Юридична особа як суб’єкт кримінальної відповідальності

Чинний Кримінальний кодекс України (далі – ККУ) закріпив положення, що суб’єктом кримінальної відповідальності є фізична осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Іншого погляду на проблему вимагає прийнятий нещодавно Закон України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» (далі – Закон), що фактично закріплює можливість юридичної особи бути суб’єктом злочинів, виключний перелік яких зазначений у ст. 2 Закону. Неузгодженість із чинним законодавством Можливість притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності за корупцію – непогана ідея, проте прийнятий Закон вимагає детального доопрацювання та приведення інших нормативно-правових актів у відповідність із ним. Закріплення тих чи інших положень на папері ще не свідчить про їх раціональність, простоту та доцільність використання на практиці. Очевидно, що застосуванню норм Закону заважатимуть нечіткість понять, а також розбіжності між його нормами та чинним законодавством України. Привертає увагу навіть назва документа. Незрозуміло, чому законодавець вживає термін «корупційні правопорушення», якщо передбачається кримінальна відповідальність. Оскільки, застосовуючи норми Закону, застосовують норми кримінального права, зокрема ККУ, доцільніше говорити про корупційні злочини. Адже ККУ дає визначення поняття «злочин» і не містить жодної згадки про правопорушення. У Законі не передбачено випадків звільнення юридичної особи від відповідальності. Тобто фактично презюмується винність юридичної особи у будь-якому разі, коли є обвинувальний вирок, що встановлює її вину у вчиненні будь-якого злочину, передбаченого окремими статями ККУ. Для чого тоді передбачати участь представника юридичної особи в суді при розгляді цієї категорії справ, а також надавати йому певне коло прав, які неможливо реалізувати. Представництво в цьому разі буде формальністю і не забезпечить захист від обвинувачення. Суб’єкт злочину Прийнявши Закон, треба було внести зміни до ККУ, зокрема до ст. 18 «Суб’єкт злочину», де чітко зазначено, що «суб’єктом злочину є фізична осудна особа». Таким чином, Закон передбачає відповідальність юридичної особи, яка згідно із чинним ККУ не може виступати суб’єктом злочину. Водночас слід зазначити, що Закон не поширюється на юридичних осіб публічного права, які утримуються за рахунок державних чи місцевих бюджетів. Але статистика свідчить про поширеність корупційних злочинів в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також серед юридичних осіб публічного права. Адже вони створюються в галузях господарства загальнодержавного чи місцевого значення та зазвичай мають монопольне становище на ринку. Незрозуміло, чому коло юридичних осіб, на яких поширюється цей Закон, є звуженим. Принцип рівності прав та інтересів використовується в переважній більшості галузей українського законодавства, а в цьому Законі ігнорується. Складається враження, що посадові (службові) особи юридичних осіб виключно приватного права можуть зловживати своїми повноваженнями, давати чи брати хабарі, здійснювати незаконні операції з коштами на рахунках тощо. Покарання без вини Закон можна буде застосувати тільки до ст. 209, 235, 386, 369 ККУ. Інші статті, а саме ст. 364, 365, 376 ККУ, не мали б підпадати під вплив Закону. Адже в таких злочинах, як зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службового становища, втручання в діяльність судових органів, суб’єктом може виступати тільки фізична особа, оскільки в злочині реалізовано особистий інтерес конкретної людини. Таким чином, інші учасники в разі притягнення юридичної особи до відповідальності фактично будуть покарані без вини, що неприпустимо. У цьому контексті проблематично довести той факт, що керівник, засновник, учасник чи інша уповноважена особа діяли в інтересах чи від імені юридичної особи. Не всі протиправні дії, які можна кваліфікувати за статтями ККУ, згаданими у ст. 2 Закону, прямо вказують на інтерес юридичної особи. У цьому разі можлива підміна інтересів фізичної та юридичної особи, що негативно відіб’ється на кваліфікації діяння, обвинуваченні та вирішенні кримінальної справи. Довести умисне вчинення фізичною особою злочину в інтересах юридичної особи дуже складно. Подвійна відповідальність Хаотичне застосування норм Закону може призвести до того, що особа двічі понесе відповідальність за один злочин. Стаття 61 Конституції України гарантує, що особу неможливо двічі притягти до юридичної відповідальності за одне і те саме правопорушення, а також закріплює принцип індивідуальності юридичної відповідальності. У разі притягнення юридичної особи до відповідальності він може бути проігнорований. Не завжди всі учасники (засновники) юридичної особи мають повну інформацію про її діяльність, а при накладенні того чи