Главная Обратная связь Дисциплины:
Архитектура (936)
|
Структура особистості Костянтина Платонова
Російський психолог другої половини XX ст. Костянтин Платонов до структури особистості запропонував віднести чотири підсистеми: біологічно зумовлену, форм відображення, соціального досвіду та спрямованості. До біологічно зумовленої підструктуриналежать типологічні особливості особистості (наприклад, темперамент), її статеві та вікові особливості, а також патологічні зміни, які залежать від фізіологічних та морфологічних особливостей мозку. Підструктура форм відображенняє психологічною підструктурою та охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються протягом життя людини. Наприклад, широта мислення, яскравість уяви. До підструктури соціального досвідуналежать знання, уміння, навички та звички, які людина здобуває у своєму особистому досвіді через навчання. Нарешті, підструктура спрямованостіоб'єднує ставлення людини до світу і її моральні риси. Основними формами спрямованості особистості є нахили, інтереси, бажання, потяги, переконання, світогляд та ідеали. 12. Психологічна характеристика потреб. Теорії потреб. Потреби — це переживання людиною необхідностіу чомусь, що стає джерелом її активності.Вони визначають, що людина прагне у даний час. Потреби завжди пов'язані з переживанням людиною певного незадоволення, пов'язаного з дефіцитом того, що потребує організм або особистість. Потреби активізують людину, стимулюють поведінку, спрямовують у певному руслі. Потреби можна розмістити ієрархічно у вигляді піраміди наступним чином (за А. Маслоу): · Фізіологічні — це основні, сильні і невідкладні потреби людини. Наприклад, втамування голоду, спраги, задоволення сексуальності тощо. Вони є суттєвими для фізичного існування людини і тому мають бути задоволені хоча б на мінімальному рівні. · Безпеки — це потреба опіки, стабільності, захисту, звільнення від страху й тривог, свободи тощо. Особливо ця потреба впливає на розвиток дітей, бо життя у нестабільній, непрогнозованій, а, отже, і ненадійній ситуації негативно впливає на їхнє психічне здоров'я. Однак доросла людина також прагне особистої безпеки. Певною мірою особисту безпеку дає змогу утворити система релігійних і філософських переконань людини. · Філіації — це потреба у соціальних контактах. Зокрема, це потреба когось любити і бути любимим кимось, потреба у груповій приналежності, в ідентифікації, тобто уподібненні, утотожненні себе з кимось, наприклад, з другом, героєм твору. Іноді ця потреба залишається незадоволеною, особливо в тих студентів молодших курсів, які навчаються далеко від дому і які не знайшли визнання серед ровесників. Також молоді люди мають потребу в інтимності — почуття близькості, яке виявляється в любовних стосунках. · Самоповаги — це потреба бути компетентним, впевненим, досягати успіху, бути незалежним і вільним. Сюди належить також повага і визнання з боку інших, престиж, репутація, статус, позитивна оцінка і прийняття групою. Наприклад, для студентів ця потреба може бути задоволена тоді, коли вони популярні в групі, їх запрошують разом провести дозвілля; для дорослих — коли вони мають добре оплачувану роботу і є добрими сім'янинами. Задоволення цієї потреби породжує впевненість і почуття власної гідності, а незадоволення — почуття власної неповноцінності, слабкості, залежності. Однак А. Маслоу зауважує: якщо наша самоповага залежить лише від оцінки інших людей, людина знаходиться в психологічній небезпеці. · Самоактуалізації — це потреба у реалізації власних можливостей, потреба особистого вдосконалення, потреба стати тим, ким людина може стати. Вона виступає на передній план тоді, коли всі попередні потреби є достатньою мірою задоволені. Не