Методи і форми контролю успішності студентів

Для ефективної перевірки рівня засвоєння студентами знань, умінь та навичок з навчальної дисципліни викорис­товують різні методи і форми контролю.

Методи контролю. Найпоширенішими методами кон­тролю є: усний контроль, письмовий, тестовий, графічний, програмований контроль, практична перевірка, а та­кож методи самоконтролю і самооцінки.

Усний контроль (усне опитування). Це найпошире­ніший метод у навчальній практиці. Його використання сприяє опануванню логічним мисленням, виробленню і розвитку навичок аргументувати, висловлювати свої дум­ки грамотно, образно, емоційно, обстоювати власну думку. Здійснюють його на семінарських, практичних і лабора­торних заняттях, а також колоквіумах, лекціях і консуль­таціях.

Усне опитування передбачає таку послідовність: фор­мулювання запитань (завдань) з урахуванням специфіки предмета і вимог програми; підготовка студентів до відпо­віді і викладу знань; коригування викладених у процесі відповіді знань; аналіз і оцінювання відповіді.

За рівнем пізнавальної активності запитання для пере­вірки можуть бути: репродуктивними (передбачають від­творення вивченого); реконструктивними (потребують застосування знань і вмінь у дещо змінених умовах); твор­чими (застосування знань і вмінь у значно змінених, не­стандартних умовах, перенесення засвоєних принципів до­ведення (способів дій) на виконання складніших завдань).

За актуальністю запитання для усної перевірки поді­ляють на основні, додаткові й допоміжні. Основні запи­тання передбачають самостійну розгорнуту відповідь (наприклад, запитання семінарського заняття), додатко­ві - уточнення того, як студент розуміє певне питання, формулювання, формулу тощо, допоміжні - виправлен­ня помилок, неточностей. Усі запитання мають бути ло­гічними, чіткими, зрозумілими і посильними, а їх сукуп­ність - послідовною і системною.

Використання усного контролю сприяє тісному кон­такту між викладачем і студентом, дає змогу виявити об­сяг і ґрунтовність знань, прогалини та неточності в знан­нях студентів й одразу ж їх виправити. Однак він потребує надто багато часу на перевірку. Крім того, студенти під час опитування хвилюються, тому оцінка нерідко буває суб'єктивною.

Письмовий контроль. Його метою є з'ясування в письмо­вій формі ступеня оволодіння студентами знаннями, вмін­нями та навичками з предмета, визначення їх якості - правильності, точності, усвідомленості, вміння застосува­ти знання на практиці.

Залежно від специфіки предмета, письмова перевірка здійснюється у формі контрольної роботи, написання твору, диктанту тощо. Теми контрольних робіт, завдання, вправи мають бути зрозумілими і посильними, відповідати рівню знань студентів і водночас вимагати відповідних зу­силь, виявляти знання фактичного матеріалу. Письмові завдання можуть бути й домашніми роботами.

Перевагою письмової перевірки є те, що за короткий термін вдається скласти уявлення про знання багатьох студентів, результати перевірки зберігаються і є змога з'ясувати деталі й неточності у відповідях. Проте вона по­требує чимало часу для читання робіт, часто призводить до зниження грамотності студентів, оскільки викладачі не висувають вимог щодо орфографії.

Тестовий (англ. test - іспит, випробування, дослід) контроль. Для визначення рівня сформованості знань і вмінь з навчальної дисципліни користуються методом тес­тів. Виокремлюють тести відкритої форми (із вільно конс­труйованими відповідями) і тести закритої форми (із за­пропонованими відповідями).

Тести відкритої форми передбачають короткі одно­значні відповіді, які ґрунтуються переважно на відтворенні вивченого матеріалу, або складні (комплексні) відповіді, які потребують розвинутого логічного мислення, вміння аналі­зувати.

Тести закритої форми передбачають вибір відповіді з певної кількості варіантів. Серед таких тестів виокрем­люють тест-альтернативу, тест-відповідність:

Тест-альтернатива вимагає вибору однієї з двох за­пропонованих відповідей. Застосовують його під час кон­тролю таких показників засвоєння, як уміння визначати використання фактів, законів, підводити під поняття, встановлювати причину якогось явища. Недолік цього ви­ду тесту полягає в тому, що він не дає змоги вільно конс­труювати, формулювати відповідь. Його перевагою є те, що він допомагає швидше орієнтуватися в матеріалі, зна­ходити спільне та відмінне у явищах, легше класифікува­ти конкретні явища за певними видами.

