Лекція 3. Мистецтво Фландрії 17 ст

3.1. Загальна характеристика.

3.2. Архітектура.Творчість родини Дюкенуа.

3.3. Скульптура.

3.4. Живопис: творчість Рубенса, Ван Дейка, Снайдерса, Йорданса.

3.1. Загальна характеристика. Землі Південних Нідерландів (нині Бельгія ) стали значним культурним і мистецьким осередком ще в добу середньовіччя. Практично до кінця 16 століття культура і мистецтво Фландрії були тісно пов'язані з мистецтвом Північних провінцій, що увійшли до складу Голландії. Розмежуванню і національному відокремленню сприяли події Нідерландської буржуазної революції. У 1579 р. сім бунтівних провінцій Нідерландів в місті Утрехт створили так звану Республіку Семи Об'єднаних Провінцій. Під час війни з Іспанією їм і вдалося вибороти власну незалежність. Іспанські загарбники помстилися убивством 10.000 громадян міста Антверпен, що призвело до масової еміграції в " Об'єднані Провінції " з теріторій Фландрії, контрольованих Іспанією.

Владна аристокраія Південних Нідерландів, налякана розмахом народних заворушень, пішла на політичний компроміс з іспанськими загарбниками і фактично відмовилася від боротьби за незалежність. Арраська унія 1579 року законодавчо закріпила зверхність Іспанської імперії над Південними Нідерландами. Навколо іспанських намісників згуртувалась більшість фламанського дворянства та національного католицького священства. Феодальні стосунки в уряді і суспільстві Фландрії переважали над першими паростками буржуазного стану. Представники національної буржуазії самі скуповували землі і дворянські титули, переходячі таким чином на феодальні позиції. На відміну від бунтівних провінцій Північних Нідерландів, розвиток капіталістичних відносин тут надзвичайно уповільнився. Лихоліття війні, знелюднення міст і сіл, масова еміграція в Голландію спричинили занепад цілих галузей національної економіки і ремесел. Після погрому 1576 р. міста Антверпен армією Іспанії - він надовго втратив значення центра західноєвропейської і світової торгівлі.

Занепад політичний та економічний дивним чином не збігся з піднесенням національної культури, вищі досягнення якої яскраво відбилися в національному варіанті бароко. Економічний занепад уповільнив розвиток промисловості, капіталоємної архітектури та частково скульптури. Але живопис, декоративно-ужиткове мистецтво, і до цього тісно пов'язані з національною аристократією та духовенством, навіть отримали умови для розвитку.

Вестфальська мирна угода 1648 р. визнала незалежність "Об'єднаних Провінцій", які стали відомі як Голландія. Після цих подій художня культура Бельгії і Голландії остаточно розділилася і пішла кожна власним шляхом. В 17 столітті Фландрія (Бельгія) була утримана в лоні католицизму, а на її мистецтво мали впливи католицькі Італія та (частково) Іспанія.

Архітектура.

Специфічною ділянкою архітектури 17 ст. залишались тимчасові споруди з нагоди зустрічей іспанських віце-королів, іспанських перемог чи свят. Їх робили у вигляді триумфальних воріт, брам, невеликих храмів, прикрашених рельєфами, картинами, написами, прапорами, гірляндами. Тимчасові триумфальні споруди ставали виявами політичної підтримки іспанських володарів заради виживання в скрутних умовах іспанського гноблення, але сприймалися як державне завдання. До їх створення залучали кращих архітекторів, скульпторів-декораторів і художників. В роки перебування в Антверпені Рубенса, останній очолював бригади митців по побудові триумфальних споруд, власноруч розробляв числені ескізи і проекти до них. По закінченню свят їх безжально розбирали і знищували. Свідоцтвами їх існування і вигляду ставали лише ескізи і гравюри.

Фламандьске бароко в архітектурі мало значні впливи ієзуїтів, які часто ініціювали створення барокових сакральних споруд чи самі виступали архітекторами. Поширення отримали тринавні базиліки з тричастинним фасадом. Будували монастирі і шпиталі, бегінажи (приміщення для жіночих релігійних товариств), ломбарди, іноді - заміські палаци. Особливо розкішно (як і в Італії) розробляли фасади, використовуючи увесь репертуар архітектурного декору - пілястри і колони, розкреповані карнизи, трикутні і лучкові фронтони, рельєфи, волюти, вази, канделябри. Пишний декор парадного фасаду переносили і на інтер'єри, які вражали синтезом мистецтв : архітектурного декору, скульптури і живопису, останній переживав новий розквіт після 16 століття. Готичний каркас сакральних споруд був вдало інтерпретований архітекторами бароко, перетворившись на урочисті, повнокровні композиції, схильні до патетики і перебільшень. Це були справжні апофеози синтезу мистецтв. Навіть використання (нібито стриманого) класичного ордеру не заважало вкривати стіни і вівтарі кольоровим мармуром, золоченням, висіченими чи різьбленими орнаментами в супроводі динамічних композицій олійного живопису. Розкішно вбрана церква чи собор з'явилися майже в кожному великому місті.

