КОМПЛЕКСНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА ДО ЗМІНИ ПРОДУКЦІЇ

1. Система створення та освоєння нової продукції.

На підприємствах процеси створення та освоєння виробництвом нової продукції утворюють систему комплексної підготовки виробництва.

Комплексна підготовка виробництва є сукупністю взаємопов'язаних маркетингових і наукових досліджень, технічних, технологічних і організаційних рішень, спрямованих на пошук шляхом досліджень нових можливостей задовольнити потреби споживачів у конкретних видах продукції чи наданні існуючим необхідних функціональних властивостей; створенні нових, модернізацію діючих конструкцій техніки, споживчих властивостей товарів, технологічних процесів, методів організації й управління виробництвом, включаючи стадії експлуатації її утилізації цих виробів; забезпечення конкурентоспроможності нової продукції.

Система комплексної підготовки виробництва охоплює взаємопов'язані стадії життєвого циклу нового виробу: 1) науково-дослідні роботи (НДР); 2) дослідно-конструкторські роботи (ДКР); 3) конструкторська підготовка виробництва (КПВ); 4) технологічна підготовка виробництва (ТПВ); 5) організаційна підготовка виробництва (ОПВ); 6) освоєння нового виробу в промисловому виробництві (ОСВ).

Перші дві стадії НДР та ДКР утворюють підсистему науково-дослідної підготовки виробництва.

КПВ, ТПВ та ОПВ складають підсистему технічної підготовки виробництва.

У практичній діяльності комплексну підготовку іноді називають науково-технічною підготовкою виробництва.

1. Суть науково-технічних досліджень.

Науково – технічний процес передбачає зміну покоління машин, механізмів, обладнання. А це в свою чергу приводить до різкого підвищення продуктивності праці.

В умовах конкуренції товарна політика підприємства повинна бути направлена в майбутнє і враховувати, що всі товари не залежно від успіху з часом відходять з ринку і необхідно вести підготовку до випуску нової продукції. Новий товар в цьому змісті розуміють як модифікацію чи нововведення. Щоб товар завоював ринок він повинен мати бажані для споживача критерії, бути інікальними, а споживачі повинні мати інформацію про його характеристику.

Процес розробки і освоєння виробництва нової продукції на підприємстві сформувався як самостійна підготовча стадія процесу виробництва і отримав назву технічна підготовка виробництва нової продукції (товару нової ринкової новизни).

Під технічною підготовкою виробництва розуміють сукупність процесів наукового, технічного і організаційно – економічного характеру, які направлені на розробку, освоєння нових видів продукції, які здійснюються від початку наукових досліджень до введення виробу в експлуатацію і визначають технічний рівень, якість і ефективність нової продукції як у виробництві ( на підприємстві ) так і в експлуатації (у споживача). В законодавчих актах про підприємство сказано, що діяльність підприємства в НТП повинна бути підпорядкована випуску продукції високої якості, конкурентно – спроможної на світовому ринку, своєчасне її оновлення, найбільш повне задоволення споживачів.

Планомірне і своєчасне оновлення продукції на підприємствах стало постійно діючим фактором. На сучасному ринку створенню товарів ринкової новизни повинні допомагати нові відкриття і винаходи, що дає змогу тісно взаємодіяти з процесом наукових досліджень з технологічною підготовкою виробництва.

Основними завданнями технічної підготовки виробництва ( ТПВ) являється забезпечення безперервного технологічного прогресу в усіх галузях народного господарства шляхом максимального задоволення потреб населення.

1. Екологічна підготовка виробництва.

Екологічна підготовка виробництва передбачає здійснення техніко-технологічних та організаційно-економічних заходів з метою відвернення, зменшення чи усунення шкідливого впливу на навколишнє середовище й здоров'я людей об'єктів, що проектуються, в процесі їх експлуатації та самого виробництва.

Основними завданнями екологічної підготовки виробництва є: упровадження та вдосконалення системи екологічного менеджменту підприємства, здійснення експертизи параметрів нових виробів на всіх стадіях життєвого циклу та технологічних процесів їх виготовлення; проведення екологічного моніторингу виробництва; організація екологічної підготовки персоналу та підвищення його відповідальності щодо дотримання вимог стандартів.

