Державне регулювання підприємництва

Право власності регулюється та гарантується різними галузями права, зокрема конституційним, кримінальним, сімейним, господарським тощо

Першопочатково право власності закріплюється в Конституції України, зокрема встановлюються форми власності, рівність всіх суб’єктів права власності, гарантії права власності та обов’язки власників. Норми ЦК України визначають поняття права власності, зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обороті, закріплюють способи права власності тощо.

Зміст права власності складається із правомочностей володіння, користування і розпорядження річчю (майном) власника.

Державне регулювання підприємництва

У сучасних умовах підвищується значення державного регулювання та сприяння розвитку підприємницьких процесів, змінюються організаційні форми взаємодії державних органів з суб'єктами приватного і малого бізнесу, відбуваються суттєві зрушення у формуванні дійових концептуальних напрямків подальшого економічного розвитку, механізмів реалізації рішень, структурній реорганізації управлінського апарату, сполученні державного і ринкового механізмів регулювання.

Державне регулювання підприємництва — це вплив держави на діяльність суб'єктів підприємницької діяльності та ринок для забезпечення нормальних умов їхнього функціонування.

Цілі державне регулювання підприємництва:

• створення правової бази;

• стабілізація економіки і здійснення її структурної перебудови, створення умов для економічного зростання, згладжування товарних і регіональних диспропорцій;

• забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій;

• потреба поповнення державного бюджету, справедливого розподілу доходів;

• забезпечення ефективності вітчизняного виробництва і діяльності суб'єктів бізнесу, раціональне використання різних видів ресурсів;

• забезпечення належного правопорядку та національної безпеки держави;

• захист національних інтересів у системі міжнародних господарських зв'язків;

• захист навколишнього середовища від негативних екологічних наслідків (ефектів) діяльності деяких підприємницьких структур, гарантування населенню екологічної безпеки.

Держава створює загальноекономічні, правові та соціальні умови, що забезпечують нормальне функціонування підприємництва. Вона визначає та впроваджує правила ринку (бізнесу) шляхом видання мотивованих законодавчих та нормативних актів, що сприяють розвитку ринкової конкуренції та дотриманню етико-правових норм бізнесу; держава контролює виконання цих правил; захищає права власності та свободи господарської діяльності.

Держава розробляє та приймає засоби заохочення розвитку бізнесу (субсидирования, пільгове оподаткування, прискорена амортизація) та адміністративні засоби покарання (штрафи, судові позови) за недотримання правил бізнесу. Такими засобами держава реалізує регулювання економічної діяльності суб'єктів господарювання, заохочуючи одні види діяльності шляхом субсидирования та утримуючи інші через оподаткування. Крім того, держава здійснює: забезпечення кредитування, гарантування позик, страхування; виробництво і продаж товарів і послуг підприємствами, що знаходяться у державній власності (частково або повністю).

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Підприємницька структура повинна постійно слідкувати за заходами держави, спрямованими на регулювання ринкових відносин. Необхідно добре знати і вміти оперативно застосовувати законодавчі акти. Правові основи створення, функціонування і регулювання підприємницької діяльності викладені у Цивільному та Господарському кодексах України, Законах України «Про власність», «Про господарські товариства», «Про приватизацію державного майна», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Розглянемо функції державного регулювання підприємницької діяльності.

Функція організації включає такі види діяльності:

Функція контролю охоплює:

Функція координації передбачає здійснення діяльності, спрямованої на узгодження та об'єднання заходів та засобів регулювання на трьох рівнях: конкурентно-ринковому; приватно-монополістичному та державному.

Функція захисту ринкових засад господарювання

70.Управління економічною діяльністю та екологічна безпека.

Однією з основних суспільних функцій держави є економічна, яка полягає у створенні організаційно-правових умов ефективної економічної діяльності суспільства. Відповідно, одним з видів державного управління є управління економікою. Державне управління економікою - цілеспрямований, організуючий, регулюючий та контролюючий вплив держави в особі її органів і посадових осіб на економічні процеси з метою розвитку економіки шляхом реалізації потреб суспільного розвитку. Його основою є своєчасне і правильне врахування об'єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості країни у світове економічне співтовариство.

