ТЕХНІЧНІ НОРМИ НА ПРОЕКТУВАННЯ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ АВТОМОБІЛЬНИХ ДОРІГ

Поперечний профіль

5.1.1Основні параметри автомобільних доріг залежно від їх категорії слід призначати згідно з таблицею 5.1.

Таблиця 5.1 – Параметри поперечного профілю автомобільних доріг

5.1.2Кількість смуг руху на дорогах I-а та І-б категорій слід призначати залежно від інтенсивності руху та рельєфу місцевості згідно з таблицею 5.2.

Таблиця 5.2 – Кількість смуг руху залежно від інтенсивності руху

5.1.3Проїзну частину необхідно проектувати з двосхилим поперечним профілем на прямих ділянках доріг усіх категорій і на кривих у плані радіусом понад 3000 м для доріг I-а та I-б категорій, радіусом понад 2000 м – для доріг II та III категорій, а для доріг IV та V категорій – радіусом понад 800 м.

На кривих у плані менше зазначених радіусів слід передбачати улаштування проїзної частини з односхилим поперечним профілем (віраж) для забезпечення безпечного руху автомобілів з розрахунковою швидкістю.

У випадках коли проектування автомобільних доріг І-б категорії відбувається стадійно з будівництвом одного проїзду, на першій стадії проїзну частину необхідно влаштовувати з односхилим поперечним профілем.

5.1.4Поперечний похил проїзної частини, крім ділянок, на яких передбачається влаштування віражів, необхідно призначати залежно від матеріалу покриття дорожнього одягу. На дорогах з асфальтобетонним та цементобетонним покриттям поперечний похил проїзної частини необхідно приймати 25 ‰.

На гравійних та щебеневих покриттях поперечний похил необхідно призначати від 25 ‰ до 30 ‰, а на покриттях з ґрунтів, укріплених в'яжучими та місцевими матеріалами, а також на бруківках з колотого та брукованого каменю – від 30 ‰ до 40 ‰.

5.1.5Поперечні похили узбіч слід призначати від 15 ‰ до 35 ‰ більше поперечних похилів проїзної частини. Залежно від кліматичних зон і типу укріплення узбіч необхідно призначати такі величини поперечних похилів:

- від 30 ‰ до 40 ‰ — укріплених із застосуванням в’яжучих;

- від 40 ‰до 60 ‰ — укріплених гравієм, щебенем;

- від 50 ‰ до 60 ‰ — укріплених засівом трав або одернуванням.

5.1.6Поперечні похили проїзної частини на віражах слід призначати залежно від радіусів горизонтальних кривих згідно з таблицею 5.3.

Таблиця 5.3– Поперечні похили проїзної частини на віражах

5.1.7Якщо дві сусідні криві у плані, на яких необхідно влаштовувати віражі, повернуті в один бік і прямої вставки між ними немає або її довжина не більше двох довжин суміжних перехідних кривих, поперечний профіль на цих кривих і прямої вставки необхідно проектувати односхилим.

5.1.8Перехід від двосхилого профілю дороги до односхилого на віражах слід здійснювати в межах перехідної кривої, а за її відсутності – на прилеглих ділянках прямої, довжина якої дорівнює довжині перехідної кривої.

5.1.9Віражі на дорогах I-а, І-б категорій, як правило, слід проектувати з роздільними поперечними похилами для проїзних частин різних напрямків з улаштуванням споруд водовідводу на розділювальній смузі.

5.1.10Поперечний похил зовнішнього узбіччя на віражі слід призначати таким же, як і проїзної частини дороги. Похил внутрішнього узбіччя не змінюється, якщо він не менший ніж похил віражу або збільшується до похилу віражу.

5.1.11Перехід від прийнятого похилу узбіччя при двосхилому профілі до похилу проїзної частини слід виконувати на ділянках завдовжки 10 м до початку відгону віражу.

5.1.12Додатковий поздовжній похил зовнішньої крайки проїзної частини по відношенню до проектного поздовжнього похилу на ділянці відгону віражу не повинен перевищувати для доріг:

- I-а; І-б та II категорій – 5 ‰;

- III, IV категорій в рівнинній місцевості – 10 ‰;

- III, IV, V категорій в гірській та горбистій місцевостях – 20 ‰.

5.1.13При радіусах кривих 1000 м і менше необхідно передбачати розширення проїзної частини з внутрішнього боку кривої за рахунок узбіччя або в бік розділювальної смуги, при цьому ширина узбіччя повинна бути для доріг I-а, І-б, IІ категорій не менше 1,5 м і не менше 1 м для доріг інших категорій, а ширина розділювальної смуги не менше нормативної для відповідної категорії.