1. Організація промислового освоєння нової продукції.

Після виконання усіх підготовчих етапів і початку виробництва нової продукції починається період її освоєння. На його тривалість суттєво впливає якість усіх етапів технічної підготовки виробництва.Період освоєння нової продукції являє собою сукупність робіт, у процесі яких застосовуються нові форми організації виробництва.Для виявлення недоліків у майбутньому виробі запроектована конструкція і технологічний процес вивіряються в умовах виробництва дослідного зразка, а потім і пробної партії. Мета виготовлення дослідної партії:

• забезпечити належну якість обробки та збирання виробу у повній відповідності із заданими технічними умовами;

• перевірити і налагодити технологічний процес;

• виявити та усунути додаткові роботи, які виникли при виготовленні деталей.

Одночасно з виконанням технічного та виробничого етапів ос-воєння нової продукції досягається проектний рівень головних економічних показників. На тривалість періоду освоєння впливає форма переходу на виробництво нової продукції. Існують дві основні форми переходу: із зупинкою та без зупинки виробництва. У кожній з цих форм розрізняють послідовний, паралельний та паралельно-послідовний методи організації переходу на виробництво нової продукції.

Вибір методу залежить від таких факторів:

– технічного рівня виробу, що освоюється;

– технологічної складності нового виробу;

– наявності резервних виробничих площ і потужностей.

Послідовний метод переходу характеризується тим, що виробництво нової продукції починається після повного припинення випуску продукції, яка знімається з виробництва. Розрізняють два варіанти такого методу: перервно-послідовний та безперервно-послідовний. При перервно-послідовному методі після припинення випуску старого виробу на тих самих виробничих площах спочатку виконуються роботи з перепланування та монтажу технологічного обладнання і після їх завершення починається освоєння виробництва нового виробу.

При безперервно-послідовному методі випуск виробу, що освоюється, починається одразу ж після зупинки випуску виробу, який знімається з виробництва.

Паралельний метод переходу характерний тим, що одночасно зі скороченням обсягу виробництва старої продукції збільшується обсяг випуску нової продукції. Паралельно-послідовний метод переходу на випуск нової продукції передбачає наявність на підприємстві вільних потужностей і виробничих площ. На них і починається освоєння нового виробу: опрацьовуються технологічні процеси, здійснюється кваліфікаційна підготовка персоналу, організовується випуск перших партій нової продукції. Паралельно-послідовний метод широко застосовується в умовах масового виробництва при освоєнні нової продукції, істотно відмінної за конструкцією від тієї, що знімається, й дозволяє забезпечити високі темпи нарощування випуску продукції після короткочасної зупинки основного виробництва.

1. Життєвий цикл виробу.

Розробити і впровадити у виробництво виріб нової моделі — означає перетворити знання, нову ідею на готовий продукт. Перетворення знання на продукт вимагає витрат часу і значних одноразових грошових витрат, обсяг яких тим більший, чим вищий рівень новизни продукції і чим частіше відбувається зміна моделей виробів. Це, у свою чергу, спричиняє подорожчання виробів у сфері їх виробництва. Так, витрати на виготовлення нової моделі виробу в перший рік його випуску перевищують у два рази і більше витрати п'ятого року випуску. Це, безсумнівно, знижує рівень ефективності виробництва нової техніки, а іноді призводить до великих збитків.

Ці, з першого погляду, суперечливі обставини, пов'язані зі швидкими темпами технічного прогресу, вимагають такого періоду зміни моделей продукції, тобто життєвого циклу продукції, за якого сумарні витрати на розробку і впровадження нових моделей, а також утрати від нормального зносу були б мінімальні, а рівень їх економічної ефективності — максимальним.

Час, протягом якого знання перетворюються на продукт, тобто розробку нової продукції, її освоєння і виготовлення на підприємстві аж до зняття з виробництва, називають її життєвим циклом .

У життєвому циклі нової продукції можна виокремити два характерні періоди: перший — це час, протягом якого здійснюється розробка нової продукції, і другий — час, протягом якого нова продукція освоюється, виробляється і реалізується до повного припинення випуску.

