ТЕМА 3. КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ В ПУБЛІЧНОМУ СПІЛКУВАННІ

Теоретичні питання

1. Розкрийте поняття культури мовлення та поясніть її професійну атрибутивність для сучасного фахівця з вищою освітою.

2. Окресліть шляхи вдосконалення культури мовлення та сформулюйте можливі конкретні дії щодо збагачення словника оратора.

3. Розкрийте значення застосування синонімів, епітетів у професійному мовленні та поясніть роль фразеологізмів у вияві національного сприйняття «мовної картини світу» (наведіть відповідні приклади).

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

Заняття спрямоване на вдосконалення культури мовлення, збагачення словника оратора.

Завдання 1.Збагачення словника промовця.

Вдома за допомогою відповідних словників підберіть самостійно три слова, які можуть досить часто вживатися соціальними працівниками (студентами в текстах рефератів, курсових робіт тощо), дайте поняття цих слів, підберіть до них якомога більше синонімів та епітетів. На занятті в класі може бути проведена ділова гра, у ході якої Ви запропонуєте колегам-студентам дати тлумачення слова, підібрати до нього синоніми та епітети.

Приклад: аргумент – підстава, доказ, які наводяться для обґрунтування, підтвердження чого-небудь. Синоніми: доказ, довід, підстава, обґрунтування, підтвердження, свідчення. Епітети: блискучий, вагомий, важливий, вирішальний. головний, достатній, єдиний, захисний, історичний, коректний, логічний, можливий, надійний, новий, основний, переконливий, принциповий, слушний, суттєвий, теоретичний, цінний, чудовий.

Завдання 2.Точність мовлення та засоби уникнення помилкового слововживання.

Точність мовлення – це правильний вибір слів для адекватного вираження своїх думок, змісту висловлення. Нерідко слова вживаються неправильно через механічне перенесення правил, традицій однієї мови в іншу, застосування "кальки", тобто копіювання українською мовою слів або виразів, запозичених, наприклад, із російської.

Приміром, у російській мові слово "детище" означає "дитя, плід", або те, що створено власною працею, і вживається в поважному, навіть урочистому плані. В українській же мові всі іменники із суфіксом –ищ застосовуються з відтінком іронії, глузування чи лайки: «хлопчище», «бабище», «ручище» тощо. Отже, треба розрізняти мовні відмінності, цікавитися особливостями вживання тих чи інших слів, насамперед іншомовного походження.

Зверніться до книжки Бориса Дмитровича Антоненка–Давидовича «Як ми говоримо» (К.,1991). Там можна знайти дуже цікаві зауваження щодо вживання іменників, прикметників, дієслів, дієприкметників, інших частин мови. Підберіть трислова (або пари слів), які, за вашими спостереженнями, нерідко вживаються неточно, неправильно. У процесі ділової гри запропонуйте слухачам висловити свою думку щодо правильного (адекватного) вживання підібраних вами слів. Наприклад, заступник і замісник; інтерес і цікавість; площа й майдан.

Треба мати на увазі, що мова постійно розвивається, тому потрібно не догматично ставитися до думок вчених, інколи вони висловлюють і протилежні погляди. Наприклад, С.Караванський вважає, що слово професіональний є «совєтизм», калька з російської мови. Однак інший, також поважний дослідник Б.Антоненко-Давидович, писав, що «декому здається, що слово професійний – українське, а професіональний – російське. Це – помилка. Обидва ці слова – українські, але вони не є абсолютні синоніми й уживати їх довільно, кому як заманеться, не можна. Кожне з цих слів походить від схожих, але значеннєво неоднакових слів – професія й професіонал: «Закон професійної честі» (Словник за редакцією А.Кримського); «Професійна офіцерська гордість прокинулась, заговорила в ньому» (О.Гончар), – бо тут прикметник професійний утворився від іменника професія, а от у фразі з публіцистичної статті: «Тепер у кожному обласному центрі працює професійний український театр», – треба було написати «професіональний український театр», через те що театр складається з професіоналів-артистів, а не з аматорів чи самодіяльників».

Завдання 3. Сталі вирази як образне народне мислення.

За допомогою фразеологічних словників підберіть три сталих вирази й поясніть, що вони означають. Наприклад, «вискочити, як Пилип з конопель» («вискочити як голий з маку») – «недоречно, невчасно сказати що-небудь чи виступити з чимсь». На занятті в класі спочатку можна запитати колег-студентів, як вони тлумачать запропоновані сталі вирази.

Завдання 4. Фразеологізми як вияв національного сприйняття «мовної картини світу».

Стійкі словосполучення найвиразніше передають дух і нев’янучу красу мови, її національну специфіку. Часто фразеологізми дослівно іншими мовами не перекладаються. Наше суспільне середовище в певному розумінні є міжкультурним, адже воно тривалий час було й залишається під сильним впливом «російськомовної культури», а нині, у часи сучасних глобальних комунікацій, і під впливом «англомовної культури». Нерідко сучасна людина послуговується тим, що, образно кажучи, «лежить на поверхні», тобто міститься в масовій культурі в гіршому розумінні цього поняття (масової культури). Тим часом українська мова має великі надбання, які можна і треба використовувати.

