Природа, населення стародавньої Пiвденної Азiї

До недавнього часу в науцi була поширена думка про вiдносно пiзнє порiвняно з iншими регiонами / Їгипет, Межирiччя/ виникнення цивiлiзацiї на Iндостанi. Сьогоднi ж ясно, що вже у VII тис. до н.е. населення Пiвденної Азiї обробляло землю, розводило велику рогату худобу, пiдтримувало контакти з сусiднiми культурами Iрану та Середньої Азiї.

Античнi автори Iндiїю називали територiю розташовану на схiд вiд рiки Iнд. В географiчному планi Iндiя дiлиться на двi основнi частини: пiвнiчну материкову i пiвденну- пiвострiвну. Цi частини вiддiленi одна вiд одної системою гiрських хребтiв, найбiльший з яких Вiндхья. В давнину цi гори були вкритi густими лiсами. Такi умови, разом з недостатнiм розвитком мореплавства, навiть каботажного / розвитку мореплавства там перешкоджали природнi умови: бурхливiсть Iндiйського океану, вiдсутнiсть достатньої кiлькостi бухт/, сприяли виникненню значних вiдмiнностей в iсторичному розвитку зазначених областей.

Пiвнiчна частина Iндiї В свою чергу дiлиться ще на двi великi областi: захiдну i схiдну. Перша з них включаї долину рiки Iнд i п"яти великих рiк / Пенджаб - П"ятирiччя/, що зливаються разом i впадають в Iнд. Клiмат цiєї областi жаркий i сухий. Кiлькiсть атмосферних опадiв зменшується вiд 1000 мм. на рiк на пiвночi до 250 мм. на пiвденно-му-заходi. Тому без штучного зрошення можна було займатись землеробством тiльки в районах, що безпосередньо прилягали до басейну Iнду i могли зрошуватись пiд час розливу.

Схiдна область пiвнiчної частини Iндiї включаї в себе долину рiчки Ганг з притоками. Тут клiмат жаркий i вологий. До кiнця II тис. до н.е. цей район був вкритий густими лiсами. В нижнiй течiї Гангу, де за рiк випадало до 3000 мм. опадiв, можна було без штучного зрошення вирощувати рослини, що потребують великої кiлькостi вологи / цукрова тростина, рис/. Проте на заходi цiїї областi опадiв недостатньо / коло 700 мм. на рiк/, тому тут необхiдно було займатись штучним зрошенням.

Пiвденна Iндiя- це пiвострiв, що за формою нагадує трикутник. Центральну частину цiєї областi займаї плоскогiр"я Декан, яке маї незначний ухил з заходу на схiд, через що майже всi великi рiки Пiвденної Iндiї впадають в Бенгальську затоку. Вздовж захiдного i схiдного узбережжя Пiвденної Iндiї простяглись гори- Захiднi та Схiднi Гати, якi затримують вологi вiтри, що дмуть з океану. Через це клiмат Деканського плоскогiр"я досить посушливий. Найбiльш сприятливим для життя людини районом Пiвденної Iндiї був пiвденно-захiдний Малабарський берег. Там був хороший клiмат, багата рослиннiсть, сприятливi умови для мореплавства та морської торгiвлi.

Рiзнi областi Iндiї, внаслiдок великої рiзницi в природних умовах, природної iзоляцiї окремих територiй, рухались вкрай нерiвномiрно шляхом культурного розвитку. У важкодоступних гiрських та лiсових районах Декана до нового часу населення продовжувало жити в умовах племiнного ладу.

Населення сучасної Пiвденної Азiї за етнiчним складом не є однорiдним. Бiльша частина населення належить до європеоїдної раси. Разом з тим народностi пiвденної частини Iндостану та Цейлону за деякимирасовими ознаками / темний колiр шкiри та волосся/ близькi до австралоїдiв.

З чисельних мов народiв Iндiї найбiльш давньою є, ймовiрно, мундська. В давнину носiї цiєї мови заселяли обширнi райони Пiвденної Азiї, про що свiдчить i топонiмiка,що виходить з давнiх форм цiїї мови, i розкиданiсть їх сьогоднi на значнiй територiї країни- це i Центральна Iндiя i Гiмалаї. Бiльшiсть же мов сучасної Iндiї належать до двох груп, що iстотно вiдрiзняються одна вiд одної- iндоєвропейської та дравiдiйської. На бiльшiй частинi територiї Iндiї переважають iндоєвропейськi мови, лише в пiвденнiй частинi дравiдiйськi. Дравiди /мелано-iндуси/, можливо є корiнним населенням Iндiї. Якщо й нi- то вони з"явились тут дуже давно. Натомiсть племена, що розмовляли iндоєвропейськими мовами з"явились в Пiвденнiй Азiї лише в II тис. до н.е. Саме на основi цих мов виникла лiтературна мова - санскрит.

Джерелознавча база до вивчення iсторiї стародавньої Пiвденної Азiї досить вузька. Частково це пояснюється недостатнiстю об”ємiв археологiчних дослiджень, однак значною мiрою причини такого явища - об”єктивнi. В умовах жаркого i значною мiрою вологого клiмату Iндiї, бiльшiсть матерiалiв, якими користувались в давнiй Iндiї для письма /кора дерев, пальмове листя/, не збереглися. Лише з III ст. до н.е. з"являються епiграфiчнi джерела, якi однак досить нечисельнi i одноманiтнi за змiстом Так, нам вiдомо бiльше 150 написiв Ашоки / 268 - 231 рр. до н.е./, але багато з них є лише версiями одного i того ж тексту. За змiстом це перш за все тексти релiгiйного характеру. До I ст. до н.е. майже всi написи створенi середньоiндiйськими мовами /пракрiтами/, лише з кiнця I ст. до н.е. з"являється санскритська епiграфiка.

