Чехи і словаки, їх участь у війні

Світова війна значно прискорила процеси національної ідентифікації пригноблених у Габсбурзій монархії слов'янських народів. Війна відірвала від продуктивної праці велику кількість населення Чеських земель і Словаччини. Тисячі людей убито або покалічено на фронтах; економіка цілком мілітаризована. Проводилися реквізиції сільськогосподарських продуктів, підвищувалися ціни, розквітла спекуляція. Доходи підприємців, оптових торговців та фінансистів, які забезпечували армію, зростали з року в рік.

Для правлячих кіл Австро-Угорщини майже кожний чех чи словак були якщо не дійсними, то потенційними «зрадниками». В Чеських землях як обов'язкову офіційну мову знову ввели німецьку, з установ виганяли чиновників-чехів, а зі шкіл — учителів. Більшість чеських газет та журналів закрито, а ті, що залишилися, піддавалися жорстокому цензуруванню. Розпущені були громадські організації, а їхні лідери зазнали репресій та політичних переслідувань. Посилення експлуатації та національного гноблення викликало невдоволення, яке переросло в опір. Режим Габсбургів став для більшості чехів і словаків утіленням усіх злигоднів, пов'язаних із війною, мета якої була для них зовсім не зрозумілою. Поширювалися антивоєнні, антигабсбурзькі настрої, а також традиційні ідеї загальнослов'янської солідарності. Патріоти бойкотували всі офіціозні заходи, розповсюджували антиурядові листівки, проводили демонстрації та страйки.

До найвпливовіших організацій, породжених антиавстрійським опором, належала «Чеська мафія». Це були розрізнені та слабкопов'язані між собою групи активістів, які в силу політичних симпатій, матеріальної заінтересованості та життєвих обставин займалися антигабсбурзькою діяльністю — від суто пропагандистської роботи до збирання на користь Антанти інформації економічного та військового характеру. Постачанням розвідданих займались і провідні політичні лідери, такі як Е. Бенеш, К. Крамарж, А. Рашин та ін. Їх було заарештовано та засуджено до страти, але в 1917 р. всі вони потрапили під амністію, пов'язану з приходом до влади молодого імператора Карла І.

Масовою демонстрацією антигабсбурзьких настроїв стали дезертирство та здача в полон росіянам.

Навесні 1915 р. в полон здавалися вже не поодинці, а цілими військовими підрозділами: в березні — дев'ять рот 11-го Писецького та три роти 42-го Терезинського піхотних полків, а в квітні — тисяча солдатів 28-го Празького полку та ін. Наприкінці 1916 р. в Росії таким чином опинилося майже 250 тис. чехів і словаків.

Поширення антивоєнних настроїв впливало на позиції політичних сил. На початку війни провідні чеські партії виступали з демонстративними деклараціями про лояльність до політики монархії. Але з кожним місяцем війни дедалі очевиднішою ставала економічна, політична та військова слабкість Габсбурзької держави, все реальнішою робилася перспектива її цілковитого підкорення Німеччині. Посилення відверто пронімецьких та промадярських тенденцій ставило під загрозу майбутнє чеського та словацького народів, отже, створювалося підґрунтя для консолідації діючих у підпіллі й емігрантських проантантівських чеських та словацьких політичних течій.

Багато чеських політиків орієнтувалися на Росію, обстоюючи ідею поділу Австро-Угорщини та включення автономного Чеського королівства до Слов'янської імперії на чолі з династією Романових. Проросійської орієнтації, яка віддзеркалювала традиційні симпатії чеського народу, дотримувалися «молодочехи» (К. Крамарж), націонал-соціалісти (В. Клофач), сокольський рух (В. Шайнер). Усі вони підтримували тісні зв'язки зі створеною наприкінці 1915 р. в Петрограді Спілкою чехословацьких товариств.

На країни Антанти надію покладала народна (реалістична) партія на чолі з Т. Масариком. Наприкінці 1914 р. він емігрував до Парижа, де в 1915 р. створив Чеський комітет дій (із травня 1916 р.— Національна рада чеських та словацьких земель). На першому етапі війни Т. Масарик та його прихильники були переконані, що питання про майбутнє Чеських земель, утворення самостійної чехословацької держави не може бути вирішене без втручання Росії, але ця русофільська програма потребувала підтримки Заходу.

