Побут і звичаї давніх слов*ян

Одним з головних звичаїв давніх слов'ян було те, що всі покоління родини жили під одним дахом, а так само де то неподалік від будинку знаходилося сімейне кладовище, так що в житті сім'ї незримо брали участь і давно померлі предки .

Дітей в ті часи народжувалося набагато більше, ніж у наш час, тобто за кількістю дітей в сім'ї стародавніх слов'ян і сучасні сім'ї дуже різні, по мимо цього у язичників, чоловікові, не вважалося негожим приводити в свій будинок стільки дружин, скільки він міг прогодувати. Тобто в такому будинку жили, приблизно, четверо-п'ятеро братів з дружинами, дітьми, батьками, бабусями, дідусями, дядьками, тітками, двоюрідними, троюрідними. Кожна людина, що жив в такій сім'ї, вважав себе в першу чергу членом роду, а не індивідуальністю. А так само будь слов'янин міг назвати своїх предків на кілька століть назад і докладно розповісти про кожного з них. З предками були пов'язані численні свята, багато з яких уціліли до наших днів (Радуниця, батьківський день). p align="justify"> Знайомлячись, стародавні слов'яни обов'язково повинні були згадати чий він син, онук і правнук, без цього люди вважали б, що людина, що не назвав батька і діда, що то приховує. Кожен рід мав певну репутацію. В одному люди славилися чесністю і благородством, в іншому зустрічалися шахраї, отже зустрівши представника подібного роду, слід було тримати вухо гостро. Людина знала, що при першому знайомстві його будуть оцінювати так, як того заслуговує його рід. З іншого боку, він і сам відчував відповідальність за всю велику родину. p align="justify"> У ті часи повсякденний одяг кожного слов'янина представляла собою його повний "паспорт". Одяг кожного містила величезну кількість деталей говорили про її володаря: з якого він племені, якого роду, і т.д. Дивлячись на одяг, відразу можна було визначити, хто це такий і звідки, а значить, і як себе з ним вести. p align="justify"> У такому роду ніколи не бувало ні усіма забутих дітей, ні кинутих людей похилого віку тобто людське суспільство піклувалося про кожен свій члені, турбуючись про виживання роду і суспільства в цілому.

Будинок, завжди був захистом, притулком, в повір'ях протиставлявся всього іншого, чужого. Він був першою турботою будь-якого мужика, який зважився виділитися з колишньої родини. Місце під споруду вибирали дуже ретельно, від цього залежало, чи буде в будинку удача, щастя і достаток. Поганим вважалося місце,... де раніше стояла лазня, був похований самогубець, де горів будинок і т.д. На сподобався місці ставили на ніч під відкритим небом воду в будь-якому посудині. Якщо до ранку вона зберігала чистоту і прозорість, то це вважали добрим знаком. Починаючи роботу, молилися на схід сонця і випивали поставлену господарем В«заручнуюВ». У передній, В«святийВ» кут клали три речі: гроші (монету) - "для багатстваВ», ладан - В«для святостіВ», овечу вовну - В«для теплаВ». Зверху під дахом ставилося різьблений гребінь з витесаними фігурками, наприклад, півня. Як віщий птах, він дуже шанувався древніми слов'янами. Вважалося, що півень будить до життя сонце, повертає на землю світло і тепло. В подобі півня слов'яни уособлювали небесний вогонь. Він оберігав будинок від пожежі і удару блискавки. Переїзд в новий будинок здійснювали вночі, в повний місяць. Він супроводжувався різними обрядами. Господарі зазвичай несли з собою півня, кішку, ікону і хліб-сіль; нерідко - горщик каші, вугілля з старої печі, сміття з колишнього будинку і т.д. Сміття у віруваннях і магії древніх слов'ян - атрибут будинку, вмістилище душ предків. Його переносили при переселенні, сподіваючись, що разом з ним в новий будинок перейде дух - охоронець будинку, удача, багатство і добробут. Використовували сміття у ворожіннях і в різних магічних цілях, наприклад, обкурювали димом палаючого сміття від пристріту. p align="justify"> Одним із сакральних центрів будинку була піч. У печі готували їжу, на ній спали, в деяких місцях її використовували як лазні; переважно з нею була пов'язана народна медицина. Піч символізувала жінку, що народжує жіноче лоно. Вона була головним оберегом сім'ї всередині будинку. У печі давалися клятви, у пічного стовпа укладали договір; в грубці ховали молочні зуби дітей і пуповини новонароджених; в підпічок мешкав покровитель будинку - домовик. Предметом особливого шанування був і стіл. При продажу будинку стіл обов'язково передавали новому власнику. Його рухали зазвичай тільки при здійсненні деяких обрядів, наприклад, весілля або похорон. Тоді проводили ритуальний обхід столу, або обносили навколо нього новонародженого. Стіл був і початкової, і кінцевою точкою будь-якого шляху. Його цілували перед далекою дорогою і після повернення додому. p align="justify"> Частина будинку, наділяється багатьма символічними функціями - вікно. Його часто застосовували як В«нетрадиційний вихід з будинкуВ», щоб обдурити нечистих духів, хвороба і т.д. Наприклад, якщо в будинку вмирали діти, то новонародженого передавали через вікно, щоб він залишився жити. Вікна нерідко сприймалися і як шлях для чогось святого, чистого. Через вікна не дозволялося плювати, виливати помиї, викидати сміття, так як під ними, за повір'ям, варто Ангел Господній. Якщо будинок був захистом, притулком, то ворота були символом кордону між своїм, освоєним простором і чужим, зовнішнім світом. p align="justify"> Вони вважалися небезпечним місцем, де мешкає всяка нечис...та з мулу. На ворота вішали образу, а вранці, вийшовши з дому, молилися спочатку на церкву, потім на сонечко, а потім на ворота і на всі чотири сторони. До них нерідко прикріплювали вінчальну свічку, встромляли в них зуби борони або вішали косу для захисту від нечистих духів, затикали в щілини воріт колючі рослини як оберіг від відьом. p У воротах з давніх часів відбувалися різні магічні дії. У них традиційно ранньою весною розпалювали багаття, які очищали простір воріт, а з ним і весь простір двору.