Величина повного розширення однієї смуги проїзної частини доріг на горизонтальних кривих наведена в таблиці 5.4.

Таблиця 5.4 – Розширення однієї смуги проїзної частини доріг на горизонтальних кривих

у метрах

На дорогах з декількома смугами руху ширину проїзної частини необхідно збільшувати пропорційно до кількості смуг згідно з таблицею 5.4.

За недостатньої ширини узбіччя та розділювальної смуги для розміщення розширеної проїзної частини необхідно передбачати відповідне розширення земляного полотна.

Розширення проїзної частини необхідно виконувати з початку перехідної кривої пропорційно по довжині так, щоб повне розширення було досягнуто до початку колової кривої.

У гірській місцевості, як виняток, дозволяється розширювати проїзну частину із зовнішнього боку кривої.

5.1.14Ширину проїзної частини доріг у межах увігнутих кривих поздовжнього профілю, які з'єднують ділянки з алгебраїчною різницею зустрічних похилів понад 60 ‰, необхідно збільшувати за рахунок узбіччя з кожного боку на дорогах ІI та III категорій на
0,5 м, а для доріг IV та V категорій – на 0,25 м в порівнянні з нормами, наведеними в
таблиці 5.1.

Розширену проїзну частину на вертикальних увігнутих кривих доріг II та IIІ категорій необхідно улаштовувати завдовжки –100 м, а на дорогах IV та V категорій – 50 м. Перехід до розширеної проїзної частини слід здійснювати на ділянці завдовжки 25 м на дорогах IІ та ІII категорій і 15 м – на дорогах IV та V категорій.

5.1.15На ділянках автомобільних доріг I-а та І-б категорій необхідно влаштовувати зупинкові смуги завширшки 2,5 м та на ділянках автомобільних доріг II категорії в місцях, визначених і обґрунтованих проектом, де інтенсивність руху в перші 5 років експлуатації доріг досягне понад 50 % максимальної розрахункової інтенсивності згідно з таблицею 4.1.

На автомобільних дорогах І-а, І-б, II, III та IV категорій на укріплених смугах узбіч і на розділювальних смугах покриття може відрізнятися від покриття проїзної частини кольором. Укріплені смуги узбіч відділяються від проїзної частини суцільною лінією розмітки.

5.1.16Ширину узбіччя доріг на ділянках гірської місцевості або в межах цінних продуктивних земель та на ділянках з перехідно-швидкісними смугами або з додатковими смугами на підйом допускається зменшувати до 1,5 м для доріг I-а, І-б та II категорій і
до 1 м – для доріг інших категорій. При влаштуванні огорож ширина узбіччя повинна бути не менше ніж 2,5 м.

5.1.17На ділянках доріг I-а категорії, де в перспективі можливе збільшення кількості смуг руху, ширину розділювальних смуг при відповідному обґрунтуванні доцільно збільшувати на 7,5 м проти норм, наведених у таблиці 5.1, і приймати 13,5 м.

5.1.18Ґрунтову частину розділювальної смуги необхідно улаштовувати на 4 см нижче крайки укріпленої смуги, а при ширині розділювальної смуги 13,5 м її необхідно улаштовувати з похилом 1:10 до середини смуги з організацією водовідведення.

5.1.19Розділювальні смуги на ділянках доріг I-а та І-б категорій, що проходять у межах лісових масивів і садів, по цінних землях або в межах ділянок доріг гірської місцевості, на мостах завдовжки понад 100 м та при прокладанні доріг на забудованих територіях при відповідному техніко-економічному обґрунтуванні, допускається зменшувати до ширини, що дорівнює ширині смуги для розміщення огорож плюс смуга безпеки завширшки 1 м з кожного боку огорож.

Перехід до зменшеної ширини розділювальної смуги слід здійснювати з відгоном 1:100.

5.1.20Ширина земляного полотна автомобільної дороги на довжині не менше 10 м від початку і кінця мостових споруд повинна перевищувати відстань між перилами цих споруд на 0,5 м у кожний бік. Перехід від розширеного земляного полотна до нормативного слід призначати для доріг I-а, I-б, II категорій на довжині 50 м, для інших – 25 м.

5.1.21Перехід від польового поперечного профілю дороги до профілю, прийнятого в населеному пункті, потрібно здійснювати поступово на ділянці підходу до населеного пункту з відгоном 1:100.