Фландрія була в 17 в. одним з провідних центрів парадного стилю бароко. Пам'ятники 17-18 ст. - Церква Сінт-Каролус-Борромеускерк і Королівський палац у Антверпені, будинки гільдій на Гранд-Плас у Брюсселі, та ін. Широко відомий будинок Рубенса. Художник придбав ділянку землі з будиноком, який перебудував за власним смаком з урахуванням італійського досвіду та архітектури палаців бароко, особливо Генуї. Фасад на вулицю залишений у звичних формах багатої бюргерської оселі. Перебудови були здійснені на фасадах парадного двору, на фасаді майстерні. Ділянка землі була розпланована як невеликий сад з пишною, декоративною аркою в стилістиці фламандського бароко. Тип міського будинку у Фландрії - вузький високий фасад, в 3-5 вікон, з фронтоном, прикрашений багатим орнаментом. Пізніше на зміну національним традиціям приходить французький вплив.

З цивільних споруд в XVII столітті продовжували будуватися у великій кількості будівлі цехів. Подібних споруд було багато зведено в Брюсселі, Антверпені і інших містах. Типові зразки архітектури того часу зосереджені на брюссельській ринкової площі. Бельгійські майстри залишаються вірними архітектурним традиціям міських будівель попереднього часу: всі ці будинки являють собою чотирьох-п’ятиповерхові будинки з вузькими фасадами, які пройшли обов’язкове щипцевих фронтонами. Застосовувалися лише більш різноманітні декоративні елементи. Фронтони набувають бароково-ускладнені форми, на фасадах з’являються ордера, герми, каріатиди, балюстради. Особливо плідним стає друге десятиліття XVII століття. У Фландрії починається будівництво серії церков з пишним інтер’єром – для августинців в Антверпені (архітектор Венцель Коберхер) і єзуїтів у Брюсселі (Якоб Франкарт). Особливо виділяється єзуїтська церква в Антверпені – творіння Петера Хюіссенса.

Церква Св.Павла Антверпен 1533-1621рр.

Церква Св.Павла.Антверпен.1533-1621рр.

Гійом де Брейн. Гран плас м. Брюсель

Ратуша м. Брюсель

Брюгге. Церква Св.Вальбурги1619-1634рр.

Скульптура

Скульптура Фландрії 17 ст. розвивалась в межах загального розвитку барокового мистецтва разом з архітектурою, навіть залежною від неї. Але була переважно сакральною, меморіальною, тісно пов'язаною з католицькою церквою - головним замовником капіталоємної галузі мистецтва. Звідси числені рельєфи і медальйони з біблійними сюжетами, барокові надгробки, вівтарі, катедри, різьблені лави і сповідальні (останні часто роблять у вигляді маленьких архітектурних споруд). Вівтарі декорують колонами і карнизами, контрастно поєднують різного кольору мармури, скульптуру і олійний живопис. Контрастна кольорова забарвленість логічно перейшла в пишні барокові надгробки різних типів. Вони стали настільки популярними, що замови на їх створення надходять від вельможних і королівських родин Данії, Австрійської імперії, низки німецьких князівств, від республіканської на той час Голландії. Політична і економічна криза примушує фламандських і валлонських скульпторів роками працювати за межами батьківщини і ставати мандрівними митцями.

Світська скульптура ( в порівнянні з сакральною та меморіальною ) мала невеликий відсоток. Найактивнішими в світській скульптурі були представники Брюссельської скульптурної школи ( Жан ван Делен, П'єр ван Дево, Жан Козін, Антуан Пасторана, Корнель ван Нервен, Марк де Вос ). Пітеру ван Дево пощастило деякий час працювати в Лондоні, бо він користувався прихильністю англійського короля Якова ІІ і створив там бронзовий монумент британському монарху.

Фландрія, економічно і культурно пов'язана з Італією, в скульптурі орієнтувалась на представників римського бароко, особливо на манеру і знахідки Лоренцо Берніні. В стилістиці Берніні працювала більшість скульпторів Фландрії, що спричинило думки про вторинність барокової скульптури країни. Про повне вживання в стилістику італійської барокової скульптури свідчать твори Франсуа Дюкенуа ( що успішно працював в Ватикані) та скульптурні роботі Джусто ле Курта ( що став своїм в Венеції, де жив і помер.).

Традиції національного мистецтва 16 століття розвивав в новій стилістиці Пітер Пауль Рубенс. Він діяльно підтримував замовленнями чи залученням до замовленнь цілу армію національних митців, що зналися на різьбі та обробці слонової кістки, дерева, вапняку, мармуру. Відомі випадки створення Рубенсом ескізів, проектів і малюнків до нових рельєфів і скульптур. Їх роками викорисовували другорядні скульптори і ремісники як за життя, так і після смерті Рубенса. Виникають цілі скульптурні династії чи скульптурні майстерні, що працюють не тільки в відомих мистецьких центрах Брюсселі чи Антверпені, а й в Мехелені та інших провінційних містах. Уславились митці родини Квеллінус (або Квеллін), художників, декораторів і скульпторів. Риси універсальної обдарованості і майстерність дозволяють скульпторам Південних Нідерландів легко переходити від портретних творів до меморіальної пластики, від алегоричних фігур надгробків до садово-паркової скульптури.

Франсуа Дюкенуа.

Фландрія 17ст.Алегорія весни.

Арт Квеллін Старший.