У перший період життєвого циклу виробу включається повний комплекс робіт зі створення нової техніки, що складається з кількох стадій і окремих робіт, виконуваних для забезпечення її існування.

Перша стадія життєвого циклу нового виробу — науково-дослідна робота (НДР). У процесі цієї стадії виникають і проходять усебічну перевірку нові ідеї, реалізовані іноді у вигляді відкриттів і винаходів. Теоретичні передумови вирішення наукової проблеми перевіряються в ході дослідно-експериментальних робіт.

Друга стадія — дослідно-конструкторська робота (ДКР) — перехідна від наукових досліджень до виробництва. На ній ідеї, що виникають у процесі НДР, практично перетворюються в технічну документацію і дослідні зразки.

На третій стадії конструкторської підготовки виробництва (КПВ) здійснюється проектування нової техніки: розробка креслень і технічної документації.

Четверта стадія — технологічна підготовка виробництва (ТІШ), на якій розробляються і перевіряються нові технологічні процеси, проектується і виготовляється технологічне оснащення для виробництва нової техніки.

П'ята стадія — організаційна підготовка виробництва (ОПВ). На ній обираються методи і перевіряються моделі процесу переходу підприємства на випуск нової продукції, проводяться розрахунки потреб в матеріалах і комплектуючих виробах, визначаються календарно-планові нормативи (тривалість виробничого циклу виготовлення нового виробу, розміри партій, період чергування партій виробів та ін.).

На шостій стадії — відпрацьовування в дослідному виробництві (ВДВ) нової конструкції виробу — освоюється випуск дослідного зразка, проводиться налагодження нових технологічних процесів, перевірка й оцінка "життєздатності" нової продукції. На цій стадії життєвого циклу виробу підприємство витрачає великі кошти — "працює" па нову продукцію.

У другий період життєвого циклу виробу розпочинається сьома стадія — освоєння його в промисловому виробництві (ОСВ). На ній створюються умови для такого виробництва нового виробу. Практика показує, що іноді на ній виникають конструкторські зміни та викликані ними або незалежні від них зміни в технологічних процесах. Тому на стадії освоєння виробництва виникає необхідність визначення раціонального ступеня відпрацьовування технологічної документації, доцільного рівня оснащеності виробництва спеціальними видами оснащення й устаткування.

Стадія освоєння є сполучною ланкою з фазою виробництва і реалізації виробу, у процесі якої здійснюються виготовлення деталей і складальних одиниць, складання і випробування виробу відповідно до технологічної і конструкторської документації, затвердженої керівництвом підприємства.

Точне дотримання технологічного процесу — одна з найважливіших організаційних умов боротьби за ефективне впровадження нової техніки, підвищення якості продукції і техніко-економічних показників виробництва. Важливим елементом виробничої фази є реалізація пової продукції.

Завершальною стадією життєвого циклу є експлуатація нової продукції (Е) — період, коли ця продукція використовується відповідно до її призначення і дає економічний ефект, до моменту утилізації (У). Зазначимо, що в другий період життєвого циклу виробу підприємство-виготівник нової техніки отримує дохід від її реалізації: "нова продукція працює па підприємство".

Здавалося б, підприємству вигідно продовжити другий період життєвого циклу виробу на максимальний строк, оскільки в цей час воно не несе додаткових витрат на розробку і виготовлення нової продукції. Однак цей період має свою межу, зумовлену економічними і соціальними чинниками. Соціально-економічний ефект від упровадження нової продукції забезпечується тільки на період від освоєння і початку промислового виробництва до зрілості виробництва продукції, після якого продукт морально застаріває і його подальше виробництво та використання приносять збиток підприємству незалежно від її вартості (різко знижується, а іподі й цілком припиняється попит на нього, і, як наслідок, зменшується прибуток і зростають збитки). Іншими словами, з моменту появи нової продукції ефект від її використання швидко зростає до визначеної максимальної величини, а потім починає зменшуватися до нуля або навіть до негативної величини (рис. 16.2) (стор. 426).

