Принципи інноваційного шляху розвитку. Методи управління інноваційним розвитком на макрорівні

Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати згідно з такими принципами:

1. адаптивності - прагнення до підтримання певного балансу зов­ніш­­ніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності суб'єкта господарювання, і зовнішніх, що генеру­ються ринковим середовищем);

2. динамічності - динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);

3. самоорганізації - самостійне забезпечення підтримки умов функ­ціону­вання, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової сис­теми підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середо­ви­щем;

4. саморегуляції - коригування системи управління виробничо-збуто­вою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонуван­ня;

5. саморозвитку - самостійне забезпечення умов тривалого вижи­вання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).

На цих принципах повинна функціонувати і система управління інноваційним розвитком суб'єктів господарської діяльності.

Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення поставлених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів стійкого економічного розвитку і т.п. ) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших суб'єктів господарювання можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя цілей слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливос­тями їхнього досягнення.

Управління інноваційним розвит­ком здійснюється на декількох рівнях: рівні держави, рівні регіону чи галузі, рівні конкретного суб’єкта господарської діяльності. Перші два представляють макрорівень управління, а останній - мікрорівень.

Макрорівень управління містить елементи механіз­мів регулюювання: державного регулювання ринкових процесів, правового регулю­вання підприємницької діяльності, соціального регулювання, політич­ного регулювання і т.п.

Структура методів, що застосовуються на макрорівні управління інноваційним розвитком суб¢єктів господарювання, яка вохоплює механізми ре­гу­лювання, наведена на рис. 1.3.

Таблиця 1.2

Методи управління інноваційним розвитком

1.Методи планування. Містить групу методів, які перед­ба­ча­ють проведення планово-дослідницьких робіт, що передують соціаль­но-економічному розвитку. Методи даної групи стимулюють розвиток певних галузей, регіонів, визначених видів діяльності, чим, у свою чергу, стимулюється розроблення новацій різного рівня й інноваційний шлях розвитку у цілому. Так, наприклад, наявність державного замов­лення на виробництво деяких видів сільськогосподарської про­дукції стимулює їх виробництво, надаючи сільськогосподарським підприєм­ст­вам можливості розвитку.

2.Методи економічного стимулювання. За допомогою методів даної групи держава стимулює розвиток пріоритетних галузей, регу­лює виробництво певних видів товарів, стимулює розвиток науки і техніки, інвестиційну й інноваційну діяльність, що, у свою чергу, дає можливість розвитку підприємницьких структур і окремих суб'єктів господарської діяльності (хоча в умовах України цей механізм далекий від досконалості).

Як приклад, можна відзначити, що екологічні платежі зму­шують багато підприємств-забруднювачів знижувати викиди, внаслі­док чого виникають потреби у відповідному контролюючому устат­куванні й обладнанні з очищення шкідливих відходів, що відзначено в роботах. Таким чином, з'являються ринкові можливості розвитку (переважного інноваційного) для підприємств-виробників цього облад­нан­ня.

3. Правові методи. Ці методи справляють регулюючий вплив через пра­вове регламентування конкретних видів діяльності, систему дер­жав­­них стандартів і методів прямого адміністрування. Так, система жорстких стандартів на якість продуктів харчування дала поштовх розвитку фірм, що спеціалізуються на їхній сертифікації.

4. Методи соціального регулювання. Вони впливають на розвиток ринку певних видів товарів через суспільні рухи ("зелені"), різні недержавні організації (наприклад, професійні асоціації). Цей вплив мо­же як стимулювати розвиток, так і протидіяти йому. Прикла­дом може бути той факт, що саме активне втручання і вплив "зе­лених" запобігло будівництву заводу з виробництва штучного білка в Сумській області у безпосередній близькості від обласного центру.

5. Методи політичного регулювання. На розвиток ринкових можливостей впливають шляхом надання різного роду прав і свобод: права займатися підприємницькою діяльністю, права на власність, надання певного правового статусу окремим територіям (вільні еконо­мічні зони, офшорні зони, що стимулюють розвиток конкретних регіонів і видів діяльності), захист інтелектуальної власності і т.п.

Серед розглянутих методів провідна роль належить економічним, вплив яких може бути як прямим, так і опосередкованим. Однак в умовах нашої держави не слід нехтуваати адміністративними методами, вплив яких все ще досить помітний.