обов'язково ця потреба набуває форми творчості. Студент і викладач, інженер і робітник, популярна артистка і домогосподарка — всі вони можуть досягти своєї самоактуалізації, якщо якнайкраще виконують те, що вони роблять. А. Маслоу вважав, що фізіологічні потреби, потреби безпеки та філіації є базовими, домінуючими і розташовані в основі піраміди. Потреби самоповаги і самоактуалізації є потребами зростання і знаходяться на вершині піраміди. Кожна з них має бути задоволена, перш ніж людина усвідомлює наявність наступної. Однак, він допускав і винятки у цій ієрархії, адже можна зустріти таких творчих людей, які намагаються розвинути свій талант, незважаючи на серйозні економічні труднощі. Є також люди, чиї ідеали настільки високі, що вони готові голодувати і жертвувати особистою безпекою, ніж відмовитися від них. Теорія А. Маслоу припускає також можливість створення людиною власної ієрархії потреб. Наприклад, можна надавати більшої уваги потребі у самоповазі, ніж філіації. Однак, загальна закономірність зберігається: чим ближча потреба до основи піраміди, тим вона сильніша і пріоритетніша. Важливим моментом у концепції ієрархії потреб А. Маслоу є також те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «все або нічого». Тому людина одночасно може задовольняти два і більше рівнів потреб. Він вважав, що середня людина задовольняє свої потреби у такому об'ємі: 85 % — фізіологічних, 70 % — безпеки, 50 % — філіації, 40 % — самоповаги і 10 % — самоактуалізації. К. Алдерфер довів, що його формулювання потреб значно відрізняються від визначень А. Маслоу (табл. 3). Учений висловив теоретичну гіпотезу, що виокремлені ним групи потреб практично відчуває кожна людина, хоч і неоднаковою мірою. Він наголошував на відсутності ієрархічної структури потреб, але зауважував, що задоволення потреб нижчого рівня впливає на бажання вищого рівня і навпаки. Основна відмінність його теорії і теорії А. Маслоу — відмова від ієрархії потреб. Учений висуває гіпотезу, що у разі незадоволення потреб вищого рівня на перший план виходить бажання нижчого рівня, навіть коли воно насичене повністю. А. Маслоу, навпаки, вважав, що задоволення потреби означає, що вона перестає бути мотивом людської діяльності. Якщо А. Маслоу бачив індивіда, який рухається нагору драбиною ієрархії потреб, то К. Алдерфер аналізував дії людей, в яких у міру зміни умов наперед виходить одна з трьох основних потреб. Емпіричним шляхом перевірити положення обох теорій, звичайно, важко, оскільки вірогідно виявити факт задоволення індивідом своїх потреб практично неможливо. Цінність теоретичних підходів А. Маслоу і К. Алдерфера до аналізу суспільних потреб полягає в тому, що вони ініціювали перегляд попередніх теоретичних уявлень (коли як спонукальний мотив людини розглядалася єдина потреба) і висунули гіпотезу про можливість задоволення працюючим індивідом взаємозв'язаного комплексу потреб. Заслуговує на увагу і підхід іншого вченого Д. Макклеланда до класифікації потреб, який виокремив три категорії людських потреб: • приєднання — потреба в налагодженні і підтриманні міжособо-вих відносин; • влади — потреба у навичках впливу і встановлення контролю за вчинками (діями) інших людей, впливу на перебіг подій; • досягнення — потреба брати на себе особисту відповідальність і домагатися успішного виконання завдань. Важливість цих категорій для людини була оцінена за допомогою обробки даних тематичних тестів, що дало змогу розкрити відносну важливість мотивів приєднання, влади і досягнення для індивідів. Широко популярна і теорія мотивації Ф. Герцберга, розроблена на основі аналізу результатів опитування 200 інженерів і бухгалтерів про досвід роботи. Вивчалися емоційні реакції щодо