Скористайтеся літературою, зокрема, книжкою Івана Оникійовича Виргана та Марії Михайлівни Пилинської «Російсько-український словник сталих виразів». (Х., 2002), словником латинських крилатих виразів(Бабичев Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов. – М.: Рус. язык, 1982. – 959 с.) іншими джерелами і підберіть три сталих вирази з іншої мови (інших мов).

Наприклад, у латинській мові існує відомий староримськийкрилатий вираз, який образно передає «нюанси» соціальної ієрархії: «Quod licet Jovi, non licet bovi» («Що дозволено Юпітеру[головному римському божеству], те не дозволено бику[простій істоті]». Російський аналог прислів’я – «Всяк сверчок знай свой шесток». В українській мові є добрий десяток варіантів цього сталого виразу: 1. Знай, свине, своє лігво. 2.Знай, козо, своє стійло. 3. Знай, кобило, де брикати. 4. Знай, хто роком старший. 5. Не літай, вороно, в чужії хороми. 6. Як не коваль, то й рук не погань. 7. Свиня в наритниках – так уже й кінь. 8.Коли не пиріг, то й не пирожися. 9. Швець знай своє шевство, а в кравецтво не мішайся. 10. Коли ти швець, пильнуй свого копила. Є інші варіанти цього прислів’я, можливо, хтось із студентів на занятті назве якийсь із них.

Завдання 5. Жаргонна лексика як складник національної сміхової культури, іронічного стилю спілкування.

У кожній мові є субкультурні компоненти, які відрізняються від загальнонародної наявністю специфічних слів, виразів тощо. Однак їх специфічність несе в собі потужний ілюстративний корпус метафор, порівнянь та інших образних структур, і є виявом національної психокультури, певних потенцій національної мови у царині сміхового олюднення світу.

Пропонується ознайомитися з книжкою Лесі Ставицької «Український жарґон. Словник» (К., 2005), знайти 2-3 вирази, які досить часто вживаються, пояснити їх смисл і висловити свої думки щодо доречності застосування жаргонної лексики у публічному спілкуванні. Наприклад, «Пролетіти як фанера над Парижем» (в Інтернеті є навіть ілюстрації на цю тему).

У процесі підготовки до заняття можна обрати 3 завдання(із п’яти) і розповісти про них слухачам. Оцінювання здійснюється за такими критеріями: а) наскільки повно виконані завдання; б) наскільки цікавими були розповіді.

Література

Базова

1. Абрамович С.Д. та ін. Риторика загальна та судова: Навч. посіб. – К., 2002.

2. Глазунов С.В. Основи ораторського мистецтва та методики проведення навчальних занять: Навч. посіб. – Д.: РВВ ДНУ, 2001. – 144 с.

3. Сагач Г.М. Риторика: Навч. посіб. для студ. серед. і вищ. навч. закл.– Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2000.– 568 с.

Допоміжна

1. Антоненко–Давидович Б.Д. Як ми говоримо.– К.:Либідь,1991. –256 с.

2. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Л.: Світ, 1990. – 232 с.

3. Бабичев Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов. – М.: Рус. язык, 1982. – 959 с.

4. Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови. – К.: Дорвіра, 1998. – 431 с.

5. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред.. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: Перун, 2002. – 1440 с.

6. Вирган І.О., Пилинська М.М. Російсько-український словник сталих виразів. – Х.: Прапор, 2002. – 864 с.

7. Караванський С. Практичний словник синонімів української мови. – К.: Кобза,1993. – 472 с.

8. Караванський С. Російсько–український словник складної лексики. – К.: Академія,1998. – 712 с.

9. Огієнко, І.І. Етимологічно-семантичний словник української мови [Текст]: в 4 т. / І.І. Огієнко. – Вінніпеґ: Товариство «Волинь», 1979–1994.

10. Новий тлумачний словник української мови: У 4 т. / Уклад. В.Яременко, О.Сліпушко. – К.: Аконіт, 1998. – Т. 1. – 910 с.; Т.2. – 910 с.; Т.3. – 928 с.; Т.4.– 942 с.

11. Прислів’я та приказки: Взаємини між людьми / Упоряд. М.М.Пазяк. – К.: Наук. думка,1991. – 440 с.

12. Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність / Відп. ред. С.В.Мишанич. – К.: Наук. думка,1989. – 480 с.

13. Словник синонімів української мови: В 2 т. / А.А.Бурячок, Г.М.Гнатюк, С.І.Головащук та ін. – К.:Наук. думка,1999–2000.–Т. 1.–1040 с.; Т.2.– 960 с.

14. Ставицька, Леся. Український жарґон. Словник. – К.: Критика, 2005. – 496 с.

15. Сучасний словник іншомовних слів Уклали: О.І.Скопненко, Т.В.Цимбалюк. – К.: Довіра, 2006. – 789 с.

16. Фразеологічний словник української мови: в 2 т. – К.: Наукова думка, 1993.