5.1.22Додаткові смуги проїзної частини на підйом слід передбачати на ділянках доріг II, III категорій при середньому поздовжньому похилі від 30 ‰ до 40 ‰ і довжині ділянки понад 1 км, та при середніх похилах понад 40 ‰ – при довжині ділянки понад 0,5 км.

Величину середнього поздовжнього похилу визначають за формулою:

,

де i₁, i₂, i_n – поздовжні похили понад 30 ‰ на відстані L₁, L₂, L_n.

Додаткову смугу на підйом і на дорогах I-а та І-б категорій з двома смугами руху в одному напрямку слід передбачати на ділянках завдовжки більше 0,5 км, якщо поздовжній похил на них перевищує похили, що визначені в таблиці 5.6.

Ширину додаткової смуги слід призначати понад 3,5 м на всій довжині підйому.

Довжину додаткової смуги за підйомом слід призначати згідно з таблицею 5.5. Перехід до розширеної проїзної частини необхідно здійснювати на ділянці завдовжки 60 м.

Таблиця 5.5 – Довжина додаткової смуги руху за підйомом

5.1.23В усіх випадках, коли за місцевими умовами можлива поява на дорозі людей або тварин, слід забезпечувати бокову видимість придорожньої смуги на відстані 25 м від крайки проїзної частини для доріг І-б, II і ІІІ категорій та 15 м для доріг IV і V категорій.

5.1.24Ширину смуг розчистки зелених насаджень, величину зрізування укосів виїмок та відстань перенесення будівель на ділянках кривих у плані з внутрішнього боку кривих для забезпечення видимості необхідно визначати розрахунком. Забезпечення видимості необхідно здійснювати на рівні брівки земляного полотна.

План і поздовжній профіль

5.2.1Трасу автомобільної дороги слід проектувати як плавну лінію у просторі з ув'язкою елементів плану, поздовжнього та поперечного профілів між собою, з навколишнім ландшафтом і з оцінкою їх впливу на умови руху та зорове сприйняття дороги.

5.2.2Проектування плану і поздовжнього профілю автомобільної дороги слід виконувати виходячи з інтенсивності руху, умови забезпечення безпеки та комфортності руху транспортних засобів з урахуванням можливості реконструкції дороги за межею термінів перспективного розрахункового періоду.

Для елементів плану та поздовжнього профілю основні параметри слід призначати такими:

- поздовжні похили до 30 ‰ ;

- відстань видимості за умови зупинки транспортного засобу перед перешкодою – не менше ніж 450 м;

- радіуси кривих у плані – понад 3000 м;

- радіуси опуклих кривих у поздовжньому профілі – понад 70000 м;

- радіуси увігнутих кривих у поздовжньому профілі – понад 8000 м;

- довжину опуклих кривих у поздовжньому профілі – понад 300 м;

- довжину увігнутих кривих у поздовжньому профілі – понад 100 м.

5.2.3Якщо за умовами рельєфу та іншими місцевими умовами неможливо виконати вимоги 5.2.2 або виконання їх пов'язане зі значними обсягами робіт і вартістю будівництва, при проектуванні доріг допускається знижувати нормативні параметри до гранично допустимих, визначених відповідно до розрахункових швидкостей згідно з таблицею 5.6.

Таблиця 5.6 – Параметри елементів плану і поздовжнього профілю, що залежать від розрахункової швидкості

5.2.4 Найбільші поздовжні похили на кривих у плані радіусами 50 м і менше слід зменшувати на величини, які наведені в таблиці 5.7.

Таблиця 5.7 – Зменшення поздовжніх похилів автомобільних доріг на кривих у плані

5.2.5При проектуванні доріг I-а і І-б категорій на самостійному земляному полотні для різних напрямків руху в гірській і горбистій місцевості поздовжні похили для спуску можна збільшувати в порівнянні з похилами на підйом, але не більше ніж на 20 ‰.

5.2.6При проектуванні ділянок доріг у гірській місцевості на підходах до тунелів найбільший поздовжній похил не повинен перевищувати 45 ‰ на відстані 250 м від порталу тунелю.

5.2.7На ділянках доріг у гірській місцевості допускаються затяжні похили понад 60 ‰ з обов'язковим влаштуванням майданчиків для зупинки транспортних засобів на відстані не більше довжини ділянок, наведених у таблиці 5.8.

Таблиця 5.8 – Довжина ділянок із затяжним похилом у гірських умовах

Розміри майданчиків для зупинки автомобілів визначаються розрахунком, але вони повинні вміщувати не менше трьох автопоїздів завдовжки 22 м кожний. Вибір місця їх розташування визначається з урахуванням умов безпеки зупинки (за межами можливої появи осипів, каменепадів, снігових лавин тощо).

