Право і проблеми меж державного впливу

Як вже зазначалося, поняття «держава» і «право» тісно взаємопов'язані між собою. В основі взаємозв'язку держави і права лежить інституціональний характер буття права. Співвідношення Характер і зміст держави і права розкривають принципи первинність і верховенства права.

Принцип первинності права по відношенню до держави можна розкрити через два взаємопов'язані аспекти. Перший аспект - історичний. Первинність права зумовлена його природою. Будучи атрибутом будь-якого соціального суб'єкта, воно ніким не дається і ніким не може відчужене. Право виникає одночасно з виникненням соціальної взаємодії, тобто із суспільством. Держава ж утворюється лише на певному етапі розвитку останньої. Як справедливо зауважив ще Цицерон, право виникло раніше, ніж яка-небудь держава взагалі була заснована. Отже, право є первинним, оскільки воно передує державі в часі.

Другий аспект - функціональний. Вторинність держави виявляється також і в тому, що держава обумовлено, зумовлено правом, постає не просто пізніше права, а з його потреб як орган, який має надати праву загальнообов'язкову форму і забезпечити його функціонування.

Відношення первинність права по відношенню до держави в історичному і функціональному плані одночасно вказує

і на верховенство права по відношенню до держави, а отже, на залежність держави від права. Насправді ж часто має місце порушення цього принципу. Держава всупереч його об'єктивному призначенню наділяють функцією творця права. У даному випадку право і державу як б змінюються місцями: держава виступає джерелом права, а право постає як вторинний, породжений інструмент державою для обслуговування його інтересів. Звідси виникає непевне, хоча і базується на реальній дійсності думка, що надаються громадянам, соціальних груп і націй права і свободи є свого роду «дар» держави народу. А раз так, то держава може здійснювати дозування права взагалі або позбавити дарованого, що на практиці неодноразово й успішно здійснювалося.

У чому ж суть принципу верховенства права?

Верховенство права означає його примат над державою, необхідність підпорядкування держави праву. З цього випливає таке. По-перше, кожна посадова особа, будь державний орган не повинні здійснювати дії, не передбачені правом, тобто державу не може бути вільним, незалежним від права. По-друге, держава повинна здійснювати й не може не вчиняти дій, які покладені на нього правом. Сьогодні багато законів в Росії не діють навіть за наявності необхідних обставин, а це свідчить про невиконання державою покладеного на нього завдання щодо реалізації права, що неприпустимо. Неприпустимо також бездіяльність держави, коли воно не вживає заходів з відновлення порушених прав громадян.

Таким чином, дотримання засад первинності і верховенства права направлено на неприпустимість відділення держави за народ, а отже, свавілля по відношенню до народу. Бо, якщо держава діє в рамках права, те це означає, що воно: 1) не має будь-яких власних інтересів, відмінних від інтересів народу, і не використовує владу в своїх цілях; 2) об'єктивно виконує волю народу і стоїть на його службі ; 3) підпорядковане народу і несе перед ним відповідальність.

43. Акти правозастосування (загальна характеристика, особливості змісту та форми)

Акт застосування норм права (правозастосовний акт) — це індивідуальний правовий акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права (компетентного державного органу або посадової особи), що встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних пра­вовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за вчинене ними правопорушення. У встановлених законом випадках він оформляється у вигляді письмового документа (акта-документа).

Правозастосовний акт — вирок, рішення, визначення, висновок тощо (наприклад, нарахування пенсіонеру пенсії; вирок суду у конкретній кримінальній справі) — результат вирішення юридичної справи і підсумок застосування норм права.

Серед актів застосування норм права слід розрізняти:

— основний акт, в якому виражене рішення юридичної справи в цілому;

— допоміжні акти (проміжні, додаткові, супутні), що оформляються при встановленні фактичних обставин справи, у ході судового процесу, на інших стадіях.

Ознаки акта застосування норм права такі.

1. Приймається на основі нормативно-правового акта і спирається на певну норму права, тобто є законним і обгрунтованим.

2. Виходить від компетентних органів держави в особі їх посадових осіб і являє собою категоричне,'офіційно-владне, обов'язкове для виконання веління, яке охороняється примусовою силою держави.

3. Адресується чітко визначеним суб'єктам, тобто є персоніфікованим, індивідуальним.

4. Поширює норму права на конкретну юридичну ситуацію (виключається поширення на подібні випадки), вичерпує себе одноразовим застосуванням, тобто розрахований на один раз.

5. Має певну, встановлену законом форму документа (наказ, рішення, вирок, розпорядження), якщо це письмовий акт (а їх більшість). Містить чітко позначені реквізити: назву, підпис, дату. Має сувору структуру: вступну, описову, мотивувальну і результативну частини.

6. Може бути оскаржений чи опротестований ким-небудь із зацікавлених осіб.

Акт застосування норм права — найпоширеніший вид правових актів. Як і нормативно-правовий акт, він має юридичну силу, носить державно-владний обов'язковий характер.

Одночасно правозастосовний акт відрізняється від нормативно-правового акта за низкою зазначених вище ознак:

- приймається на основі нормативно-правового акта; персоніфікований;

- поширює норму права на конкретний випадок (одноразовий);

- містить у собі обов'язок підкоритися — виконати сформульоване у справі рішення.

Правозастосовний акт, як правило, забезпечує виникнення і розвиток правовідносин у конкретній ситуації. Без таких юридичних фактів не може реалізуватися конкретна правова норма.

Як і нормативно-правовий, правозастосовний акт може виходити від тих самих органів і посадових осіб — Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств України, органів місцевого самоврядування. Наприклад, Верховна Рада України встановлює нове почесне звання «Заслужений діяч юстиції» — це нормативно-правовий акт. Через три дні видається Указ Президента України про присвоєння конкретній особі цього звання. Це акт застосування норм права. Він індивідуальний. Та сама правова форма може бути наповнена різним змістом. З зазначених двох форм права — закону і указу — лише закон має нормативний характер.

Однак у форму указів Президента України можуть убиратися як нормативно-правові акти, так і індивідуальні розпорядження — залежно від змісту.