8. Особливості християнського світогляду

Досліджуючи історію становлення філософської культури Київської Русі, сучасні вітчизняні філософи звертають увагу на її характерні риси особливості. В. С. Горськии, зокрема, зазначає, що такими особливостями були "всесвітня відкритість", здатність до творчого синтезу різноманітних ідей світової філософської думки, її зв'язок з ідейними здобутками середньовічної Візантії, а через них — з ідеями античних філософів, зв'язок з надбанням болгарської культури, культури Сходу та Західної Європи. Характерною рисою культури Київської Русі є те, що ці "запозичені" ззовні ідеї сприймались не механічно, вони суттєво трансформувались у вітчизняну культуру. Далі, необхідні були могутні стимули інтелектуальної праці для подолання тієї відмінності потенціалів, яка склалась у часовому відношенні між вітчизняною і зарубіжною культурою. У створенні таких стимулів велику роль відіграло християнство, яке

сприяло перебудові суспільної свідомості, становленню філософського мислення.

Відзначається ще одна особливість, викликана взаємодією християнського і народного світорозуміння, — плюралізм світоглядних позицій, який надав філософській думці Київської Русі поліфонічного звучання. У давньоруському духовному житті відбулись перехрещення і взаємодія різноманітних культур.

Характерною рисою філософської культури Київської Русі є її несприйнятність абстрактного, відірваного від життя філософствування. Виробляється специфічний його тип, що відрізняється не предметом, а суб'єктом пізнання. У межах цього типу філософствування він виступає не як чисто гносеологічний, а як цілісний суб'єкт, для якого характерна єдність морального та гносеологічного. Цим пояснюється етизація філософської думки, а звідси і тяжіння до проблем людини й осмислення історії. Формується специфічний тип середньовічного антропологізму [4, с. 4—6].

На деякі основні риси українського світоглядного менталітету, які сприяли формуванню філософського мислення першого періоду історії Київської Русі, вказує А. К. Бичко, підкреслюючи переважання екзистенціальних мотивів в українській філософській думці, кордоцентризму, коли переважає пріоритет "серця" над "головою", антеїзму та ін. Всі вони разом створювали неповторну діалогічно-гармонійну цілісність — українську філософську думку [13, с. 229 — 230].

Процес становлення вітчизняної філософської думки відбувався приблизно наприкінці X ст. Це був період, коли Київська Русь ставала могутньою слов'янською державою з визначним економічним, політичним і культурним центром, яким була її столиця — Київ. І значною мірою цьому сприяла християнізація Русі, яка впливала на зміну світоглядних і культурно-ціннісних орієнтирів. 988 рік офіційно розділив історію східних слов'ян на язичницький і християнський періоди. На зміну язичницькому світосприйняттю приходить християнізована картина світу. Християнський світогляд стає панівним, і цим зумовлюється його провідна роль у культурі загалом і формуванні філософського мислення зокрема.

Однак нова релігія не одразу утвердилась у Київській Русі, вона нерідко натрапляла на протидію, особливо з боку простих верств народу, для якого відмова від старого світогляду, усталених звичаїв і обрядів була трагедією.

Ще тривалий час народ поклонявся язичницьким богам, досить поширеними були язичницькі елементи у творах художнього ремесла тощо. Десь аж до кінця XI ст. тривав "діалог" між християнським та язичницьким світоглядом, що зумовлювало поліфонію думок. Християнство змушене було з цим миритись і навіть багато чого запозичило від язичницьких вірувань, пристосовувалось до них, поєднавши свою культуру з традиційною культурою східних слов'ян. Тривалий час ще зберігались зародки космогонічних і космологічних уявлень, що мали фантастичний характер, у поглядах на людину, душу тощо, характерний був дуалізм. Склалося нове на той час явище — двовір'я (поєднання обох вір — язичницької та християнської) у свідомості русичів.

Проте поступово все чіткіше виявляються основні відмінності між язичницьким і християнським світоглядом. На противагу язичницькому християнське світосприйняття помістило Бога за межі природи, поставивши в центрі Всесвіту людину, а Бог через природу впливав на людину, передавав їй заповіді поведінки. У новому світобаченні чітко протиставляється духовне і матеріальне, і саме духовному віддається примат — все творить і всім править дух. З духом і матерією пов'язується боротьба двох протилежних начал — Бога і диявола, душі і плоті, добра і зла. Людині у цій боротьбі відводиться моральна відповідальність за свої вчинки, за свідомий вибір між цими протилежними силами. У християнстві вперше відкривається історія, вводиться тримірність часу — від минулого, тобто акту "створення світу" з нічого, через сучасне до майбутнього, тобто до "страшного суду", з яким наступить "кінець світу". Так у новій релігії людська історія поділилась на дві ери: дохристиянську як передісторію та християнську, власне історію.