На затяжних спусках з похилом понад 60 ‰ необхідно передбачати влаштування уловлювальних з'їздів.

Відстані між уловлювальними з'їздами та їх довжину необхідно визначати залежно від величини похилу ділянки дороги, рельєфу місцевості та інтенсивності руху транспортних засобів.

5.2.8 Ділянки прямих і кривих у плані при радіусі кривої у плані 2000 м та менше повинні з'єднуватись перехідними кривими. Найменші довжини перехідних кривих наведені в таблиці 5.9.

Таблиця 5.9 – Найменші довжини перехідних кривих

у метрах

5.2.9Криві у плані і поздовжньому профілі доцільно суміщати. При цьому криві у плані повинні бути на 100-150 м довші за криві в поздовжньому профілі.

Слід уникати сполучення кінців кривих у плані з початком кривих у поздовжньому профілі. Відстань між ними рекомендується приймати не менше 150 м.

5.2.10При малих кутах повороту дороги у плані рекомендується застосовувати радіуси колових кривих згідно з таблицею 5.10.

Таблиця 5.10 – Радіуси горизонтальних кривих при малих кутах повороту

5.2.11Якщо крива у плані розташована в кінці спуску понад 30 ‰ та довжиною більше 500 м, радіус її повинен бути збільшений не менш ніж в 1,5 раза в порівнянні з величинами, наведеними в таблиці 5.6, а крива в плані суміщена з увігнутою кривою в поздовжньому профілі.

5.2.12Не рекомендується коротка пряма вставка між двома кривими в плані, які спрямовані в один бік. При довжині її менше 100 м рекомендується замінювати обидві криві однією більшого радіуса. При довжині прямої вставки від 100 м до 400 м вставку доцільно замінювати перехідними кривими. Пряма вставка як самостійний елемент траси допускається для доріг I-а, І-б та II категорій при її довжині понад 700 м, для доріг III та IV категорій – понад 400 м.

5.2.13Максимальну довжину прямих вставок у поздовжньому профілі необхідно обмежувати залежно від алгебраїчної різниці поздовжніх похилів та радіусів увігнутих кривих, наведених у таблиці 5.11.

Таблиця 5.11 – Максимальна довжина прямих вставок у поздовжньому профілі

5.2.14У місцях зламу проектної лінії в поздовжньому профілі при алгебраїчній різниці похилів 5 ‰ і більше на дорогах I-а, І-б і II категорій, 10 ‰ і більше на дорогах III категорії та 20 ‰ і більше на дорогах IV і V категорій слід застосовувати вертикальні криві.

5.2.15На крутих гірських схилах доцільно прокладати дорогу серпантинами. Норми проектування серпантинів необхідно приймати згідно з таблицею 5.12.

Таблиця 5.12 – Норми проектування серпантинів

Серпантин радіусом менше 30 м можна застосовувати тільки на дорогах IV і V категорій. Необхідно забороняти на них рух транспортних засобів з габаритами за довжиною більше 11 м.

5.2.16Відстань між кінцями кривих двох сусідніх серпантинів слід призначати не менше 400 м для доріг II та III категорій, 300 м – для доріг IV категорії і 200 м – для доріг V категорії.

5.2.17Проїзну частину на серпантинах допускається розширювати на 0,5 м за рахунок зовнішнього узбіччя, а решту розширення – за рахунок внутрішнього узбіччя та додаткового розширення земляного полотна.

ЗЕМЛЯНЕ ПОЛОТНО

Загальні положення

6.1.1Конструкцію земляного полотна слід проектувати відповідно до [4] з урахуванням:

- категорії дороги;

- висоти насипу, глибини виїмки;

- типу дорожнього одягу;

- властивостей ґрунтів, які передбачається використовувати в земляному полотні;

- умов виконання робіт із спорудження земляного полотна;

- природних умов району будівництва і особливостей інженерно-геологічних умов ділянки будівництва;

- досвіду експлуатації доріг у даному районі, виходячи з необхідності забезпечення потрібних показників міцності;

- стійкості і стабільності як самого земляного полотна, так і дорожнього одягу при мінімальних витратах на будівництво та експлуатацію;

- максимального збереження цінних земель;

- заподіяння найменшої шкоди навколишньому природному середовищу.

