Лабораторні методи дослідження. При патології органів дихання клінічний аналіз крові дозволяє визначити такі зміни, які мають важливе діагностичне і прогностичне значення: анемію

При патології органів дихання клінічний аналіз крові дозволяє визначити такі зміни, які мають важливе діагностичне і прогностичне значення: анемію, еритроцитоз, лейкоцитоз, лейкопенію, підвищену швидкість осідання еритроцитів (табл. 2.33; 2.34).

Таблиця 2.33

Діагностичне і прогностичне значення

гематологічних показників при патології органів дихання

Таблиця 2.34

Зміни лейкоцитарної формули при захворюваннях органів дихання

Дослідження мокротиння. Мокротиння – патологічний секрет дихальних шляхів (легенів, бронхів, трахеї, гортані), що виділяється під час кашлю або відхаркуванні. Дослідження мокротиння відноситься до додаткових методів обстеження хворого, і проводиться з метою:

– підтвердити клінічний діагноз;

– провести диференціальну діагностику з захворюванням, що має подібну клінічну картину;

– визначити характер перебігу захворювання та активність патологічного процесу;

– оцінити ефективність проведених лікувальних заходів;

– прогноз захворювання.

Клінічне дослідження мокротиння містить у собі: макроскопічне, мікроскопічне, бактеріологічне і цитологічне дослідження.

Правила збору мокротиння:

а) для клінічних досліджень мокротиння збирають ранком, натще, попередньо ретельно прополоскавши порожнину рота і горла, у чисту суху скляну, що щільно закривається;

б) для бактеріологічного дослідження мокротиння збирають у стерильний посуд (чашку Петрі);

в) в разі підозри на туберкульоз мокротиння збирають за добу, зберігають в холодильнику з метою запобігання аутолізу клітинних елементів і розмноження флори.

У хворих з підозрою на порожнинні утворення (для виміру добової кількості) мокротиння збирають у плювальниці, а потім переливають в мірну посудину з кришкою і зберігають у темному прохолодному місці. В усіх випадках на посудину з мокротинням наклеюють супровідну етикетку з вказівкою призвіща, ім’я та по батькові хворого, його віку, домашньої адреси або відділення, діагнозу, мети дослідження, прізвища лікаря і дати.

Макроскопічне дослідження мокротиння. Забір мокротиння проводиться з метою визначення характеру і фізичних властивостей. Необхідно оцінити такі показники: кількість (одноразова і добова), колір, запах, консистенцію, шаруватість, а також наявність патологічних включень.

Кількість мокротиння. Кількість виділеного мокротиння визначається в скляному градуйованому посуді і може змінюватися в широких межах: від декількох плювків до 2-4 л за добу, що залежить від характеру захворювання і здатності хворого до відхаркування. Необхідно враховувати, що діти і ослаблені хворі виділяють не все мокротиння, бо частково його заковтують, тому кількість мокротиння в них дуже мала.

Мізерна кількість мокротиння (2-5 мл) може виділятися при гострих запальних процесах (ларингіт, гострий трахеїт, бронхіт, початкова стадія пневмонії,); бронхіальній астмі після нападу. Помірна кількість мокротиння (25-100 мл) частіше спостерігається при хронічному бронхіті і туберкульозі легенів. Виділення великої кількості – (від 0,5 до 2-3 л) свідчить про наявність порожнинних утворень в легенях і бронхах (бронхоектазії, абсцес і гангрена легені, актиномікози і гельмінтози, прорив емпієми плеври – до 4 л); можливо у разі застою в малому колі кровообігу, що супроводжується підвищенням гідростатичного тиску і пропотіванням плазми крові в просвіт альвеол і бронхіол (набряк легенів).

Колір мокротиння обумовлений її характером, домішками, що випадково потрапляють при відкашлюванні (кава, вино, лікарські препарати тощо.). Так, слиз додає мокротиню прозорість і сіруватий відтінок (склоподібний характер); гній – жовтого і жовтувато-зеленого кольору; кров – рожевого, червонуватого кольору; кров'яний пігмент (гематин) – "іржавого" кольору; плазма крові – жовтуватого відтінку з опалесценцією. Вугільний пил, що вдихається, обумовлює сірий або чорний колір мокротиння, борошняний пил – білий, а ультрамарин – синій (табл. 2.35).