успіхів, невдач тощо в роботі опитуваних. Аналіз одержаних результатів дав змогу дійти висновку, що позитивні емоції щодо роботи виникали під впливом таких чинників: • досягнення; • визнання; • робота як така; • відповідальність; • кар'єрне зростання. Роль зазначених факторів у формуванні (виникненні) негативних щодо роботи почуттів була незначною. Виявилося, що негативні емоції були спричинені: політикою компанії й адмініструванням; інспекціями і контролем; рівнем заробітної плати; міжособистісними стосунками; умовами праці. Вчений дійшов висновку, що можна виокремити фактори, які викликають задоволення виконуваною роботою, і ті, що спричиняють невдоволення працею. Теорія одержала назву двосекторної. Втім, її автор зазначав, що концепції задоволення працею і незадоволення нею є не протилежними, а самостійними напрямами, оскільки розглядувані в них фактори не мають нічого спільного. Теорія Ф. Герцберга спонукала менеджмент багатьох організацій до перегляду налагодження процесу праці з точки зору підвищення рівня її продуктивності. У своїх працях Б. Шамір аналізує вузькі місця і недоліки традиційних теорій мотивації, зазначаючи надмірно індивідуалістичний та інструментальний характер мотивації щодо задоволення потреб. Предмет більшості теорій — потреби, інтереси, поведінка індивіда — прагне максимізувати особисті вигоди трудової діяльності. Учений пропонує як доповнення до визнаних теорій мотивації повнішу теорію самоконцепції, в якій основну увагу приділено не цілям, а можливостям індивідів за допомогою роботи в організації посісти певне суспільне становище. Тобто дослідник пропонує змінити точку, з якої розглядається поведінка людини, що дасть можливість створити точнішу модель. Б. Шамір вважає, що питання про те, як поведінка людини сприяє досягненню нею цілей, уже не становить інтересу. Учений пропонує кілька гіпотез: • людина орієнтована не лише на цілі, а й на самовираження; • людина мотивована до утвердження і підвищення самоповаги; • людина мотивована до збереження і посилення почуття самоцілісності; • людина знаходить своє місце у визнаній суспільством категорійній системі, тобто відбувається процес ототожнення; • людина у своїй поведінці далеко не завжди керується чіткими сподіваннями або певними цілями. Теорія самоконцепції не є універсальною. Вона найбільш адекватна щодо індивідів, які розглядають працю як одну з можливостей вираження власної індивідуальності, і менш придатна для тих, хто ставиться до роботи, як до одного з інструментів задоволення інших потреб. Запропонована Б. Шаміром концепція пояснює загальну мотивацію до праці, доповнює попередні теоретичні побудови мотивації, дає змогу визначити тип поведінки, вигідний насамперед організації, а не приватним інтересам індивідів. У центрі уваги теорії — засоби залучення людини до праці, зумовлені цінностями і виявом індивідуальності. Б. Шамір зазначає, що теорія самоконцепції набагато ширша, ніж інструментальна градація індивідуальних потреб людей у короткочасному періоді. Вона також пов'язана з трансформаційними теоріями керівництва, згідно з якими лідер має можливість дати індивідам свободу дій, спрямованих на втілення власної мрії і задоволення нагальних потреб. Заслуговують на увагу теоретичні міркування Д. Макгрегора щодо передбачень у менеджменті, спрямовані на підвищення результативності управлінських дій з урахуванням знань про поведінку людини. Вчений вважає, що незабаром повинна з'явитися "нова теорія управління людськими ресурсами", яка має інтегрувати цілі організації та індивідуумів. Існують індивідуальні та національні відмінності у структурі потреб, які варто враховувати в роботі суб'єктів господарювання на різних структурних рівнях.