Тест-відповідність, як правило, складається з двох частин, між якими слід встановити відповідність. Застосо­вують його для виявлення таких результатів засвоєння, як уміння визначати використання речовин, апаратів, проце­сів, встановлювати зв'язок між абстрактним і конкретним поняттями, класифікувати їх тощо. Перевага тестів-відповідностей полягає у компактній формі завдання, завдяки якій протягом короткого часу вдається перевірити засво­єння великого обсягу навчального матеріалу. Недоліком є обмеженість безпосередньої мети контролю і ускладнення при доборі матеріалу.

Тестовий контроль використовують з метою актуаліза­ції знань перед викладанням нової теми, виведенням під­сумкових оцінок, на групових заняттях, на заліку чи іспи­ті, а також перед практичними і лабораторними роботами. Крім того, тести можуть слугувати засобом внутрішнього контролю для порівняння, визначення рівнів успішності окремих груп студентів, порівняльної характеристики різ­них форм і методів викладання. Доцільним е проведення тестової перевірки кожної теми навчальної дисципліни з усіх основних її питань.

Такий вид контролю дає змогу ефективніше викорис­товувати час, ставить перед усіма студентами однакові ви­моги, допомагає уникати надмірних хвилювань. Тестова перевірка унеможливлює випадковість в оцінюванні знань, стимулює студентів до самоконтролю. Однак тест може виявити лише знання фактів, він заохочує до меха­нічного запам'ятовування, а не до роботи думки.

Графічний контроль. Сутність його полягає у створен­ні студентом узагальненої наочної моделі, яка відображає відношення, взаємозв'язки певних об'єктів або їх сукуп­ності. Наочна модель — це графічне зображення умови за­дачі, креслення, діаграми, схеми, таблиці (наприклад, схема історичної битви, нанесені на контурні карти певні географічні та історичні об'єкти). Графічна перевірка мо­же бути самостійним методом контролю або органічним елементом усної чи письмової перевірки.

Програмований контроль. Реалізується він шляхом пред'явлення усім студентам стандартних вимог, що за­безпечується використанням однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. При цьому аналіз відповіді, виведення і фіксація оцінки можуть здійснюватися за допомогою індивідуальних автоматизо­ваних засобів.

Практична перевірка. Їїзастосовують з навчальних дисциплін, які передбачають оволодіння системою прак­тичних професійних умінь та навичок, і здійснюють під час проведення практичних і лабораторних занять з цих на­вчальних дисциплін, у процесі проходження різних видів виробничої практики. Така перевірка дає змогу виявити, якою мірою студент усвідомив теоретичні основи цих дій.

Метод самоконтролю. Його суттю є усвідомлене ре­гулювання студентом своєї діяльності задля забезпечен­ня таких її результатів, які б відповідали поставленим завданням, вимогам, нормам, правилам, зразкам. Мета самоконтролю - запобігання помилкам і виправляння їх. Показником сформованості самоконтролю є усвідом­лення студентом правильності плану діяльності та її опе­раційного складу, тобто способу реалізації цього плану.

Метод самооцінки. Передбачає він критичне ставлен­ня студента до своїх здібностей і можливостей, об'єктивне оцінювання досягнутих результатів.

Для формування здатності до самоконтролю і само­оцінки викладач має мотивувати виставлену оцінку, пропонувати студентові самому оцінити свою відповідь. Дієвим засобом є й організація взаємоконтролю, рецен­зування відповідей товаришів. Важливо при цьому озна­йомити студентів з нормами і критеріями оцінювання знань. Занесення результатів самоконтролю і самооцін­ки знань до журналу робить їх вагомими, позитивно впливає на формування відповідальності за навчальну роботу, на виховання чесності, принциповості, почуття власної гідності.

Розглянуті методи перевірки знань, умінь і навичок можуть бути використані під час звичайних форм органі­зації навчального процесу (лекції, семінарські, практичні і лабораторні заняття) і на спеціальних, організованих з цією метою, заняттях (колоквіуми, захист курсових та дипломних робіт, заліки та іспити).

Форми контролю.Під час навчальних занять у вищому навчальному закладі використовують індивідуальну та фронтальну перевірки знань, умінь і навичок студентів, а також підсумкові форми контролю.

Індивідуальна перевірка. Стосується вона конкрет­них студентів і має на меті з'ясування рівня засвоєння студентом певних знань, умінь і навичок, рівня форму­вання професійних рис, а також визначення напрямів роботи. Наприклад» індивідуальне опитування передба­чає розгорнуту відповідь студента на оцінку. Він пови­нен самостійно пояснити вивчений матеріал, довести наукові положення, навести власні приклади. Проводя­чи індивідуальне опитування, викладач має передбачи­ти, що в цей час робитимуть інші студенти. Студентам можна запропонувати виправляти помилки у відповіді їхнього товариша, визначити правильність і точність викладу фактичного матеріалу, доповнювати відповідь і рецензувати її.