Таблиця 2.35

Залежність кольору мокротиння від її характеру

Продовження таблиці 2.35

Варто врахувати, що один і той же компонент мокротиння в різній кількості і сполученні з різними домішками може давати різне забарвлення. Наприклад, слиз: у незначній кількості – прозоре і безбарвне, а у великій – здобуває сіруватий відтінок і склоподібний характер; мокротиння, у якому слиз переважає над гноєм – сірувато-жовтого кольору, а якщо переважає гній, мокротиння стає жовтувато-сірим; при цьому завжди присутність слизу додає мокротиню склоподібний характер. Аналогічна зміна кольору мокротиння може бути обумовлена присутністю в ньому крові: еритроцити, в залежності від кількості додають мокротинню рожевий або червонуватий відтінок, кров'яний пігмент (гематин) – бурий, "іржавий".

Різна кількість гною в мокротині визначає відтінок від жовтого до зеленого (сірувато-жовтий, жовтувато-сірий, жовтуватий, жовтувато-зелений). У хворих із хронічними нагноювальними процесами може з'являтися мокротиння коричневого «шоколадного» кольору, обумовлене появою в гнійному мокротинні продуктів ферментативного розпаду анаеробних бактерій і кров'яного пігменту. Присутність екзогенних пігментів забарвлює мокротиння в чорний (вугільний пил) або білий (борошняний пил) колір.

Деякі захворювання мають специфічне забарвлення мокротиння: у вигляді «малинового желе», обумовлене аутолізом ракових кліток (злоякісних новоутворень легенів у стадії розпаду); «іржаве» мокротиння типове для пневмонії; жовтий колір набуває мокротиння при бронхіальній астмі або еозинофільному інфільтраті в легенях (синдром Леффлера), обумовлений накопиченням еозинофільних гранулоцитів; «шоколадний колір» – для гематоми або гангрени легені. Крім того, на колір мокротиння можуть впливати лікарські препарати – мокротиння рожевого або малинового кольору може з'явитися після прийому антибіотика ріфампіцина.

Таким чином, під час первинного огляду мокротиння, її колір дозволяє припустити характер і локалізацію патологічного процесу.

Запах мокротиння. Свіже мокротиння звичайно не має запаху. Запах з'являється внаслідок тривалого відстоювання або затримки мокротиння в бронхах (бронхоектазах) і порожнинних утвореннях у легенях (абсцес легені), що обумовлено діяльністю анаеробних бактерій, які викликають гнильний розпад білків до індолу, скатолу і сірководню.

Неприємний запах спостерігається при хронічних бронхітах з поганим дренажем бронхів; різкий неприємний запах мокротиння відзначається внаслідок бронхоектатичної хвороби, абсцесу легенів; туберкульозу (кавернозній формі), злоякісних новоутворень в стадії розпаду; гнильний (смердючий) запах характерний для гангрени легені.

Консистенція мокротиння обумовлена її складом і виміряється за допомогою спеціального капілярного віскозиметра. Згідно консистенції мокротиння може бути: в’язке, густе і рідке (табл. 2.36). В'язкість мокротиння визначається кількістю присутнього в ньому слизу; густота – наявністю формених елементів (лейкоцитів, еритроцитів, епітелію, волокон), а рідина – присутністю плазми (білки якої обумовлюють клейкість серозного мокротиння) і дією протеолітичних ферментів бактерій.

Таблиця 2.36

Консистенція та характер мокротиння при різних патологічних станах

Визначення в'язкості мокротиння має не тільки діагностичне, але і прогностичне значення. Під час хронічних неспецифічних захворювань легенів виявлена пряма залежність між в'язкістю мокротиння і продуктами запалення (мукополісахарідами, нейтрофілами.).

В'язкість слизово-гнійного і гнійного мокротиння значно вище, ніж слизового. Величина в'язкості відбиває ступінь насиченості мокротиння патогенними бактеріями: бронхолітичні ферменти патогенної флори активно розщеплюють мукополісахаріди і приводять до зниження її в'язкості; ефективна антибактеріальна терапія, навпаки, супроводжується підвищенням в'язкості мокротиння і зменшенням її добової кількості.

Таким чином, величина в'язкості мокротиння, з одного боку, є одним з показників активності запального процесу, а з іншого боку, прогностичним критерієм перебігу хронічних гнійних процесів.