13. Мотиви та мотивація особистості. Теорії мотивації. Мотиви(від лат. moveo — штовхаю, рухаю) — це спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням певних потреб.Вони визначають, чому людина поводить себе так чи інакше. Мотиви розрізняють за їхньою усвідомленістю. Неусвідомле-ними мотивами є потяги і установки. Потяги — це енергія, яка активізує поведінку людини, наприклад, сексуальний потяг. Це первинний емоційний прояв потреби людини у чомусь. Поява потягу утворює початковий етап мотиваційного процесу. Установка є психічним станом готовності суб'єкта до певної діяльності або до певної реакції. Наприклад, викладач може мати установку на те, що студент, який пропускає багато занять, не може мати високої навчальної успішності. Усвідомленими мотивами є інтереси, прагнення та переконання. Інтерес — це емоційно забарвлене ставлення до навколишнього. Він є постійним спонукальним механізмом пізнання. Вирізняють такі види інтересів: S за метою: безпосередні та опосередковані. Безпосередній інтерес спричинює емоційна привабливість об'єкта (наприклад, інтерес до комп'ютерних ігор, до привабливої однокурсниці); опосередкований інтерес виникає щодо результату діяльності, а сам процес може і не спричинювати інтерес (наприклад, інтерес до реі зультату контрольної роботи, до перемоги на конкурсі); ■S за глибиною: поверхневі і глибокі. Поверхневі забезпечують знайомство лише з найзагальнішим змістом явища (наприклад, студент цікавиться лише зовнішніми проявами фізичного явища); глибокі — з його суттю (наприклад, студент цікавиться закономірностями фізичного явища); S за широтою: широкі і вузькі. Широкі інтереси охоплюють різноманітні сфери діяльності (наприклад, студент цікавиться і своїм фахом, і мистецтвом, спортом, політикою); вузькі сконцентровані на одній сфері (наприклад, студент цікавиться лише своєю спеціальністю). В умовах, коли розширюються міждисциплінарні зв'язки, спеціалісти з широкими інтересами мають більше можливостей для професійного росту; S за стійкістю: стійкі і нестійкі. Стійкі зберігаються упродовж тривалого часу (наприклад, інтерес до математики в абітурієнта механіко-математичного факультету з'явився ще в дитячі роки); нестійкі мінливі у часі (наприклад, інтерес до біології з'явився за півроку до вступу на біологічний факультет і вже до кінця першого семестру зник). Другим і третім різновидами усвідомлених мотивів є прагнення і переконання. Прагнення — це сильне бажання, хотіння. Воно вказує на те, чого індивід хоче досягти у своєму житті. Переконання — це система стійких принципів особистості. Вони завжди мають емоційне забарвлення. Мотиви зазвичай утворюють певну систему в структурі особистості. Систему мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називають мотивацією.Мотивація може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня мотивація людині нав'язана, наприклад, студент учиться тому, що за це отримає схвалення батьків і викладачів. Внутрішня мотивація ґрунтується на власному виборі і особистому бажанні, наприклад, студент учиться тому, що йому цікаво або він прагне досягти досконалості у вибраній спеціальності. Залежність між силою мотивації та ефективністю дії було узагальнено в двох правилах Єркса-Додсона. Перше правило: зі зростанням інтенсивності мотивації ефективність дії зростає лише до певного рівня, після чого починає спадати; при високій інтенсивності мотивації ефективність дії низька. Наприклад, якщо студент понад усе хоче скласти іспит на відмінну оцінку і вважає, що від цього залежатиме його подальша доля, найімовірніше, що цей іспит буде складено нижче можливостей цього студента. У такому разі кажуть, що людина замотивована. Друге правило: під час розв'язування легкого завдання найвища ефективність спостерігається при високому рівні мотивації, а під час виконання складних завдань — при низькому рівні мотивації. При цьому йдеться про суб'єктивно, а не об'єктивно легке чи складне завдання. Американський дослідник Д. Макклеланд вивчав мотивацію досягнення. Він дійшов висновку, що залежно від історії розвитку конкретної особистості у ній може переважати або мотивація досягнення успіху (така людина активна й ініціативна, йде на ризик, схильна до змагання і конкуренції), або мотивація уникнення невдачі (така людина ухиляється від ризику і відповідальності, безініціативна, не любить змагань і конкуренції). Жодне