Сутність, структура,типологія та функції держави

Сутність, структура і функції політичних систем.

Політи́чна систе́ма —впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу. Дане поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини володарюючих груп і підвладних, таких, що управляють і керованих, пануючих і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владо-відносин — державних і інших інститутів і установ, а також і політичних цінностей і норм, регулюючих політичне життя членів даного суспільства.

У ПСС розрізняють п'ять основних груп елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомість і політичну культуру. Відповідно до цих елементів виділяють організаційно-інституціональну, регулятивну, функціональну, комунікативну та духовно-ідеологічну підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему складають такі політичні інститути: держава та її структурні елементи, такі як парламент, уряд, політичні партії, громадсько-політичні організації, церква, органи місцевого самоврядування.

Регулятивну підсистему утворюють сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Одні політичні норми цілеспрямовано створюються державою — норми права; інші складаються поступово під впливом політичних, економічних, духовних чинників — норми моралі, звичаї, традиції. Головною складовою регулятивної підсистеми суспільства є норми національного права.

Функціональна підсистема політичної системи знаходить своє вираження у політичному процесі й політичному режимі.

Комунікативна підсистема містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх спільностями, які складаються у процесі реалізації влади або з її приводу. Інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційну інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

Духовно-ідеологічну підсистемуполітичної системи складають політична свідомість і політична культура.

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства:

· вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання);

· організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна);

· функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм;

· координація окремих елементів суспільства;

· політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність);

· артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення);

· узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення;

· інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей;

· політична комунікація складових політичної системи.

Сутність, структура,типологія та функції держави.

Держа́ва— формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду; суб’єкт політики, ядро політичної системи.

Організаційна структура держави охоплює сукупність її органів. У структурі сучасних держав, як правило, мають місце такі органи: представницькі (законодавчі), виконавчо-розпорядчі, адміністративні, судові, прокуратура.

Представницькі органи поділяються на парламент, регіональні і муніципальні (або місцеві). Не всі представницькі органи є законодавчими. Таку прерогативу має парламент, а у федеративних державах — суб'єкти федерації (штати, кантони, землі), частково законодавчі повноваження можуть делегуватися державою на регіональний і муніципальний рівні.

До державних виконавчо-розпорядчих органів належать структури президента і кабінету міністрів, а також регіональні і муніципальні адміністрації, наділені державними повноваженнями. У державних виконавчих органах деяких країн розмежовуються політичні й адміністративні структури.

До політичних виконавчих структур відносять президента, прем'єр-міністра і міністрів, а весь їхній управлінський апарат — до адміністративних.

Судові органи розрізняються за адміністративно-територіальними ознаками (обласні, районні, міські) і за сферою юрисдикції (конституційні, загальні, господарські, військові, адміністративні, кримінальні, цивільні).

Прокуратура як орган державного нагляду за дотриманням законодавства діє в таких країнах, як Росія, Україна, Іспанія; в англо-саксонських країнах прокуратура функціонує у системі судової влади.

Загалом можна виділити такі функції держави:

—законотворчу;

—оборони і національної безпеки;

—забезпечення правопорядку;

—захисту конституційних основ суспільства;

—узгодження інтересів різних соціальних груп та індивідів, розв'язання соціальних конфліктів;

—державно-адміністративного управління у різних сферах соціального життя;

—здійснення економічної (формування бюджету, контроль за грошовою масою, загальна координація господарської діяльності, здійснення приватизації і структурної перебудови), соціальної (діяльність у галузі охорони здоров'я та гігієни, контроль за якістю харчової і фармацевтичної продукції, забезпечення підтримки соціально вразливих верств населення, поліпшення природного середовища), культурної (забезпечення державних пріоритетів у галузі освіти, науки, культури) політики;

—захисту національних інтересів та суверенітету держави у сфері міжнародних відносин.