Суб’єкт і об’єкт у педагогічному середовищі

ВСТУП

Професійна діяльність тренера, як і діяльність учителя фізичної культури, має складну структуру і значні відмінності від інших педагогічних професій. Ця діяльність вимагає високого рівня знань у галузі біологічних і психологічних процесів; володіння засобами, методами і формами педагогічного і тренувального впливу; високої фізичної і технічної підготовленості; розвиненості педагогічних здібностей, сформованості певних рис і якостей особистості, що в сукупності становлять його професійну компетентність. Актуальним є визначення особливостей педагогічної етики тренера як складової його професійної компетентності, оскільки вона визначає характер взаємодії тренера і спортсмена, а отже, впливає і на результат спортивно- тренувального процесу.

Професійна компетентність

Під професійною компетентністю майбутнього тренера з футболу ми розуміємо інтегральну характеристику особистості фахівця, що поєднує рівень необхідних знань, вмінь, навичок, здібностей, професійно важливих якостей для ефективного виконання професійної діяльності, які забезпечують самореалізацію та самовдосконалення особистості педагога-тренера в процесі професійної діяльності. Це визначення дає можливість визначити у структурі професійної компетентності майбутнього тренера з футболу такі компоненти: професійно-когнітивний (загальнопрофесійні, загальнопедагогічні та загальнопсихологічні компетенції); професійно-діяльнісний (фізкультурно-спортивні та спеціальні компетенції); професійно- особистісний (особистісна (загальні та спеціальні здібності, професійно важливі якості), мотиваційна та комунікативна компетенції, кожній з яких відповідають певні компетенції). Спортивний тренер, за визначенням Л. Волкова, це перш за все педагог, який не тільки навчає техніці рухів і сприяє розвитку фізичних здібностей спортсмена, а й виховує його, формує риси та якості особистості, мотиви, інтереси, цінності. Автор зазначає, що основу професійної діяльності тренера становлять педагогічні здібності (перцептивні, проектувальні та конструкторські, організаторські, дидактичні, експресивні, комунікативні) [1]. Саме до складу комунікативних здібностей автор відносить педагогічну етику і такт тренера.

Педагогічна етика

Але, на нашу думку, педагогічна етика тренера має розглядатися у більш широкому розумінні з урахуванням аспектів цього поняття. Розглянемо більш детально поняття «педагогічна етика». У науковій літературі виділяють поняття «професійна етика» і «педагогічна етика». У літературі немає однозначного тлумачення поняття «професійна етика». У словнику з етики відзначається, що професійною етикою називають кодекси поведінки, які забезпечують моральний характер взаємовідносин між людьми, які займаються спільною професійною діяльністю [3]. Особливістю професійної етики є тісний зв’язок з діяльністю членів конкретної групи (фахівців) і наявність єдиних моральних правил, норм поведінки для членів цієї групи. Виокремлення професійної етики у відносно самостійну галузь знань обумовлене необхідністю визначення певних моральних норм, правил, традицій, які будуть властиві представникам певних професій і якими вони будуть керуватися при здійсненні конкретної професійної діяльності. Визначення цих норм, правил, традицій спрямовано на формування особистості представника цієї професії, його переконань, поглядів, норм і правил поведінки. Крім того, будь-яка професійна діяльність опосередковано впливає на особистість людини, змінюючи її якості, риси, характеристики. Тобто етичні кодекси виникають у результаті необхідності регулювати поведінку професіоналів у тих галузях діяльності, які в результаті соціальних змін висуваються на передній план, і їхня роль набуває соціального значення. Тому особливого значення професійна етика набуває у професіях, що пов’язані з психологічним і виховним впливом на людину: вчитель, тренер, психолог та ін. Педагогічна етика розглядається як відносно самостійний розділ науки, який вивчає особливості педагогічної моралі, з’ясовує специфіку реалізації принципів моралі в сфері педагогічної діяльності, розкриває її функції, зміст принципів і етичних категорій. Також у рамках педагогічної етики вивчається характер моральної діяльності учителя і моральних відносин у професійній сфері, розробляються основи педагогічного етикету, який являє собою сукупність напрацьованих у педагогічному середовищі специфічних правил спілкування, манери поведінки людей, які професійно займаються навчанням і вихованням. А це означає, що педагогічна етика також має місце і у педагогічній діяльності тренера. Перед педагогічною етикою педагога-тренера постають важливі завдання (теоретичні і прикладні), серед яких дослідження проблем методологічного характеру; розробка структури и процесу формування моральних потреб педагога-тренера, з’ясування специфіки моральних аспектів педагогічної праці тренера, виділення вимог до морального образу педагога-тренера. Але найбільш важливим аспектом педагогічної етики є розгляд морального ставлення, заснованого на зв’язку відкритого одностороннього типу (наприклад, ставлення учителя до суспільства і своєї професійної діяльності) і на зв’язку багатостороннього типу, що стосується взаємовідносин педагога- тренера з учнями та іншими учасниками педагогічного процесу.