6.1.2Конструкція земляного полотна складається з таких елементів:

- робочого шару – верхньої частини земляного полотна, що розташована під дорожнім одягом у межах глибини активної зони, але не менше 1,5 м від поверхні покриття проїзної частини;

- тіла насипу (з укісними частинами);

- основи насипу – природного ґрунтового масиву, що розташований нижче насипного ґрунту або нижче робочого шару;

- основи виїмки – ґрунтового масиву, розташованого нижче робочого шару;

- укісної частини виїмки;

- споруд для відведення поверхневої води;

- споруд для пониження або відведення підземних (ґрунтових) вод;

- геотехнічних споруд і конструкцій, призначених для захисту земляного полотна від небезпечних геологічних процесів.

6.1.3Погодно-кліматичні фактори та природні умови району будівництва формують принципи проектування земляного полотна і критерії його міцності та стійкості.

Відповідно до ландшафтно-географічного зонування, ґрунтово-гідрологічних умов та умов зволоження, а також досвіду експлуатації доріг територія України поділяється на 4 дорожньо-кліматичні зони (додаток А).

За рельєфом місцевості, інженерно-геологічними умовами, характером зволоження та ступенем стікання води місцевість поділяється на три типи:

1-й – сухі ділянки, на яких поверхневі і ґрунтові води не впливають на зволоження верхніх шарів ґрунту (поверхневий водовідвід забезпечений );

2-й – вологі ділянки, на яких можливе короткочасне (до 30 діб) затоплення поверхневими водами (поверхневий водовідвід утруднений), але ґрунтові води не впливають на зволоження верхніх шарів ґрунту;

3-й – мокрі ділянки з постійним надмірним зволоженням і тривалим (понад 30 діб) затопленням як поверхневими (поверхневий водовідвід надзвичайно утруднений), так і підтопленням ґрунтовими водами.

6.1.4Конструкцію земляного полотна в поперечному профілі необхідно призначати за типовими рішеннями з прив'язкою до конкретних умов проектування.

Індивідуальні рішення щодо конструкцій поперечного профілю з відповідними обґрунтуваннями призначаються:

- для насипів заввишки понад 12 м;

- для насипів з тимчасовим або постійним затопленням укосів;

- для насипів, що споруджуються на болотах завглибшки понад 4 м з виторфовуванням, або за наявності поперечних похилів дна болота понад 1:10;

- для насипів, що споруджуються на слабких ґрунтах;

- при використанні в насипах ґрунтів підвищеної вологості;

- при підвищенні поверхні покриття над розрахунковим рівнем води менше зазначеного в таблиці 6.1;

- при застосуванні спеціальних прошарків для регулювання водно-теплового режиму верхньої частини земляного полотна (теплоізолюючих, гідроізолюючих, дренуючих, капіляроперериваючих);

- для виїмок завглибшки понад 12 м, влаштованих у нескельних ґрунтах, та завглибшки понад 16 м – у скельних ґрунтах;

- для виїмок у шаруватих ґрунтових масивах за несприятливих гідрогеологічних умов;

- для виїмок, що перетинають водоносні горизонти, або мають в основі водоносний горизонт, а також в глинистих ґрунтах з коефіцієнтом консистенції понад 0,5;

- для виїмок завглибшки понад 6 м в пилуватих ґрунтах, а також у глинистих і скельних ґрунтах, що розм'якшуються і втрачають стійкість в укосах під дією погодно-кліматичних факторів;

- для виїмок у набухаючих ґрунтах за несприятливих умов їх зволоження;

- для насипів і виїмок, що споруджуються в складних інженерно-геологічних умовах: згідно із СНиП 1.02-07 на крутосхилах понад 1:3, на ділянках з наявністю або можливістю виникнення зсувів, карсту, обвалів, осипів, сельових потоків, снігових лавин тощо;

- при спорудженні земляного полотна із застосуванням вибухових методів або гідромеханізації;

- на ділянках, на яких застосовуються дренажні та інші споруди, що забезпечують стійкість земляного полотна;

- на ділянках сполучення земляного полотна з мостовими спорудами.

Таблиця 6.1 – Найменші підвищення поверхні покриття над розрахунковим рівнем води

у метрах

Ґрунти

6.2.1Ґрунти, що використовуються для дорожнього будівництва, необхідно класифікувати за такими показниками: походження, склад, пластичність, текучість, здимання при замерзанні, схильність до просідання згідно з ДСТУ Б В.2.1-2.

6.2.2Різновид ґрунтів за ступенем засолення потрібно приймати згідно з таблицею 6.2.

Таблиця 6.2 – Різновид ґрунтів за ступенем засоленості

6.2.3 До просідаючих ґрунтів належать ґрунти, які під дією зовнішнього навантаження чи власної ваги при замочуванні водою дають додаткове просідання. За відносною деформацією просідання ε_SL глинисті ґрунти підрозділяються згідно з таблицею 6.3.