На кожному етапі соціально-економічного розвитку країни державне управління економікою є владним механізмом упровадження державної економічної політики. Державна економічна політика - це комплекс економічних цілей і заходів держави, які забезпечують вирішення стратегічних і тактичних завдань розвитку економічної системи відповідно до інтересів країни. Метою державної економічної політики є досягнення максимально можливого добробуту суспільства шляхом всебічного розвитку соціально-економічної системи країни та забезпечення соціальної і політичної стабільності. Економічна політика держави охоплює всі аспекти функціонування економіки і включає такі види політики: анти циклічну, структурну, інвестиційну, амортизаційну, інноваційну, конкурентну, грошово-кредитну, фінансово-бюджетну, цінову, зовнішньоекономічну, соціальну, регіональну, екологічну.

Державне управління економікою, як й іншими сферами суспільної життєдіяльності, базується на використанні таких загальних функцій державного управління, як організація, планування та прогнозування, мотивація, регулювання, контроль.

Організація як функція державного управління економікою полягає у формуванні організаційних положень, які визначають порядок управління та процесуального регулювання: регламентів, нормативів, інструкцій, вимог, відповідальності і т. Ін

Функція планування в державному управлінні економікою полягає в постановці цілей розвитку економіки в цілому та окремих її складових, закріпленні якісних і кількісних критеріїв реалізації цілей, визначенні необхідних для їх досягнення ресурсів, способів і строків, а також форм і методів поетапного контролю за діяльністю економічних агентів, залучених до досягнення поставлених цілей.

Мотивація як функція державного управління економікою полягає в діагностуванні мотивів поведінки учасників економічних відносин з тим, щоб застосувати до них найбільш дієві способи і методи управлінського впливу.

Важливою функцією державного управління економікою є регулювання. Регулювання можна розглядати у широкому й вузькому розумінні. В широкому розумінні регулювання полягає у встановлені державою певних загальних правил поведінки економічних агентів шляхом прийняття законів та інших нормативно-правових актів. У вузькому розумінні державне регулювання виступає як функція державного управління в конкретних сферах економіки, охоплюючи окремі аспекти економічних відносин. Дієвими важелями державного регулювання економіки є: податкова система, державний бюджет, державні замовлення, митні тарифи, державні цільові програми і т. ін.

Функцію контролю в державному управлінні економікою розглядають з погляду як упорядкування діяльності державних структур, так і гармонізації економічних відносин. Контроль дає можливість виявляти і попереджати відхилення в розвитку економічної системи від визначених параметрів і запроваджувати заходи для приведення її в стан відповідності до них.

Державне управління економікою ґрунтується на таких принципах: об'єктивності управління, демократизму, правової впорядкованості, законності, публічності, поєднання централізації і децентралізації, соціальної спрямованості.

Принцип об'єктивності державного управління економікою є відправним і зумовлює необхідність урахування в усіх управлінських процесах вимог об'єктивних закономірностей та реальних можливостей розвитку економіки.

Принцип демократизму відтворює народовладдя в державному управлінні економікою і передбачає встановлення глибоких постійних взаємозалежностей між економічними агентами і державою як передумови формування демократичної системи управління, яка б базувалась на демократичних засадах її здійснення і пошуку компромісу між інтересами держави, бізнесу, громадськості.

Принцип правової впорядкованості державного управління економікою об'єктивно зумовлює необхідність головним чином законодавчого закріплення основних аспектів цілей, функцій, структур, процесу, самих принципів державного управління економікою. Доповнюється цей принцип принципом законності державного управління економікою, який передбачає встановлення чіткого в розумінні та послідовного в реалізації режиму повсюдного й повного виконання законів і нормативно-правових актів, які регламентують розвиток економіки.

Серед загальносистемних принципів слід виокремити принцип публічності державного управління економікою, який передбачає: доступність державного управління для громадськості та бізнес-структур; відкритість органів державної влади та органів місцевого самоврядування при виробленні та реалізації механізмів управління економікою; громадський контроль; судовий контроль за дотриманням у процесах державного управління економікою конституційно закріплених інтересів суспільства, підприємницьких структур, прав і свобод громадян.

