Як лідери Центральної Ради поставились до жовтневого перевороту

До яких наслідків призвела політика “воєнного комунізму”.

Здобувши перемогу у виснажливій громадянській війні та очікуючи початку світової комуністичної революції, у результаті якої пролетаріат передових західних країн мав постачати Росії сучасне обладнання, більшовики розпочали соціально-економічні перетворення. Стан, в якому перебувала країна, вони назвали «розрухою». Ці їхні заходи базувалися на таких головних засадах, як-то: диктатура пролетаріату (влада робітничого класу в союзі з найбіднішим селянством), придушення повалених «експлуататорських» класів (у грудні 1917 р. для боротьби з ними було створено Всеросійську надзвичайну комісію (ВЧК) на чолі з Феліксом Дзержинським) та ліквідація приватної власності як причини соціальної нерівності людей. Політику, яку більшовики проводили впродовж 1917-1920 рр., було ними названо політикою «воєнного комунізму». «Воєннийкомунізм» - державна політика надзвичайних заходів, запроваджених більшовицьким урядом Радянської Росії в період з 1918 по 1921 pp. Складалася з багатьох елементів: витискання з економіки капіталістичних відносин; зосередження промисловості і транспорту в руках держави; спроб перейти до соціалістичних і навіть комуністичних засад виробництва й розподілу; продрозкладки як основного методу забезпечення продовольчих потреб держави; заміни торгівлі державним розподілом за класовою ознакою; згортання товарно-грошових відносин, натуралізації господарських зв'язків і заробітної плати; загальної трудової повинності. Наслідки «воєнного комунізму» виявилися такими: в 1921 р. на одну людину вироблялося лише 1 м ситцю в рік; на одне селянське господарство припадало лише 100 грамів металовиробів, одна коробка сірників коштувала кілька мільйонів «радзнаків» - нових радянських грошей, які знецінилися в 13 тис. разів. У країні поширився «чорний ринок», через заборону грошових відносин зазнала краху фінансова система, впали темпи виробництва. На цей рік припав жахливий голод, який охопив 30 млн чоловік. З млн з них померли, 2 млн дітей стали сиротами.

Отже,політичний курс більшовиків у 1919—1920 рр. був спрямований на зміцнення влади. Це завдання здійснювалося методами позаекономічного примусу й терору, що викликало невдоволення політикою «воєнного комунізму».

Розкрити наслідки індустріалізації в Україні в 20 – 30-х роках

У 1920-рр. за темпами промислового розвитку СРСР суттєво відставав від передових узяла курс країн Європи. ВКП(б) узяла курс на «побудову соціалізму в окремо взятій країні», перетворення СРСР на мілітаризоване індустріальне суспільство. У грудні 1925р. на ХІV з.їзді ВКП(б) було оголошено курс на проведення індустріалізації. ХV з.їзд ВКП(б) грудень 1927р ухвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації народного господарства. Індустріалізація-це система заходів, спрямованих на створення великого машинного виробництва і прискорення розвитку промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороноздатності країни. Індустріалізація здійснювалася відповідно до п.ятирічних планів розвитку народного господарства. У роки першої п.ятирічки (1928-1932) було збудовано заводи «Запоріжсталь», « Азовсталь», « Криворіжсталь», Харківський тракторний завод, у наступні п.ятирічки - Харківський турбінний завод, Новокраматорський завод важкого машинобудування та інші підприємства.

Наслідки індустріалізації:республіка з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну, зміцнилась обороноздатність країни, відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості,було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення( інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку),монополізм державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки.

Як лідери Центральної Ради поставились до жовтневого перевороту

Більшовицький переворот у Петрограді в листопаді 1917 р. став цілковитою несподіванкою для лідерів Української Центральної Ради. Як і переважна частина російської громадськості, українські діячі були впевнені, що могильники Тимчасового уряду не втримаються при владі й кількох тижнів. Вже наступного дня після петроградських подій Центральна Рада заявила, що вважає неприпустимим перехід влади до Рад робітничих і солдатських депутатів, які "складають тільки частину організованої революційної демократії".Офіційно засудивши переворот як недемократичний, Центральна Рада пообіцяла "завзято боротись зі всякими способами піддержки цього повстання на Україні". Звістка про петроградський переворот викликала сплеск збройної боротьби у столиці України. Упродовж трьох днів на вулицях Києва точились бої між прихильниками радянської влади й урядовими військами, перш ніж останні були змушені капітулювати. У цій боротьбі Центральна Рада, незважаючи на свої декларації, зайняла позицію дружнього нейтралітету щодо більшовиків. Багатьом українським політикам більшовики здавалися значно менш небезпечними, аніж повалений Тимчасовий уряд, який в останні тижні свого існування виявляв зростаючу ворожість до українського національного руху.