Розміщення кривих показує, що в зоні освоєння і початку промислового виробництва збільшення обсягу випуску готової продукції і зростання прибутку (ефекту) досягаються повільно через велику складність самого процесу освоєння. Наступна зона характеризується більш різким збільшенням обсягу випуску продукції і зростанням прибутку. Третя зона — зона зрілості, в якій досягаються стабільність випуску продукції і максимальний економічний ефект (зростання прибутку). Четверта зона — зона насичення ринку новою продукцією. Обсяг виробництва припиняє своє зростання, й економічний ефект зменшується. У цей період необхідно широко розгорнути науково-дослідну і дослідно-конструкторську роботу з розробки нового виробу або модернізації випуску. Нарешті, настає зона різкого спаду випуску виробу і зняття його з виробництва, коли істотно знижується прибуток (економічний ефект) і навіть можливі збитки.

1. Технологічна підготовка виробництва.

Технологічна підготовка в-ва – це сукупність робіт, які визначають послідовність виконання виробничого процесу нового виробу найбільш раціональними способами з врахування конкретних умов в-ва даного підприємства.

Основне завдання технологічної підготовки в-ва – забезпечити високу якість виготовлення і створення умов для раціональної організації виробничих процесів, покращує використання обладнання і виробничих площ, росту продуктивності праці, зниження розходу матеріалів і енергоресурсів.

Згідно єдиної системи технологічної документації технічна підготовка в-ва повинна включати наступні стадії:

Технологічний аналіз робочих креслень і їх контроль на предмет технологічності конструкцій деталей і збірних одиниць

Розробка прогресивних технологічних процесів

Проектування спеціальних інструментів, технологічної оснастки і обладнання для виготовлення нового виробу

Виконання планування цеху і виробничих участків з розстановкою обладнання згідно розробленим технологічним маршрутам

Перевірку, наладку і впровадження технологічних процесів

Розрахунки виробничої потужності підприємства, нормативів розходу матеріалів і енергоресурсів.

У відділі головного технолога всі робочі креслення деталей проходять технологічний аналіз у відповідності з вимогами стандартів, який включає контроль на предмет їх технологічності і можливості виготовлення в умовах в-ва даного підприємства.

Розробка прогресивних технологічних процесів починається з визначення технологічних маршрутів руху деталей і збірних одиниць в цехах і між цехами. Потім розробляється технологічні процеси одержання заготовок, їх обробка, зборка. На кожну деталь складається технологічна карта, в якій вказані операції, переходи, тип і модель кожного виду обладнання, види інструментів, розряд роботи і норми часу.

Одночасно з розробкою технологічних процесів вирішується питання про методи організації виробництва.

На основі технологічного процесу виникає необхідність проектування спеціальних інструментів, оснастки, обладнання і їх виготовлення на підприємстві.

По розроблених технологічних маршрутах руху деталей складається планування цехів і виробничих участків, розклад обладнання з врахуванням його конфігурації і специфікації. При необхідності можна перекласти обладнання або добудовувати нові об’єкти.

Виготовлення дослідного зразка в експерементальному цеху дає можливість технологам провірити технологічність кожної деталі і пригідність оснастки і інструменту, хоч такий контроль являється неповним і орієнтованим із-за одиничного типу в-ва. Установочна партія виробів виготовляється в цехах основного в-ва з серійним або масовим типом в-ва, що дозволяє більш якісно здійснювати аналіз технологічності деталей. При організації потокового в-ва здійснюється синхронізація операцій технологічного процесу.

По кожному технологічному процесу на всі операції розраховується норма часу, норма розходу матеріальних і енергетичних ресурсів. Після цього технологи згідно методики розраховують виробничу потужність цехів і підприємства. Інші підрозділи відділу головного технолога запрошують в відділі матеріально-технічного забезпечення готовність до поставки матеріалів, планують виготовлення і створення заділів, розробляють графіки технологічної підготовки в-ва, здійснюють економічну оцінку і вибір технологічних процесів, складають карти для розрахунку матеріальних нормативів і графіки вводу обладнання в експлуатацію, ведуть облік, зберігання, розмноження і видачу технологічної документації.

Сучасна техніка дозволяє виготовлювати одну і ту ж продукцію різними способами. При виборі оптимального варіанту розраховують економічний ефект по проведених затратах і зрівнюють з заміняючою технологією.