Ще одна властивість мокротиння, що має діагностичне значення, це шаруватість, тобто, здатність мокротиння у разі тривалого відстоювання розшаровуватися. Шаруватість обумовлена присутністю в мокротині компонентів різної питомої ваги і характерна для невеликої кількост мокротиння. При бронхоектазах, гангрені легені, іноді кавернозній формі туберкульозу мокротиння поділяється на три шари (тришарове мокротиння): нижній шар – непрозора жовтувата маса, що складається з гною і детриту, середній – мутна, жовтувато-зелена серозна рідина і верхній – пінистий слиз, змішаний із серозною рідиною і пухирцями повітря. При абсцесі легені типове розшарування мокротиння на два шари (двошарове мокротиння): нижній – гній, верхній – слиз.(рис.39

Характер мокротиння визначається її складом і основними компонентами: слиз, гній, кров, серозна рідина. В залежності від переваги тієї або іншої фракції розрізняють мокротиння такого характеру: слизовий; слизово-гнійний; гнійно-слизовий; гнійний; кров’яний; слизово-кров’яний; слизово-гнійно-кров’яний; серозний.(табл 2.36)

Слизове мокротиння являє собою слиз з невеликою кількістю клітинних елементів; безбарвне або сіруватого кольору, склоподібного характеру, в’язкої консистенції, без запаху. Його поява обумовлена надлишковою секрецією слизових залоз дихальних шляхів і спостерігається при гострому бронхіті, гострій респіраторній вірусній інфекції, бронхіальній астмі, нападі коклюшу, тютюнопалінні.

Слизово-гнійне мокротиння – суміш слизу і гною, слиз переважає, а гній включений у вигляді грудочок або прожилок. Мокротиння сірувато-жовтого кольору, склоподібне, з жовтими грудочками, в’язке, без запаху, обумовлене хронічною інфекцією дихальних шляхів і спостерігається при хронічних бронхітах.

Гнійно-слизове мокротиння – суміш гною і слизу з перевагою гною і включеннями слизу у вигляді тяжів. Мокротиння жовтувато-сірого кольору, в’язке, густе, з неприємним запахом. При відстоюванні великої кількості мокротиння тришарове, це обумовлене хронічними нагноювальними процесами і спостерігаються при хронічних бронхітах, бронхоектазах, абсцедуючій пневмонії.

Гнійне мокротиння – «чистий» гній у вигляді жовтувато-зеленуватої маси з різким неприємним запахом, на відміну від слизово-гнійного мокротиння не в'язке, а має напіврідку консистенцію, при відстоюванні утворює два шари (двошарове мокротиння). Поява гнійного мокротиння обумовлено хронічною поліінфекцією в ослабленому організмі і характерна для прориву емпієми плеври в порожнину бронха або абсцесу легені, що прорвався у бронх.

Кров’яне мокротиння (кровохаркання) – виділення чистої крові, обумовлене не тільки ураженням дихальних шляхів, але й інших органів і систем (серцево-судинної, травної, кровотворної). Під час кровохаркання легеневого походження мокротиння рожеве, пінистого характеру, без запаху, частіше спостерігається при кавернозній формі туберкульозу, пухлинах легенів і бронхів, бронхоектазах, гангрені легені, актиномікозі, сифілісі, пораненні легені. Кровохаркання позалегеневого походження може спостерігатися при прориві аневризми аорти в просвіт бронхів або трахеї, носових кровотечах, кровотечі з розширених вен стравоходу, в разі виразки або раку шлунка.

Слизово-кров’яне мокротиння являє собою виділення слизу з прожилками крові або кров'яного пігменту. Це мокротиння частіше «іржавого» кольору, в’язке, іноді з неприємним запахом, спостерігається при гострій респіраторній вірусній інфекції, частіше носоглотки, пневмонії, бронхогенному раку, інфаркті легені.

Слизово-гнійно-кров’яне мокротиння – рівномірно перемішана суміш слизу, гною і крові. Мокротиння червонуватого кольору з гнійними грудочками, склоподібне, в’язке, має неприємний гнильний запах, у великій кількості при відстоюванні утворює три шари (тришарове мокротиння). Виділяється за наявності бронхоектазів, туберкульозу, бронхогенного раку, актиномікозі.

Серозне мокротиння – плазма крові, що потрапила через стінку судин в порожнину альвеол і бронхів. Це безбарвна або жовтуватого кольору клейка рідина, пінистого характеру, досить прозора; її поява обумовлена застоєм крові і підвищенням гідростатичного тиску в малому колі кровообігу. Серозне мокротиння є характерним для набряку легенів (гострої лівошлуночкової недостатності).

Таким чином, характер мокротиння, обумовлений її складом, і одночасно відображає інші його фізичні властивості (колір, запах, консистенцію, шаруватість), є комплексним діагностичним показником мокротиння, що дозволяє під час його макроскопічного дослідження судити про характер і перебіг патологічного процесу. (табл 2.37)