Таблиця 6.3 – Різновид ґрунтів за відносною деформацією просідання

6.2.4 Різновид ґрунтів за ступенем зволоження приймається згідно з таблицею 6.4.

Таблиця 6.4 – Різновид ґрунтів за ступенем зволоження

6.2.5 Допустима вологість ґрунтів при ущільненні визначається згідно з таблицею 6.5.

Таблиця 6.5 – Допустима вологість ґрунту при ущільненні

6.2.6До особливих ґрунтів згідно з ДСТУ Б.В.2-1-2 належать: торф та заторфований ґрунт, засолений ґрунт, сапропель, мул, лес, аргіліт та алевроліт, мергель, глинистий мергель, трепел, тальковий та пірофілітовий ґрунт, дочетвертичні глинисті ґрунти, глинистий сланець і сланцева глина, чорнозем, техногенний ґрунт.

6.2.7До слабких ґрунтів належать ґрунти, опір зсуву яких в умовах природного залягання становить менше 0,075 МПа (при випробуванні приладом обертального зрізу), модуль осідання понад 50 мм/м при навантаженні 0,25 МПа або модуль деформації нижче 5,0 МПа. За відсутності даних випробувань до слабких ґрунтів слід відносити торф і заторфований ґрунт, мул, сапропель, зв'язний ґрунт з коефіцієнтом консистенції понад 0,5.

6.2.8До дренуючих ґрунтів слід відносити ґрунти, що мають при досягненні максимальної щільності при стандартному ущільненні коефіцієнт фільтрації не менше 0,5 м/добу.

6.2.9Пісок, ступінь неоднорідності якого менше 3 (Сu менше 3), а також дрібний пісок з вмістом за масою не менше 90 % часток розміром від 0,10 до 0,25 мм, слід відносити до однорозмірних.

Робочий шар

6.3.1Робочий шар земляного полотна необхідно проектувати з практично нездимального або слабоздимального ґрунту підвищеної несучої здатності, з надійним захистом від зволоження поверхневими та ґрунтовими водами, із забезпеченням стабільного водно-теплового режиму в різні пори року та врахуванням вимог до дорожньо-кліматичних зон розташування ділянки дороги. При проектуванні робочого шару земляного полотна потрібно враховувати рекомендації, викладені в [5], [6] та [7].

6.3.2При використанні в межах двох третин глибини промерзання середньоздимальних, сильноздимальних та надмірноздимальних ґрунтів величину морозного здимання визначають за результатами випробувань або за таблицею 6.6.

Таблиця 6.6 – Різновид ґрунтів за ступенем здимальності при замерзанні

6.3.3Різновид ґрунтів за ступенем набухання слід приймати згідно з таблицею 6.7.

Таблиця 6.7 – Різновид ґрунтів за ступенем набухання

6.3.4Ступінь ущільнення тіла насипу земляного полотна, який визначається коефіцієнтом ущільнення, повинен бути не менше показників, наведених у таблиці 6.8.

Таблиця 6.8 – Коефіцієнти ущільнення земляного полотна

6.3.5 У разі неможливості виконання вимог 6.3.3 повинні бути передбачені заходи щодо забезпечения міцності і стійкості земляного полотна та робочого шару шляхом:

- регулювання водно-теплового режиму земляного полотна за допомогою гідроізолюючих, дренуючих або капіляроперериваючих прошарків;

- укріплення і покращення ґрунту робочого шару з використанням в'яжучих і мінеральних гранулометричних домішок;

- використання армуючих прошарків;

- зниження рівня підземних вод за допомогою влаштування дренажу;

- застосування спеціальних конструкцій поперечних профілів земляного полотна з метою захисту його від поверхневої води.

Найбільш доцільні заходи слід вибирати на основі техніко-економічних розрахунків.

6.3.63 метою отримання найбільш економічних рішень робочий шар земляного полотна необхідно проектувати в комплексі з дорожнім одягом так, щоб він сприяв зміцненню дорожнього одягу, при цьому не збільшуючи вартості земляного полотна.

Насипи

6.4.1Споруджувати насипи із ґрунтів і відходів промисловості, що мало впливають на міцність і стійкість земляного полотна під дією погодно-кліматичних факторів, дозволяється без обмеження. Ґрунти, що змінюють з часом міцність і стійкість під дією цих факторів і навантажень, належать до особливих ґрунтів, які можна використовувати з обмеженнями, обґрунтовуючи в проекті їх використання за результатами випробувань. У необхідних випадках слід передбачати конструктивні заходи для захисту цих ґрунтів від дії погодно-кліматичних факторів.