Фронтальна перевірка. Ця форма контролю спрямо­вана на з'ясування рівня засвоєння студентами програмного матеріалу за порівняно короткий час. Вона передбачає короткі відповіді з місця на короткі запитання (йдеться про усну співбесіду за матеріалами розглянутої теми на по­чатку нової лекції з оцінюванням відповідей студентів) або письмову роботу на початку чи в кінці лекції (10—15 хв.) (відповіді перевіряються і оцінюються викладачем у поза-лекційний час). Бажано, щоб окремі запитання для письмової роботи були заздалегідь підготовлені на окре­мих аркушах, на яких студенти й даватимуть відповіді. Фронтальний безмашинний стандартизований контроль знань студентів за кількома темами лекційного курсу (5— 20 хв.) здійснюється найчастіше на початку семінарських занять, практичних чи лабораторних робіт.

Ефективною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є консультації. Хоча вони виконують специфіч­ну функцію, однак сприяють нагромадженню необхідної для оцінювання інформації. Існує два види консультацій з контрольними функціями: консультації, на яких викла­дач перевіряє конспекти першоджерел, самостійну роботу над допоміжною літературою, допомагає студентам оформ­ляти необхідні узагальнення, і консультації, на яких сту­денти відпрацьовують пропущені лекції, семінарські за­няття тощо.

Поширеною формою перевірки знань, умінь і навичок студентів є колоквіуми. Ця форма традиційна в організації наукової роботи, але ефективна і в навчальному процесі. Колоквіуми проводяться як співбесіди з окремих питань, визначених викладачем заздалегідь. При підготовці до них студентам повідомляють основну та додаткову літературу для опрацювання. Колоквіуми виконують подвійне завдання: сприяють вивченню навчального матеріалу і є формою контролю за його засвоєнням.

Підсумкові форми контролю. До них відносять залі­ки, іспити, курсові роботи, дипломні проекти, державні іспити.

Заліки є підсумковою формою перевірки результатів виконання студентами практичних, лабораторних робіт, засвоєння матеріалу семінарських занять, результатів практики, їх переважно проводять як співбесіди без біле­тів і оцінок. Під час заліку викладач констатує факт вико­нання чи невиконання студентами необхідних робіт. Якщо студент якісно і систематично працював протягом семес­тру, викладач може поставити йому залік «автоматично».

Іспити складають за екзаменаційними білетами, затвердженими кафедрою. На консультаціях перед іспитом викладач ознайомлює студентів з ними. Досвідчені викла­дачі нерідко проводять іспити за білетами у формі вільної бесіди, що сприяє створенню атмосфери довіри і взаєморо­зуміння.

З огляду на специфіку навчального предмета і рівень підготовленості студентів практикують іспити без біле­тів, з «відкритим підручником» з метою перевірки уміння швидко знайти необхідну інформацію, користуватися до­датковою літературою, навчальними посібниками тощо (такий тип іспиту доцільно проводити зі складних і вели­ких за обсягом дисциплін). Практичний іспит найчасті­ше зводиться до виготовлення студентами натуральних об'єктів, їх схем, макетів тощо. У студентів музично-пе­дагогічного факультету іспит може проходити у вигляді підготовленої заздалегідь концертної програми. Іспит-автомат часто практикується викладачами щодо студентів-відмінників, які серйозно і систематично працю­ють протягом вивчення курсу.

Курсові роботи студенти захищають на засіданнях ка­федр або перед спеціально створеними комісіями. Захист курсових робіт сприяє зростанню самостійності студентів у їхній науковій роботі, а також формуванню їх як майбут­ніх спеціалістів.

Дипломний проект (робота) як форма перевірки має свої особливості. Випускник розв'язує конкретне виробни­че завдання (дипломний проект) або досліджує і узагаль­нює певну наукову чи науково-практичну проблему (дип­ломна робота). Ця форма контролю педагогічне цінна тим, що випускник має можливість отримати важливий інте­лектуально-практичний досвід для завершення свого фор­мування як спеціаліста. Це перший і вирішальний само­стійний крок у становленні спеціаліста.

Державні іспити є перевіркою підготовки випускника і його формування як фахівця. Методика ведення держав­ного іспиту сприяє виконанню завдання завершального контролю.

Ефективність використання методів і форм контролю знань, умінь та навичок студентів залежить від їх вдалого вибору і включення в загальний процес навчання, а також їх умілого застосування педагогами. Вплив методів на сту­дентів різноплановий. Тому необхідне збагачення методи­ки і засобів контролю за провідної ролі особистого спілку­вання викладача зі студентами.