З ініціативи емігрантських центрів спочатку в Росії, а потім і у Франції розпочалося формування з чехів та словаків добровольчих військових з'єднань. Спершу бажаючих воювати за інтереси Антанти виявилося небагато: наприкінці 1914 р. в «чеській дружині» в Росії налічувалося тисяча чоловік, а в чеському батальйоні «Наздар» у Франції — лише 600. Але влітку 1916 р. російський уряд на прохання Франції погодився дозволити вербування військовополонених чехів і словаків для відправки їх на Захід. У Франції за час війни було підготовлено 12 тис. солдатів та офіцерів, в Італії — 24 тис, а в Росії — 92 тис.

Тимчасом жодна з держав Антанти в ході війни й гадки не мала про надання державної самостійності неповноправним народам Габсбурзької імперії. Всіма засобами вони прагнули використати національні суперечності та визвольні рухи для ослаблення Австро-Угорщини, відриву її від Німеччини. Розчленування або ліквідація монархи Габсбургів не входнлн де воєнних планів західних держав Антанта, які не хотіли посилення впливу Росії у випадку утворення незалежних слов'янських держав у цьому регіоні Європи. У свою чергу, царський уряд, озираючися на своїх союзників, ніколи нічого конкретного не обіцяв чехословацьким політичним організаціям.

Наприкінці 1916 р. — початку 1917 р. Чеські землі та Словаччина опинилися в критичному становищі. Нестача робочої сили, сировини, палива, розлад фінансів, торгівлі, транспорту викликали глибокий занепад промисловості. Сільське господарство підривала нестача робочих рук, машин, насіння, добрив. Голодні заворушення і страйки в тилу та дезертирство на фронті перетворилися у масові форми народного протесту проти війни. Ознаки кризи політики правлячих кіл Австро-Угорщини стали особливо помітними зі вступом на престол імператора Карла. Вони проявилися, з одного боку, у висуванні демагогічної програми укладення справедливого миру, обіцянок лібералізувати суспільне життя у країні — скликати рейхсрат, реформувати виборче право в Угорщині, вирішити пекучі національні проблеми, провести амністію політв'язнів, а з іншого — в подальшій мілітаризації та в дедалі частішому застосуванні репресивних заходів щодо невдоволених.

В середині липня 1918 р. в Празі була проведена реорганізація Національного комітету, до складу якого відтепер увійшли 38 представників практично всіх чеських політичних партій у відповідності з кількістю мандатів, отриманих на виборах до австрійського рейхсрату в 1918 р. Новий Комітет створювався як «наднаціональна та загальнонаціональна» структура, як інструмент «збереження порядку перехідного періоду, як орган майбутньої державної влади». На початку вересня з представників соціал-демократичної робітничої та національно-соціалістичної партій була утворена Соціалістична рада.

Восени 1918 р. становище Австро-Угорщини стало катастрофічним: балканський та італійський фронти розвалювалися; командування окупаційної армії в Україні втрачало контроль над військовими частинами; уряд визнав, що не в змозі забезпечити промисловість і транспорт паливом, а населення — продуктами харчування. Опинившися на межі розпаду держави, уряд Австро-Угорщини вирішив вивезти з Чеських земель продовольчі, сировинні й паливні запаси, промислове обладнання та залізничний парк. В обставинах, що склалися, Національний комітет виступив із пропозицією організувати акції про-тесту.

Соціалістична рада прийняла рішення про проведення страйку. Утворений Комітет дій розіслав на місця проект резолюції, в якому передбачалося, що страйкуючі на мітингах 14 жовтня не обмежаться протестом проти вивозу продовольства, а вимагатимуть утворення самостійної Чехословацької республіки. В результаті страйку, який паралізував усі виробництва в Чеських землях і перетворився на масовий політичний виступ народу, була остаточно визначена республіканська форма майбутньої держави.

11.Росія в роки громадянської війни

Росія