Проаналізуйте зміст І, ІІ, ІІІ Універсалів. Поясніть, яке історичне значення мало проголошення Української Народної Республіки

І-й Універсал.

10 червня, в умовах загальнонаціонального піднесення, на ІІ-ому Всеукраїнському з'їзді Рад було оприлюднено Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущою», який дістав назву 1-го універсалу УЦР.
В ньому, всупереч волі Тимчасового уряду, самочинно проголошувалася автономія України (що охоплює 9 губерній) у складі Російської федеративної держави, право українців бути господарями на своїй землі; ЦР оголошувала себе органом, що має право приймати акти конституційного значення; визнавалося за необхідність скликання українського сейму; визнавалася рівність усіх національних меншин і висловлювалася надія, що вони будуть разом з українським народом будувати автономний устрій держави. Проголошенням 1-го Універсалу ЦР брала на себе державні функції. Це була своєрідна форма відродження української державності.
Через декілька днів, 15 червня, для поточної роботи був обраний Генеральний Секретаріат, як Уряд України, в якому державні функції виконували 8 Генеральних секретарів, 5 із них були соціал-демократами. Очолив Генеральний Секретаріат В. Винниченко.
Проголошення Універсалу викликало в Україні друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас.
ІІ-й Універсал.

Занепокоєні станом на Україні, засуджуючи український «сепаратизм», 29 червня до Києва прибули міністри Тимчасового уряду — О. Керенський,М. Терещенко, І. Церетелі, М. Некрасов. Під час переговорів було знайдено компроміс і підписана угода про стосунки між УЦР та Тимчасовим урядом. Зміст цього документу УЦР оформила як ІІ-й Універсал. Зміст його суперечливий, а тому й відношення до нього різних політичних сил в Україні було неоднозначним.
З одного боку, визнавалася автономія України, така бажана й довгожданна; Центральна Рада визнавалася найвищим крайовим органом управління на Україні; дозволялося формувати українські військові частини. З іншого,— ЦР відмовлялася від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати рішення Всеросійських Установчих зборів щодо автономії України; склад Генерального Секретаріату затверджувався Тимчасовим урядом, а УЦР повинна була поповнитися національними меншинами; процес формування українських національних частин повинен був знаходитися під контролем російського командування і воєнного міністра.
Хоча Центральна Рада і зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, все ж прийняття 1-го та ІІ-го Універсалів до українського народу відкривало нову сторінку в українській історії: починалася доба будівництва державних органів в центрі і на місцях. В черговий раз український народ зробив спробу розбудувати своєжиття з врахуванням національних інтересів.
ІІІ Універсал.

ІІІ Універсал було прийнято 7 (20) листопада на засіданні Малої Ради УЦР. Широко проголошений він був 9 листопада 1917р. на Софійському, майдані в Києві. Історики неоднозначне оцінюють III Універсал Центральної Ради. Більшість погоджується, що головне історичне значення мало проголошення Української Народної Республіки, тобто було розпочато етап державно-національного будівництва. Історичне значення III Універсалу було в тому, Проголошення Третього Універсалу Центральної Ради було, безперечно, актом великої історичної ваги: уперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави.

«Проголошення Української Народної Республіки поклало початок становленню нашої країни як самостійної, незалежної держави. Підвалини, закладені міжнародною діяльністю УНР у 1917-1920 роках, сприяли розвитку міжнародно-правового статусу сучасної України, яка з проголошенням незалежності стала повноправним суб’єктом міжнародного права», – про це заявив перший заступник голови Луганської облдержадміністрації Юрій Ареф’єв, коментуючи історичне значення проголошення Української Народної Республіки для українського народу.
Саме 20 листопада 1917 року було проголошено про створення Української Народної Республіки на правах автономії. Цей день поклав початок розбудові державності та консолідації духовного, економічного і культурного життя українського народу.
Україна в 1917-1920 роках постала як реально функціонуючий суб’єкт міжнародного права. Її міжнародна правосуб’єктність реалізовувалася через укладання міждержавних угод, участь у міжнародних конференціях, а також через встановлення двосторонніх дипломатичних та консульських відносин.