Принцип поєднання централізації та децентралізації означає, що державне управління економікою має бути побудоване на засадах розумного співвідношення концентрації влади та децентралізації, оскільки порушення цього балансу в будь-який бік призводить до негативних наслідків.

Принцип соціальної спрямованості означає, що державне управління економікою має передбачати підпорядкування економічних цілей досягненню соціальних, виходячи з конституційного закріплення соціальної орієнтації держави (ст. 1 Конституції України).

Механізм державного управління економікою - це сукупність способів, методів, важелів, які використовуються органами державної влади в процесі реалізації функцій щодо забезпечення впливу на економіку з метою досягнення цілей економічної політики держави. Структурно механізм державного управління економікою містить два основних елементи: 1) систему організаційно-правових структур (органів управління всіх рівнів); 2) систему організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу у сфері економіки.

Організаційно-право в і структури - це суб'єкти державного управління економікою на всіх рівнях. Організаційно-правові методи і форми - це засоби і прийоми, що використовуються суб'єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської діяльності.

Суб'єктами державного управління економікою є: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади - міністерства (аграрної політики, з питань житлово-комунального господарства, вугільної промисловості, економіки, палива та енергетики, праці та соціальної політики, промислової політики, транспорту і зв'язку, фінансів, регіонального розвитку і будівництва), державні комітети (архівів, з водного господарства, земельних ресурсів, лісового господарства, рибного господарства, з державного матеріального резерву, Пенсійний фонд, Головне контрольно-ревізійне управління).,і інші уповноважені органи.

В цілому в Україні склалася кількарівнева система управління екологічною безпекою, яка включає державне, корпоративне, місцеве і громадське екологічне управління. Існує необхідність детальніше ознайомитися із системою державного управління, оскільки у більшості країн світу природоохоронна діяльність входить до компетенції державного регулювання. У галузі охорони довкілля держава використовує низку методів прямого й опосередкованого впливу, а саме інвестиційну, податкову, кредитну і грошову політику, здійснює формування відповідного законодавчого поля, а також контроль за реалізацією напрямів екологічної політики.

Державне регулювання і його системна організація визначені Законом України "Про охорону природного навколишнього середовища". В цілому всі органи управління екобезпекою можна розділити на органи загальної і спеціальної компетенції.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи, а також спеціально уповноважені державні органи з охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища е реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища [6].

До компетенції Верховної Ради України у галузі регулювання відносин щодо охорони навколишнього природного середовища відповідно до Конституції України належать: визначення основних напрямів державної політики у галузі охорони навколишнього природного середовища; затвердження загальнодержавних екологічних програм; визначення правових основ регулювання відносин у галузі охорони навколишнього природного середовища, в тому числі щодо прийняття рішень про обмеження, зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; визначення повноважень рад, порядку організації та діяльності органів управління у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки; встановлення правового режиму зон надзвичайної екологічної ситуації, статусу потерпілих громадян та оголошення таких зон на території країни.

Згідно з цим же законом місцеві ради забезпечують реалізацію екологічної політики України, дають згоду на розміщення на своїй території підприємств, установ і організацій у порядку, визначеному законом; затверджують з урахуванням екологічних вимог проекти планування і забудови населених пунктів, їх генеральні плани та схеми промислових вузлів; затверджують місцеві екологічні програми; організовують в разі необхідності проведення екологічної експертизи; забезпечують інформування населення про стан навколишнього природного середовища, функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем; організовують роботу з ліквідації екологічних наслідків аварій, залучають до цих робіт підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, і громадян; приймають рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та виконують низку інших функцій.

Кабінет Міністрів України у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснює реалізацію екологічної політики; забезпечує розробку державних цільових, міждержавних і регіональних екологічних програм; координує діяльність міністерств, відомств, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища; встановлює порядок утворення і використання фонду охорони навколишнього природного середовища у складі Державного бюджету України та затверджує перелік природоохоронних заходів; встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів; встановлює порядок визначення збору та його граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього; приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, про зупинення (тимчасово) діяльності підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та підпорядкування в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища; керує зовнішніми зв'язками України в галузі охорони навколишнього природного середовища.