Звільнення від відбування покарання з випробуванням

У ст.75 КК зазначено, якщо суд при призначенні П. у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування П., він може прийняти рішення про звільнення від відбування П. з випробуванням.

Умовою є:

- попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

- не виїжджати за межі Укр. на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи;

- повідомляти органи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- періодично з'являтися для реєстрації в ці органи;

- пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

При цьому суд враховує:

- чи був злочин закінченим;

- чи вчинений він у співучасті;

- форму і ступінь вини, мотиви і мету злочину;

- дані що характеризують особу винного;

- поведінку винної особи після вчинення злочину (напр. надання допомоги потерпілому);

-індивідуальні властивості особи (стать, вік, стан здоров'я, наявність на утриманні непрацездатних родичів).

Далі підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом'якшують П., напр., вчинення злочину під впливом примусу; з'явлення із зізнанням.

Звільнення від відбування П. з випробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку , який містить у собі погрозу реального виконання П., якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування П. і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Тільки протягом цього строку особа визнається судимою. Тривалість іспитового строку встановлена КК (від 1 до 3 років).

Загальна характеристика злочинів проти власності та їхні види.

Об'єктом є : суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Суб'єктами права власності виступають - держава, юридичні та фізичні особи.

Предмет: приватне, колективне або державне майно, право на майно, а також дії майнового характеру, напр., при вимаганні (ст.189) та шахрайстві (ст.190).

Об'єктивна сторона: злочини з матеріальним складом - їх обов'язковою ознакою є спричинення внаслідок протиправного діяння суспільно небезпечні наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності.

Закінченими вони є з моменту настання цієї шкоди.

Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

З суб'єктивної сторони: характеризуються прямим умислом, за якого особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, на яку вона не має права, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи власного незаконного збагачення.

Поряд з цим знищення або пошкодження майна (ст. 194) може бути вчинене і з непрямим умислом, а необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196) і порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197) можуть бути вчинені через необережність.

Загальні ознаки: характеризують злочини проти власності, істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами.

Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі.

корисливі (статті 165—193): пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185—191); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193);

Система та види покарань.

Система покарань - це встановлений кримінальним законом обов'язковий для суду вичерпаний перелік покарань, розміщених у відповідному порядку залежно від їх тяжкості - від найлегших до найтяжчих.

Ознаки системи покарань:

- встановлення її виключно кримінальним законом;

- її вичерпний, замкнутий характер;

- обов'язковість для органів судової влади;

- наявність співвідношення між окремими видами покарання;

- побудова за принципом «від найлегших до найсуворіших»;

- можливість переходу в межах замкнутої системи від більш суворих до менш суворих покарань за наявності відповідних підстав (ст.69 КК).

До осіб, визнаних винними, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

-штраф;

-позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

- громадські роботи;

- виправні роботи;

- службові обмеження для військовослужбовців;

- конфіскація майна;

- арешт;

- обмеження волі;

- тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

- позбавлення волі на певний строк;

- довічне позбавлення волі».

Види покарання можуть класифікуватись:

За порядком призначення покарання поділяються на три групи: :

- основні покарання (які застосовуються самостійно (ст.52 ч.1);

- додаткові покарання (не можуть застосовуватись самостійно, а застосовуються виключно в сукупності з одним із основних покарань (ст.52 ч.2);

- покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові (які можуть застосовуватись і як основні, і як додаткові (ст.52 ч.3).

Застосування двох і більше видів основних покарань за один злочин є недопустимим (с.52 ч.4). КК передбачає можливість приєднання до основного покарання двох і більше додаткових покарань, звичайно за умови, що всі вони передбачені санкцією відповідної норми ОЧ КК.

За характеристикою особи засудженого; за строком призначеного покарання види покарання можуть бути диференційовані на:

- загальні (які можуть застосовуватись до будь-якої особи);

- спеціальні (які можуть застосовуватись до спец. суб’єктів злочину).