Не допускається застосовувати для будівництва насипу такі ґрунти: засолені ґрунти, глинисті з вологістю, яка перевищує допустиму, дочетвертичні глинисті, мул, сапропель, глинисті ґрунти з домішками мулу та органічних речовин, ґрунт рослинного шару, тальковий, пірофілітовий ґрунт, трепел, ґрунт з домішками гіпсу.

Вищеназвані ґрунти можна застосовувати у виняткових випадках для будівництва автомобільних доріг III, IV, V категорій з обов'язковим здійсненням додаткових заходів, спрямованих на забезпечення необхідної міцності та стійкості земляного полотна.

При використанні великоуламкових ґрунтів необхідно передбачати влаштування верхнього шару насипу завтовшки не менше 0,5 м з ґрунтів, що містять уламки розміром не більше 0,2 м.

6.4.2На ділянках сполучення земляного полотна з мостами, шляхопроводами та естакадами земляне полотно та конуси необхідно влаштовувати з дренуючих ґрунтів.

6.4.3Насипи необхідно проектувати з урахуванням несучої здатності основи. Основи розділяються на міцні й слабкі.

До слабких необхідно відносити основи, у межах активної зони яких є шари слабких ґрунтів потужністю не менше 0,5 м, визначені відповідно до 6.2.7.

Величина активної зони встановлюється в кожному конкретному випадку з урахуванням фактичної потужності слабких шарів, умов їх розташування й розрахункового навантаження на основу. Як нижню межу активної зони приймають:

- покрівлю міцного й малостислого ґрунту, що підстилає слабку товщу;

- горизонт, на якому вертикальні нормальні напруження від зовнішнього навантаження власної ваги насипу не перевищують величини структурної міцності слабкого ґрунту при компресійному стиску.

За відсутності даних про структурну міцність ґрунту орієнтовно потужність активної зони основ із прошарками зі слабких ґрунтів можна приймати рівною висоті насипу при проектуванні насипів заввишки до 12 м і не менше півтори висоти насипу – при їх висоті більше 12 м.

6.4.4Крутизну укосів насипу заввишки до 3 м слід призначати з урахуванням забезпечення безпечного з'їзду транспортних засобів у аварійних ситуаціях, як правило, на дорогах I-а, І-б, II та III категорій не крутіше 1:4, а для доріг інших категорій – не крутіше 1:3.

6.4.5Допускається збільшення крутизни укосів до граничних значень, наведених у таблиці 6.9, за умови встановлення на узбіччі огорожі бар'єрного типу.

6.4.6На укосах з крутизною, наведеною в таблиці 6.9, необхідно передбачати укріплення висіванням трав із підсипкою рослинного ґрунту або дернуванням. При використанні інших, більш капітальних типів укріплення крутизна може бути збільшена згідно з розрахунками стійкості укосів при відповідному техніко-економічному обґрунтуванні.

6.4.7При слабких основах, використанні зв'язних ґрунтів підвищеної вологості, а також для підтоплених насипів крутизну укосів призначають на основі розрахунків.

Таблиця 6.9 – Найбільша крутизна укосів насипів

6.4.8 При проектуванні резервів або використанні ґрунтів виїмок фактичний об'єм потрібного ґрунту для насипу V_н слід визначати за формулою:

V_н=K₁ V_n (1)

де К₁ – коефіцієнт відносного ущільнення (відношення найменшої щільності ґрунту в насипу, яка встановлюється з урахуванням даних таблиці 6.8, до його щільності в резерві або кар'єрі, що встановлюється при вишукуваннях). Орієнтовно коефіцієнт відносного ущільнення необхідно призначати за таблицею 6.10;

V_п — об'єм запроектованого насипу, м³.

Таблиця 6.10 – Значення коефіцієнтів відносного ущільнення ґрунту

6.4.9При проектуванні насипу з ґрунтів, вологість яких перевищує допустиму (таблиця 6.5), необхідно передбачати заходи, що забезпечують необхідну стійкість земляного полотна. До таких заходів належать:

- осушення ґрунтів як природним шляхом, так і за допомогою обробки їх активними речовинами зол-винесення, негашеним вапном тощо;

- прискорення консолідації ґрунтів підвищеної вологості в нижній частині насипу (влаштування дренажів із зернистих або геосинтетичних матеріалів тощо) та збільшення коефіцієнта стійкості (зменшення крутизни укосу і захист його від розмиву, влаштування горизонтальних прошарків із зернистих або геосинтетичних матеріалів). Влаштування покриття на таких насипах передбачається після закінчення консолідації насипу, коли вона становить менше ніж 0,02 м/рік.

