Витоки та історичні форми демократії

Демократія — це форма правління політичною і соціальною організацією суспільства, держави і влади. Історія розвитку демократії дає можливість побачити три епохи еволюції цього типу правління і три теоретичні традиції в дослідженні демократії.

Геракліт вважав, що демократія— це правління «нерозумних і гірших», він був прибічником аристократії і відкидав демократію як форму управління, саму ж аристократію розумів не як родову знать, а як аристократію духу. Дещо пізніше, під впливом демократичного руху, Демокрит був прихильником демократії, завдання якої вбачав у забезпеченні спільних інтересів громадян полісу, але критикував відмову від майнового цензу. Сократ недоліком демократії вбачав у некомпетентності її посадових осіб, котрих обирали способом жеребкування, тобто випадково. За Платоном, демократія — це влада гірших людей, влада плебеїв, яка виникає як реакція на крайнощі олігархії, коли при владі знаходиться вузьке коло багачів, що веде до розколу суспільства і появи ворогуючих між собою груп багатих і бідних. Коли бідняки отримують перемогу, п'яніють від волі, тоді з демократії виростає її продовження — тиранія. Надмірна воля перетворюється на надмірне рабство. Своєрідний підхід до проблем демократії мав Арістотель. Він вважав, що при крайній демократії влада належить демосу, а не законам. Рішення демосу спрямовують демагоги. Демос стає деспотом і діє як тиран. Арістотель протиставляє демократії політію, засновану на примиренні багатих і бідних, владу не натовпу, а розумної більшості, яка спроможна керуватися доброчесністю, дбати про суспільство в цілому. На відміну від Платона, не має ненависті до демократії, але і не вважає її політичним ідеалом.

У Новий час у більш конкретній формі виникло питання про політичну організацію демократії у її співвідношенні з республіканським устроєм держави, хоч до кінця XIII ст. республіку уявляли в двох формах — аристократичною і народною. Ш. Монтеск'є, продовжуючи традиції античної політичної думки, розрізняв три способи правління — республіканський, монархічний і деспотичний. На його думку, «якщо в республіці влада належить народові, то це — демократія. Якщо найвища влада перебуває в руках частини народу, елітарної верхівки, таке правління називається аристократією».

У XVII—XVIII ст. в Англії і Франції демократія народжувалася за двома різними напрямами: Дж. Локка і Ж.-Ж. Руссо.

Дж. Локк вважав, що держава повинна діяти лише в обмежених рамках (головна державна функція — це захист особистої свободи і власності, набутої за рахунок праці). Люди повинні мати право протистояти свавіллю з боку урядовців, створювати їм опір з метою їх повалення, якщо вони засновують свою владу для завоювання, узурпації, тиранії. Він вважав, що сила яку використали правлячі кола, ні в якому разі не може бути джерелом права, і він протиставляє цій силі вільний консенсус громадян, на основі якого уряд отримує від громадян мандат на управління. Таким чином, симпатії Дж. Локка завжди на боці свободи, в ім'я якої допустиме насильство з боку громадян для захисту від свавілля влади. У Ж.-Ж. Руссо, на відміну від Дж. Локка, йдеться про розподіл влади, а не про її межі. Для нього суверенами політичної влади є людина, народна асамблея, кожен член якої має стільки ж прав, скільки будь-який інший громадянин. У його системі всі члени суспільства органічно пов'язані між собою, при цьому кожен з них одночасно є і сувереном, і підданим, тобто одночасно керує і підкорюється, саме цьому досягається рівність громадян, які перебувають в однакових умовах. Незважаючи на різницю між двома напрямами, в них є й спільне, а саме те, що вони являють собою індивідуалістичні політичні системи, де суб'єктами виступають специфічні індивіди або громадяни.

Демократія існує в певних організаційних формах— представницькій і безпосередній (прямій). Представницька демократія — головна форма здійснення державної влади через виборні органи та вільно обраних представників, які не тільки діють від імені своїх виборців, а й звітують перед ними. її повноваження обмежуються тим колом питань, які, відповідно конституції, потребують вирішення самим народом. Безпосередня (пряма) демократія — форма, за якої громадяни особисто беруть участь у здійсненні державної влади. На відміну від представницької, ця форма передбачає пряме волевиявлення народу при виробленні та прийнятті певних державних рішень.