1. Суть організаційно-економічної підготовки виробництва.

Організаційно – економічна підготовка виробництва включає комплекс мір по організації і плануванню виробництву нової продукції і забезпечення процесу її виготовлення всім необхідним. Вона складається з таких стадій:

1) складання плану – графіку і кошторису розходів на технічну підготовку виробництва;

2) визначення потреби в додатковому обладнанні, робочих кадрах, матеріальних і енергетичних ресурсах;

3) розробка планових калькуляцій на нові деталі, вироби;

4) оформлення договірних відносин з постачальниками, споживачами;

5) створення нормативної бази;

6) організація праці і зарплати;

7) визначення економічної ефективності нової продукції.

Існують економічні і соціальні критерії нової продукції.

Економічні – економія праці ( зниження трудомісткості, ріст продуктивності праці):

- економія матеріальних ресурсів;

- технічний рівень і якість продукції;

- корисний ефкект на одиницю потужності;

- окупність;

- прибутковість.

Соціальні – показники, які характеризують поліпшення умов праці, безпеку і вигоду в експлуатації, охорона навколишнього середовища, створення кращих умов для життєдіяльності людей, підвищення кваліфікації працівників, рівня механізації праці в виробництві і при експлуатації нової продукції.

На всіх стадіях вирішуються питання спеціалізації і кооперації цехів і виробничих участків, визначаються календарно – планові нормативи для оперативно виробничого планування, проектується організація і обслуговування робочих місць основного і допоміжного виробництва, вибираються найбільш раціональні форми і системи оплати праці, розраховуються відповідні матеріальні, трудові і фінансові параметри, проектуються організація ремонтного, інструментального, енергетичного, транспортного і складського господарства.

Економічна підготовка виробництва передбачає також розробку необхідних нормативів для планування конструкторського і технічного підготовкою виробництва. Вона здійснюється паралельно і виконується всіма функціональними підрозділами підприємства.

Економічні аспекти – це перегляд планово – економічної інформації, норм і нормативів, форм документації, діючої системи планування, облік і оцінка діяльності підприємств з врахуванням специфіки нової продукції і розробка нормативів трудових затрат по періодах освоєння.

На етапі організаційно – економічної підготовкивиробництва проводяться роботи соціально – психологічного характеру,які забезпечують соціально – психологічну підготовку працівників до створення нової продукції. Ця робота заключається в роз’ясненні в колективі про необхідність створення і освоєння нової продукції для виживання і стабільної роботи підприємства в умовах ринку, в інформуванні працівників про необхідність проведення професіональних, кваліфікаційних і організаційних перетворень при створенні і освоєнні нової продукції, в мобілізації адміністрацією всього підприємства його творчих можливостей на створення і випуск нових конкурентноспроможних виробів в наймеш короткі терміни і при найменших затратах живої праці. Проведення цих робіт створює благополучний соціально – психологічний клімат в колективі і підвищує єфективність виробництва.

В оцінці якості виробу, що проектується все більше значення набирає ергономічна характеристика.

Ергономіка – дисципліна, яка комплексно вивчає трудову діяльність людини в системі людина – техніка – середовище СЛТС з метою забезпечення безпеки, ефективності і комфорту.

Передумови виникнення і розвитку ергономіки послужили проблеми зв’язані з впровадженням і експлуатацією нової складної техніки і технології.

Предметом ергономіки являється трудова діяльність людинив процесі взаємодії з технічними системами і в умовах впливу факторів зовнішнього середовища.

Основний об’єкт вивчення ергономіки система людина – техніка – середовище СЛТС. Признаками ергономічної якості являється повна безпека для людини, висока ефективність і задоволення працівника змістом, характером і результатом своєї праці.

1. Суть, зміст завдання підготовки виробництва.

Створення нових видів продукції здійснюється в процесі підготовки виробництва, що відбувається поза рамками виробничого процесу. Завдання підготовки виробництва полягає в тому, щоб забезпечити необхідні умови для функціонування виробничого процесу.

Підготовка виробництва — це процес безпосереднього застосування праці колективу працівників з метою розробки й організації випуску нових видів продукції або модернізації виготовлених виробів.