Суб’єкт і об’єкт у педагогічному середовищі

Суб’єктом моральних відносин у педагогічному середовищі є педагог. Оскільки він є основною ланкою у навчально-виховному процесі, він здійснює широку взаємодію з учнями, їхніми батьками, колегами та ін., тому педагог є певним взірцем моральних відносин в системі педагогічної моралі. Об’єктами ставлення педагога-тренера є перш за все учні, їхні батьки, колеги, керівники педагогічного колективу, громадські організації, суспільство в цілому. Відносини з ними виникають на основі безпосереднього спілкування, що супроводжується емоційним сприйняттям людьми один одного, взаємною оцінкою кожної із сторін, а також у процесі розв’язання певних завдань і досягнення спільних цілей. Педагогічна етика у професійній діяльності педагога-тренера розглядає моральне відношення як сукупність суспільних контактів і взаємних зв’язків, які виникають у педагога з тими людьми й закладами, стосовно яких він виконує професійні обов’язки. На основі такого підходу доцільно розглядати моральне відношення в таких підсистемах: «педагог – учні», «педагог – педагогічний колектив», «учитель – батьки», «учитель – керівник школи (навчального закладу)». Середовище, в якому відбувається спілкування і взаємодія між педагогами і учнями, має як загальні, так і особливі соціальні ознаки. Провідна роль учителя в цьому середовищі обумовлює підвищені моральні вимоги до нього, тому що об’єктом його впливу є діти, які ще не мають повністю сформованих моральних орієнтирів і цінностей. Саме через спілкування, взаємодію педагога з учнями у них формуються і закріплюються основні моральні установки, ідеали, життєві позиції. Світ дорослих діти пізнають через призму моральних поглядів, цінностей учителя. Тому важливою умовою впливу педагога на вихованця є позитивні стосунки між ними. Створити такі стосунки – важливе завдання педагога. Педагогічна етика у стосунках «педагог-тренер-вихованець» має свої особливості, які пов’язані зі специфікою спортивної діяльності. Розглянемо їх. Педагог-тренер у процесі навчально-тренувальної діяльності має можливість впливати на мотиваційну сферу учнів, інтереси, потреби, мотиви, цінності та ін. Ці мотиви проявляються і розкриваються у процесі занять спортом, а це викликає необхідність дотримуватися певних норм спортивної етики; розвивати прагнення до подолання труднощів на шляху до спортивних досягнень; виховувати спортивну працелюбність, волю та інші особистісні якості й властивості. При цьому тренер сам має демонструвати відповідні установки, інтереси, прагнення і особистісні риси. Спортивна діяльність сама по собі не виховує позитивних особистісних якостей, тому у спортсмена можуть сформуватися негативні риси характеру (егоїзм, надмірне честолюбство, марнославство, зарозумілість та ін.). У процесі взаємодії з учнями тренеру необхідно цілеспрямовано здійснювати їхнє моральне виховання, стимулювати спортсменів до самовиховання і самовдосконалення. Педагогічна етика тренера реалізується через інформаційну взаємодію зі спортсменом. Плани, рекомендації, поради, настанови, зауваження – це найбільш поширені виховні методи і форми впливу на свідомість спортсмена, на його ставлення до спортивної діяльності та її результатів. Чесність, відвертість, співробітництво, прагнення допомогти вихованцю – ці моральні риси є запорукою високих досягнень і успіхів спортсмена. У педагогічній діяльності тренера важливою рисою є вимогливість до спортсмена на основі об’єктивної оцінки його функціональних можливостей. Вимогливість тренера, з позицій педагогічної етики, має проявлятися у тактовності, витримці, чіткості та послідовності вимог, коректності у спілкуванні з вихованцями, неприпустимості приниження гідності вихованців, брутальності. Для спортивної діяльності, на відміну від інших видів активності людини (спілкування, ігрової діяльності, навчання), характерним є не просто досягнення певного результату, а, як правило, досягнення найвищого результату, прагнення першості. Тому в рамках педагогічної етики педагога-тренера можна виділити такий етичний принцип, як відповідальність за результат спортивної діяльності, який, по суті, є спільним досягненням тренера і спортсмена. Тобто педагогічна взаємодія тренера і вихованця має бути побудована таким чином, щоб і тренер, і вихованець разом йшли до поставленої мети – досягти найвищого результату, зробити внесок у розвиток спорту, прославити країну або певне спортивне товариство. Педагогічна етика тренера у процесі навчально-тренувальної діяльності має ще один важливий аспект, пов'язаний з контролем спортивних навантажень юних спортсменів. Формування рухових актів здійснюється в екстремальних умовах тренувальної і змагальної діяльності у відповідності до кінцевого результату. Процес формування рухових актів спортсмена відбувається шляхом автоматизованого управління діями, що складаються з певної системи рухів і регуляторних актів. Цей процес, тривалий за часом, вимагає наполегливості, витримки, вольових зусиль як з боку тренера, так і з боку вихованця. Отже, дотримуючись педагогічної етики, педагог-тренер маєзважено і раціонально підбирати спортивне навантаження, яке б відповідало тренувальному процесу і не порушувало б його організації; не ставити перед спортсменом незвичних (або надзвичайних) завдань, що викликають несприятливі реакції психіки і функціональних систем; виявляти реакцію спортсмена на тренувальні впливи відповідно до умов змагальної діяльності й з урахуванням рівня підготовленості до неї спортсмена [2]. Аналіз спортивно-педагогічної діяльності тренера показав, що ця діяльність пов’язана з постійним самовдосконаленням; необхідністю вирішувати складні педагогічні завдання та експериментувати; пошуком нових методів і форм роботи; вимагає гнучкості й самостійності мислення при прийнятті рішень; вимагає високої творчої енергії і самовіддачі, концентрації творчих зусиль задля досягнення поставленої мети. Тобто педагогічна етика педагога-тренера тісно пов’язана з процесом постійного професійного самовдосконалення. А саме з накопиченого досвіду тренер має виділити ті знання, які найбільш відповідають ситуації, трансформувати їх, наблизити до конкретних умов; самостійно переробляти накопичені знання, критично їх оцінювати; бачити перспективи розвитку особистості юного спортсмена і обирати правильні шляхи для цього розвитку; постійно розширювати власний обсяг знань, використовувати нові наукові досягнення в галузі фізичної культури і спорту. Від цих елементів професійного самовдосконалення значною мірою залежить результат педагогічної діяльності тренера, тобто спортивні досягнення спортсменів.