За вологості ґрунту менше 0,9 від оптимальної слід передбачати в проекті спеціальні заходи для їх ущільнення (додаткове зволоження, ущільнення більш тонкими шарами тощо).

6.4.10При проектуванні насипу заввишки понад 12 м для забезпечення стійкості насипу і його укосів слід визначати розрахунком:

- конфігурації поперечного профілю, що забезпечує стійкість укосів насипу;

- безпечне навантаження на основу, що виключає деформації земляного полотна;

- величину інтенсивності протікання в часі осідання основи насипу за рахунок його ущільнення під навантаженням від маси насипу.

6.4.11Висоту насипу на ділянках доріг, що проходять на відкритій місцевості і заносяться снігом під час хуртовин, слід визначати розрахунком за формулою:

h=h_c+h_n, (2)

де h – висота снігонезаносимого насипу, м;

h_c – розрахункова висота снігового покриву в місці, де споруджується насип, з ймовірністю перевищення 5 %, м. За відсутності вказаних даних допускається спрощене визначення h_c з використанням метеорологічних довідників;

h_n – підвищення брівки насипу над розрахунковим рівнем снігового покриву, яке необхідне для його незанесення снігом, м.

Примітка. У випадку коли h_n виявляється менше підвищення брівки насипу над розрахунковим рівнем снігового покриву h_nс (див. нижче), у формулу (3) замість h_n вводиться h_nс.

Підвищення брівки насипу (h_n) над розрахунковим рівнем снігового покриву необхідно призначати не менше:

1,0 м – для доріг I-а, І-б категорій;

0,7 м – -"- -"- II категорії;

0,6 м – -"- -"- III -"-;

0,5 м – -"- -"- IV -"-;

0,4 м – -"- -"- V -"-.

6.4.12В районах, де розрахункова висота снігового покриву перевищує 1 м, необхідно перевіряти достатність підвищення брівки насипу над сніговим покривом за умови безперешкодного розміщення снігу, що видаляється з дороги під час снігоочищення, використовуючи формулу:

, (3)

де h_nc – підвищення брівки насипу над розрахунковим рівнем снігового покриву за умови снігоочищення, м;

а – відстань в метрах, на яку відкидається сніг з дороги при його видаленні снігоочищувачем. Для доріг з регулярним режимом зимового утримання допускається призначати а = 8 м;

b – ширина земляного полотна, м.

6.4.13 При проектуванні земляного полотна, розташованого на перезволожених та слабких ґрунтах, а також для збільшення стійкості укосів та захисту від ерозії при відповідному техніко-економічному обґрунтуванні доцільно застосовувати геосинтетичні матеріали. Сфера застосування та характеристика матеріалів регламентується технічними показниками та умовами виробників геосинтетичних матеріалів.

Виїмки

6.5.1 Крутизну укосів виїмок, що не належать до об'єктів індивідуального проектування, слід призначати згідно з таблицею 6.11.

Таблиця 6.11 – Крутизна укосів виїмок

6.5.2Виїмку завглибшки до 1 м з метою попередження снігових заносів необхідно проектувати розкритою з крутизною укосів від 1:5 до 1:10 або розробленою під насип. Виїмку завглибшки від 1 м до 5 м на ділянках, що заносяться снігом, слід проектувати з укосами 1:1,5 – 1:2 і закюветними полицями завширшки не менше ніж 3 м.

6.5.3Виїмку завглибшки понад 2 м у дрібнозернистих та пилуватих пісках, перезволожених зв'язних ґрунтах, легковивітрюваних або тріщинуватих лесовидних та лесових породах слід проектувати із закюветними полицями. Ширину закюветних полиць слід призначати: в дрібнозернистих і пилуватих пісках – не менше 1 м, в інших ґрунтах: при висоті укосу до 6 м – не менше 1 м, при висоті укосу до 12 м (для скельних порід – до 16 м) – не менше 2 м. Для доріг I-а, І-б, II та III категорій при проектуванні виїмок у легковивітрюваних скельних ґрунтах необхідно передбачати кювет-траншею завширшки понад 3 м і завглибшки понад 0,8 м.

Поверхні закюветних полиць надають похил від 20 ‰ до 40 ‰ в бік кювету. При скельних породах похил можна не передбачати.

6.5.4При проектуванні виїмок слід виконувати розрахунки стійкості укосів, розробляти заходи з їх забезпечення, з призначення відповідного поперечного профілю, влаштування дренажів, захисних шарів, укріплення укосів тощо.