Процес підготовки виробництва — це особливий вид діяльності, що поєднує вироблення науково-технічної інформації з її перетворенням на матеріальний об'єкт — нову техніку.

Нова техніка — це результат науково-технічних досягнень, що сприяє під час її виробництва і реалізації розвитку продуктивних сил, і задоволенню потреб суспільства в продукції вищої якості, ніж відомі раніше прототипи або аналоги.

Процес підготовки виробництва за своєю структурою неоднорідний і складається з безлічі процесів з різним змістом. Класифікувати часткові процеси підготовки виробництва можна за видами і характером робіт, просторово-тимчасовою і функціональною ознаками, відношенням до об'єкта управління.

За видом робіт (за видом трудової діяльності) процеси підготовки виробництва поділяються на: дослідницькі, конструкторські, технологічні, виробничі та економічні.

За характером робіт виокремлюють процеси підготовки виробництва:

— основні (проведення досліджень, інженерних розрахунків, проектування конструкцій, технологічних процесів, форм і методів організації виробництва, економічні розрахунки й обґрунтування);

— експериментальні виробничі (виготовлення і випробування макетів, дослідних зразків і серій машин).

За розташуванням у часі і просторі процеси підготовки виробництва поділяються на:

— операції — первинна ланка процесу створення нової техніки. Вона виконується на одному робочому місці одним виконавцем і складається з низки послідовних дій;

— роботи — сукупність послідовно виконуваних операцій, що характеризується логічною завершеністю і закінченістю дій щодо виконання визначеної частини процесу;

— стадії — сукупність низки робіт, пов'язаних єдністю змісту і методів виконання, що забезпечує вирішення конкретного завдання підготовки виробництва;

— фази — комплекс стадій і робіт, що характеризує закінчену частину процесу підготовки виробництва. Вона пов'язана з переходом об'єкта робіт у новий якісний стан.

1. Передпроектні дослідження.

Науково – дослідні роботи – це комплексне дослідження ринку, покупців і конкурентів, вивчення патентної інформації, пошук задумів нового товару, комерційний аналіз, оцінка і відбір ідей, розробка нових товарів і визначення їх конкурентноспроможності, завоювання долі ринку. Цей етап в сучасних умовах на підприємстві виконує служба маркетингу.

Дослідно – конструкторські розробки – комплекс робіт по створенню конструкторської документації на нову продукцію, виготовлення її дослідних зразків.

Технологічний етап – включає роботу по створенню і вдосконаленню технологічних процесів виготовлення продукції, розробка конструкцій інструментів, оснастки і спецобладнання для її виробництва, виконання планування цехів на виробництво нових виробів, маршрутів руху моторів.Організаційно – економічний етап – комплекс взаємозв’язаних процесів організації, планування обліку і контролю, матеріально – технічного забезпечення, збуту і фінансування, які забезпечують перехід до виробництва нової продукції.

Ділення процесу створення і освоєння нової продукції на етапи умовне. На практиці передбачається переплетення цих робіт.

Розробка системи і постановка продукції на виробництво передбачає:

— Впровадження нової техніки;

— Зміна конструкції діючих виробів;

— Впровадження міроприємств, не зв’язаних зі зміною кон6струкції діючих виробів.

В 1987 році в Парижі Міжнародна торгова палата розробила і затвердила серію міжнародних стандартів, згідно якої кожний виробник нової продукції повинен дотримуватись напрямків діяльності, починаючи маркетингом і закінчуючи розпродажем.

На сьогоднішній день діє затверджений в 1988 році Єдиний перелік робіт Єдиної системи технічної підготовки виробництва.

Науково – дослідні роботи по створенню нового товару на підприємствах виконуються одним із підрозділів служби маркетингу. Необхідно розрізнити НДР підприємства і НДР в системі науково – технічного прогресу ( НТП ).

Наукові дослідження в системі НТП діляться на теоретичні і прикладні.

Теоретичні – це відкриття, під яким розуміють встановлення невідомих раніше об’єктивно історичних закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять корінні зміни в рівень пізнання.

