуляція, називається «порогом коагуляції». Поріг
коагуляції у виражають у ммоль/л: 
Величину, зворотну порогу коагуляції, називають «коагулюючою здатністю».
Коагулююча здатність Vк — це об'єм золю, скоагульованого 1 моль електроліту. Початок
коагуляції можна визначити за різними ознаками: за зміною забарвлення золю, виникненням
каламуті, початком виділення осаду і т. д. Завжди необхідно вказувати умови, за яких
визначений поріг коагуляції.
Коагулюючу дію має лише той іон електроліту, заряд якого протилежний заряду
колоїдної частинки. Коагулююча здатність іона тим більша, чим більший його заряд. Ця
залежність називається правилом Шульце—Гарді, тому що вона вперше була встановлена
Шульце у 1882 році і підтверджена Гарді у 1900 році, при вивченні коагуляції гідрозолей
сульфіду миш'яку. Для цього золю Шульце знайшов таке співвідношення коагулюючої здатності одно-, дво- і тризарядних катіонів: 1:20:350. Отже, прямо пропорціональної
залежності між зарядом іона і його коагулюючою здатністю немає; коагулююча здатність
зростає набагато швидше, ніж заряд
Якщо до золю додавати електроліт невеликими порціями, то коагуляція настає при
більшій концентрації електроліту, ніж при одноразовому його додаванні. Це явище
називається звиканням золю. Причиною звикання золю може бути повільна адсорбція іонів,
заряджених однойменно з частинкою, яка призводить до збільшення заряду останньої.
При додаванні до ліофобних золів високомолекулярних речовин стійкість їх значно
підвищується. Це явище називається колоїдним захистом.
Механізм захисної дії полягає в утворенні адсорбційного шару з високомолекулярної
речовини. Захисний шар забезпечує сольватацію частинки, сольватні шари створюють
великий розклинюючий тиск і перешкоджають злипанню частинок. Захисна дія підсилюється
при утворенні в дисперсійному середовищі достатньо міцної об'ємної структури.ажена у крохмалю, декстрину, сапонінів.
Велике значення має колоїдний захист для біології та фармації. Білки крові захищають
гідрофобні речовини, які містяться в ній, від коагуляції. При послабленні захисної дії білків
холестерин відкладається на стінках судин, утворюються камені в нирках, печінці і т. д.
Колоїдний захист використовують при виготовленні лікарських препаратів. Прикладом
можуть бути протаргол і коларгол — колоїдні препарати срібла, захищені білками.Якщо кількість високомолекулярної речовини, доданої до золю, дуже мала, то можливе
не підвищення, а зниження стійкості. Це явище одержало назву сенсибілізації.
Сенсибілізацію можна пояснити нейтралізацією поверхневого заряду частинки протилежно
зарядженим макроіоном або одночасною адсорбцією макроіона на кількох частинках, при
цьому молекула білка як місток зв'язує їх. Містковим механізмом пояснюють агрегацію
еритроцитів крові.
19.Аерозолі це дисперсні системи з газовим дисперсійним середовищем.
За агрегатним станом розрізняють такі аерозолі: системи з рідкою дисперсною фазою -
тумани; системи з твердою фазою - дими (розмір частинок 10-9 до 10-5 м) і пил (розмір частинок
більше 10-5 м). Дими, які утворюються при згорянні палива і адсорбують вологу з атмосфери, є
одночасно димами і туманами. Такі системи існують над великими промисловими містами і
називаються смогом. Вони є небезпечними для здоров’я.
За походженням аерозолі розділяють на диспергаційні і конденсаційні. Диспергаційні
аерозолі одержують при подрібненні твердих тіл або розпилюванні рідин.
Стійкість аерозолів. Аерозолі агрегативно дуже нестійкі, внаслідок відсутності
електростатичного та адсорбційно-сольватного бар'єрів. Швидкість коагуляції зростає з
підвищенням концентрації аерозолю, механічного перемішування, ультразвукових коливань. На
стійкість туманів особливо впливає температура.
Застосування аерозолів. Аерозолі застосовують для фарбування поверхні, розпилення палива
перед горінням, розпилення добрив та отрутохімікатів. У фармації широко використовують
аерозольну лікарську форму, яка дозволяє об’єднувати кілька лікарських речовин та є простою в
застосуванні. Обов'язковим компонентом аерозольних сумішей є пропеленти (фреони, зокрема
фторхлорвуглеводні) чи такі гази, як пропан, бутан.
. Емульсіями є системи, в яких дисперсійне середовище і дисперсна фаза рідкі.
Умовою утворення емульсії є взаємна нерозчинність рідин. Найбільше значення мають емульсії, в
яких одна з фаз - вода. Другу фазу утворює неполярна рідина, яку, незалежно від природи,
називають маслом. Дисперсність емульсій змінюється у великих межах — від краплин розміром
10-7 м до таких, які можна побачити неозброєним оком. Емульсії одержують шляхом механічного
диспергування (струшуванням, перемішуванням, дією ультразвуку), видавлюванням рідини через
тонкі отвори під великим тиском, методом заміни розчинника.
. Суспензії - це гетерогенні системи з рідким дисперсійним середовищем і твердою
дисперсною фазою. Від колоїдів вони відрізняються більшим розміром частинок (10-6-10-4 м).
Найчастіше суспензії одержують диспергуванням твердих речовин у рідкому середовищі.
За молекулярно-кінетичними і оптичними властивостями суспензії дуже відрізняються від
колоїдних систем. Через великий розмір частинок броунівський рух у них виявляється дуже слабо,
а явища дифузії і осмосу їм не властиві. Світло, проходячи крізь суспензії, не розсіюється, а
відбивається, тому вони каламутні, ефект Тіндаля їм не притаманний.
Седиментаційна стійкість суспензій дуже мала внаслідок великого розміру частинок і тверда
фаза цілком випадає в осад за короткий час. Стабілізують суспензії за допомогою високо-
молекулярних речовин. Захисний шар цих речовин забезпечує гідратацію частинок, крім того,
довгі ланцюги макромолекул охоплюють частинки, утворюючи структурні решітки.
|
Просмотров 486 |
|
|