суспільство не могло б проіснувати, якщо б його громадяни не дотримувались певних правил поведінки. Ці правила відображають стандарти людських взаємовідносин, соціальні та індивідуальні норми оцінювання дійсності. У психології поняття, за допомогою якого характеризують соціально-історичне значення для суспільства і особистісний смисл для індивіда певних явищ навколишнього світу, називають цінностями. Німецький психолог першої половини XX ст. Е. Шпрангер виділив шість основних типів цінностей, які різною мірою притаманні всім людям: S Теоретичні цінності. Людина, яка приділяє увагу цим ціннос-тяим, насамперед, зацікавлена у розкритті істини; характеризується раціональним і критичним підходом до життя. Вона інтелектуальна і вибирає для себе діяльність, пов'язану з фундаментальними науками або філософією. S Економічні цінності. Людина з домінуванням цих цінностей найвище цінує те, що корисне і вигідне. Вона практична і активно цікавиться тим, як заробити гроші. Знання, які не мають конкретного застосування, вважають непотрібними. Люди такого складу досягали великих успіхів у техніці та технології. •S Естетичні цінності. Такі люди найбільше цінують форму і гармонію. Вони насолоджуються життям. За фахом вони не обов'язково мають бути митцями, однак завжди мають підвищений інтерес до естетичного боку життя. S Соціальні цінності. Для людей з таким типом цінностей найголовніше — це любов інших. Інші цінності вони можуть розглядати як негуманні. Найяскравіше соціальні цінності виявляються в альтруїзмі — готовності жертвувати власними інтересами на користь іншої людини або спільноти. Протилежним до альтруїзму є поняття егоїзм — нехтування інтересами інших людей та спільноти заради особистих інтересів. S Політичні цінності. Такі люди найвище цінують владу, вплив, славу, популярність. їхня професійна активність не обов'язковопов'язана з політикою, однак в них яскраво виражена тенденція до домінування. S Релігійні цінності. Такі люди зацікавлені у розумінні світу як єдиного цілого. Способи реалізації цієї цінності різні: одні реалізують їх через активну участь у житті, інші — шляхом відсторонення від життя. Цінності як суспільний феномен слід відрізняти від ціннісних орієнтацій як особистісного феномену. Ціннісні орієнтації — це вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, напрямлена на певний аспект соціальних цінностей.Це виділені і внутрішньо прийняті особистістю цінності; суб'єктивно відображені у свідомості цінності суспільства. Вони складають основу життєвої концепції людини, її «філософію життя». Базовими ціннісними орієнтаціями людини є: S орієнтація на істину є одна з найвищих ціннісних орієнтацій людини. Вона регламентує пізнавальну сферу, здатність людини до мислення та інтуїтивного розуміння, а також підтримує інші ціннісні орієнтації; S орієнтація на достаток потрібна для підтримання життєдіяльності, проте прагнення до життя безмежне і така орієнтація може згодом стати надмірною, а то й домінантною; ■Ґ орієнтація на свободу означає можливість діяти відповідно до власного волевиявлення, не зумовленого зовнішніми чинниками; ■S орієнтація на справедливість оцінює співвідношення явищ та речей з погляду їхнього розподілу між людьми; S орієнтація на добро регламентує поведінку членів суспільства, їхні взаємини; S орієнтація на красу виражає ставлення людей до життя та навколишнього світу, роблячи це за допомогою понять про прекрасне та потворне. Сучасні дослідження ціннісних орієнтації належать американському психологу М. Рокичу. Він розрізняє два класи ціннісних орієнтацій: термінальні, які пов'язані з переконанням людини у тому, що кінцева мета її діяльності варта того, щоб її прагнути (наприклад, внутрішня гармонія, добробут, кохання, саморозвиток тощо) та інструментальні, які пов'язані з переконанням людини у тому, що у будь-якій ситуації перевагу треба надавати певному способу дій або властивості особистості (наприклад, акуратність, чесність, дисциплінованість, терплячість, життєрадісність, відповідальність тощо). Ціннісні орієнтації людини забезпечують стійкість її особистості, послідовність її вчинків, а також сталість взаємовідносин із навколишнім світом. Як відомо, коли в історії відбуваються глобальні катаклізми, руйнуються держави, політичні системи, то це торкається сфери ціннісних орієнтацій людей, що належать до даного суспільства.
|