Прикладні дослідження використовують теоретичні знання, вишукують можливості і області їх застосування безпосередньо в практиці роботи підприємств і закінчуються рекомендаціями по розробці технічних завдань на проектування нових виробів, обладнання, механізмів.

На основі пропозицій наукових досліджень виникають винаходи – це нове або яке має суттєві відмінності вирішення любого завдання в області народного господарства і яке дає позитивний ефект. Винахід повинен відрізнятися від раніше відомих аналогів в світовій практиці.

На підприємствах використовують як винаходи так і рецпропозиції, під якими розуміють нововведення для даного підприємства. Ці пропозиції відрізняються від винаходів, вони не вносять принципових змін в раніше освоєні на даному підприємстві пропозиції, а тільки доповнюють їх і дають певний ефект для підприємства.

В 1985 році на підприємствах створюються відділи патентування, в роботу яких включені перевірка досягнень науки і як їх можна застосувати на яких підприємствах і в яких країнах.

1. Структура процесу створення та освоєння нової продукції.

Безліч чинників і змінних, що впливають на процес створення й освоєння нової техніки {СОНТ), визначають використання системного підходу під час організації цього процесу.

Повний комплекс робіт із СОНТ включає всі стадії життєвого циклу виробу:

1) науково-дослідні роботи;

2) дослідно-конструкторські роботи;

3) конструкторську підготовку виробництва;

4) технологічну підготовку виробництва;

5) організаційну підготовку виробництва;

6) відпрацьовування нового виробу в дослідному виробництві;

7) освоєння нового виробу в промисловому виробництві (рис. 16.3) (с. 428).

Перші дві стадії охоплюють роботи, що за своїм змістом не стосуються виробництва. Як правило, вони виконуються в галузевих НДІ і КБ та є першим етапом системи СОНТ.

Наступні чотири стадії складають другий етап системи СОНТ. Вони забезпечують технічну підготовку виробництва (ТІШ) і виконуються проектними організаціями або відділами головного конструктора і головного технолога підприємства-виготівника нової техніки.

Сьома стадія безпосередньо створює умови для промислового виробництва нового виробу. Умовно стадії створення нового виробу, включаючи НДР, КПВ і частково ТІШ, належать до вихідної фази циклу, а частково стадія ТПВ та інші стадії 011 В, ВДВ належать до заключної фази. Усі роботи циклу СОНТ і, насамперед, стадії вихідної фази вимагають широкого інформаційного забезпечення, тобто відповідної інформаційної підготовки, а також економічного пророблення. Останнє виконується на кожній стадії циклу з різним ступенем глибини залежно від того, наскільки ця стадія впливає на ефективність виготовлення нового виробу.

Стадії заключної фази в жодному разі не повинні бути відірвані від вихідних. Тісне ув'язування стадій вихідної фази дає змогу поєднувати в одну систему всі підрозділи, що виконують роботи зі створення й освоєння випуску нового виробу.

Досліджуючи роботи з СОНТ як систему, можна цілеспрямовано прагнути до її оптимізації за обраним критерієм. Підключення до системи технічної підготовки робіт з НДР і ДКР у багато разів ускладнює завдання управління і координації системи СОНТ, і водночас за добре організованого управління і чіткої координації проведення всіх стадій процес СОНТ у багато разів полегшує досягнення кінцевої мети. Одночасно з цим знижуються витрати на освоєння і перехід на випуск нової продукції.

Систему СОНТ варто розглядати як відкриту систему. Вона обмінюється інформацією, енергією, матеріальними носіями з навколишнім середовищем. Входами системи СОНТ є результати фундаментальних і особливо прикладних досліджень, а також планові завдання, установлені строки, матеріали і комплектуючі вироби, виходом — готова продукція, що надходить у сферу споживання (експлуатації).

Відкрита система повинна бути організована так, щоб вона мала можливість засвоювати достатню кількість входів зі свого оточення і відшкодовувати виходи плюс споживані в процесі роботи енергію, матеріальні й інші ресурси. У цьому разі система буде функціонувати стійко і перебуватиме в стані безперервного руху та постійного випуску нової продукції, що проходить у процесі свого створення всі стадії цієї системи.