іншого стягнення на юридичну особу негативні наслідки наступають для всіх її учасників. Можлива й інша ситуація, за якої винну особу фактично двічі притягнуть до відповідальності. Закон суперечить не тільки Конституції України та ККУ, але й Цивільному кодексу України (далі – ЦКУ). Останній закріплює принцип індивідуальності юридичної відповідальності фізичних осіб – засновників (учасників) та юридичної особи як окремого суб’єкта суспільних відносин, зокрема цивільних. Товариство не відповідає за зобов’язаннями своїх учасників. Отже, застосовуючи норми Закону, необхідно захистити права інших учасників товариства. Наприклад, тих, які мають меншу частку у статутному капіталі. Стягнення з юридичної особи фактично утискатиме їхні права. Ці учасники, можливо, і не причетні до злочину, вчиненого посадовою особою, якій належить контрольний пакет голосів (кваліфікована більшість голосів). Таким чином, слід внести зміни і до ст. 96 ЦКУ, яка говорить, що юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника). Оскільки ст. 10 Закону серед підстав для порушення провадження у справі щодо юридичних осіб згадує наявність обвинувального вироку суду, що набрав законної сили та встановлює винність фізичної особи у вчиненні будь-якого із вказаних злочинів. Фактично юридична особа відповідатиме за дії учасника, що суперечить згаданій нормі ЦКУ. Замість висновків В усіх економічно благополучних країнах світу держава сприяє розвитку підприємництва, зменшуючи податковий тиск, надаючи додаткове фінансування тощо. В Україні все навпаки. Податків слід сплатити 101% від валового доходу, а тут ще й запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб. Попри те що перелік злочинів, за які юридична особа може понести кримінальну відповідальність, вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає, він все одно спричиняє тиск під страхом застосування кримінальної відповідальності. Непоодинокими стануть випадки умисного доведення підприємства до банкрутства, «підставляння» службових (посадових) осіб, щоб просунути на владні посади «своїх» людей тощо. Тому сьогодні доцільність Закону викликає сумніви. Коментар фахівця Партнер ЮК «Старчук Плачинда та Партнери»

Євген СТАРЧУК: – Прийняття Закону «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» не узгоджується з позицією чинного законодавства. Адже кримінальна відповідальність юридичних осіб в Україні не передбачена (на відміну, наприклад, від Франції). Єдиний документ, що містить перелік кримінально караних діянь (ККУ), вважає суб’єктом злочину лише фізичну осудну особу, яка досягла віку, коли до неї можливо застосовувати заходи кримінальної відповідальності. Таким чином, норми нового Закону прямо суперечать положенням чинного ККУ. Крім того, підставою для застосування заходів кримінальної відповідальності є вчинення керівником або засновником (учасником) юридичної особи злочину у сфері корупції. Отже, маємо пряме порушення норм Господарського кодексу України (далі – ГКУ) та ЦКУ, що встановлюють майнову й організаційну відокремленість юридичної особи та її засновників (учасників). Логічно зробити висновок, що юридична особа не може відповідати за дії чи бездіяльність її засновників (учасників). Що ж стосується відповідальності керівника, то в цьому разі маємо, по суті, подвійну відповідальність за вчинення одного й того ж правопорушення, що суперечить нормам Конституції. Узагалі застосування заходів відповідальності до юридичної особи – спірне питання. Оскільки сама юридична особа не може вчиняти вольові діяння, усі правочини від її імені здійснюють фізичні особи, які несуть різні форми відповідальності. Таким чином, у разі застосування заходів ст. 4 Закону не виконується одна з головних функцій кримінальної відповідальності – попереджувальна. Застосування кримінальної відповідальності у вигляді ліквідації неузгоджене з положеннями ГКУ, який цілком логічно відносить зазначену санкцію до адміністративно-господарської відповідальності. У цьому разі суд може прийняти рішення про ліквідацію юридичної особи на підставі вчинення її керівником корупційного діяння. А це призведе до втрати робочих місць і надходжень до держбюджету, хоча учасники могли б просто призначити нового керівника, і юридична особа продовжувала б існувати. До того ж положення Закону дублюють норми Кримінально-процесуального кодексу України (ст. 12–14, 19–22), що не додає новому документу практичного значення. Отже, маючи серйозний намір – посилити відповідальність за правопорушення у сфері корупції, – законодавці виклали положення Закону з порушенням правил нормотворчості, допустили дублювання й антагонізм правових норм. На практиці це лише посилить державне втручання у сферу економіки та свавілля органів державного нагляду, яким вручили вагомі повноваження. А в період кризи це значний крок назад.