Дiйшли до нас рiзноманiтнi лiтературнi пам"ятники- релiгiйнi твори та епiчнi поеми, художня проза та поезiя, науковi трактати з рiзних галузей знань. Одак їх вiдомостi рiдко коли можна вiднести до певного часу та району, оскiльки усi вони являються порiвняно пiзнiми записами стародавньої традицiї.

Велике значення для вивчення iсторiї стародавньої Iндiї мають релiгiйнi збiрники стародавнiх iндусiв- Веди. Це цiлий комплекс творiв найдавнiшої релiгiйної лiтератури Iндiї. Iсторичним джерелом являється сама ведiйська мова, оскiльки її аналiз допомагаї встановити територiю початкового розселення арiїв / арiями називаємо iндоєвропейськi племена, що прийшли в Iндiю десь в серединi II тис. до н.е./ i можливий щлях їх просування в Iндiю. Лексика Вед дає уявлення про господарство, соцiальний i полiтичний лад племен, що їх створили. В "Рiгведi"- найдавнiшiй з чотирьох самхiт, що складають Веди,- мiстяться iсторичнi перекази, наприклад про битву царя Судаса, вождя племен бхаратiв, з племенами Куру та їх союзниками.

Для вивчення iсторiї i культури стародавньої Iндiї важливе значення мають епiчнi поеми "Махабхарата" i " Рамаяна". За своєю формою i змiстом вони дещо вiдрiзняються вiд епосу iнших народiв. Сказання "Махабхарати" часто вiдображають соцiальну i полiтичну обстановку, близьку до тої, яку можна вiдновити за ведiйськими джерелами. Деякi персонажi епосу згадуються також i у ведiйськiй лiтературi.Згадується у ведiйськiй лiтературi i поле Куру, де за " Махабхаратою" вiдбулась битва мiж Пандавами i Кауравами.

Важливим джерелом до вивчення iсторiї стародавньої Iндiї є Дхармашастри збiрки звичаївого права. Найбiльш ранньою i значною з них є "Закони Ману", авторство яких приписувалось Ману- легендарному прабатьку людей. За своєю суттю " Закони Ману" нагадують " П"ятикнижжя" Старого Завiту.

Велике значення як iсторичне джерело має полiтико-економiчний трактат " Артхашастра Каутiльї", авторство якого приписується сучаснику Олександра Македонського Каутiльї, мiнiстру царя Чандрагупти з династiї Маурья. Трактат описує адмiнiстративну структуру держави, економiку, фiнанси, органiзацiю суду i слiдства, вирiшення судових справ. Разом з тим, цей твiр не стосується якоїсь конкретної iндiйської держави в певний перiод, а держави взагалi, що поїднує спiльнi риси держав, що реально iснували.

Iндська цивiлiзацiя.

Першi захiдки пам"ятникiв Iндської цивiлiзацiї стосуються ще середини ХIХ ст., коли англiйський генерал А.Каннiнгем знайшов печатку з написом, зробленим невiдомими знаками. Однак науковi розкопки почались лише у 20-х рр. ХХ ст. Iндiйськими археологами Р.Сахнi та Р.Д.Банерджi були вiдкритi стародавнi мiста на мiсцi сучасних поселень Мохенджо-Даро i Хараппа, часто всю цю археологiчну культуру називають Хараппською. Найбiльш значними розкопками у 20-30-х рр. ХХ ст. керував Дж.Маршалл. На сьогоднi пам"ятники Iндської цивiлiзацiї знайдено бiльше нiж в 200 пунктах. Сам же термiн " Iндська цивiлiзацiя" є досить умовним, оскiльки територiя поширення цiєї культури значно бiльша за долину Iнду. Хоча для рiзних зон i окремих центрiв Хараппської культури датування частково не спiвпадають, однак в цiлому її можна визначити хронологiчно в межах коло 2500 / 2300/ - 1800 /01700/ рр. до н.е. Пiзньохараппський перiод в окремих районах тривав значно довше.

За пiдрахунками вчених Iндська цивiлiзацiя займала площу в чотири рази бiльшу за Шумер. її поселення знайдено на величезнiй територiї, яка простягається зi сходу на захiд бiльш нiж на 1600 км., i з пiвночi на пiвдень бiльш нiж на 1100 км.

Досить складним є питання про походження Хараппської цивiлiзацiї. Висловлювались рiзнi точки зору: про шумерiйську чи iндоарiйську її основу, про те, що попереднiх слiдiв розвитку її немаї i про її мiсцеве походження. На сьогоднi вiдкрито ряд поселень, якi визначаються вченими як дохараппськi / XXVII ст. до н.е./. З одного боку цi дохараппськi пам"ятники мають дещо спiльне з розвинутою Хараппою, з iншого- прослiдковується їх зв"язок з Афганiстаном, Белуджистаном i навiть Еламом та Шумером. Ймовiрно поширення Iндської цивiлiзацiї йшло з якогось центру чи центрiв, де найранiше склалась мiська культура. Просування носiїв цiєї культури вiдбувалось з пiвночi на пiвдень i з заходу на схiд.

Про високий рiвень розвитку Хараппської культури свiдчить iснування великих мiст, чiткої системи планування й будiвництва. Найбiльшi мiста: Хараппа, Мохенджо-Даро, Калiбанган. Мохенджо-Даро займало площу 2,5 кв.км., з населенням до 100 тис. чол. Великi мiста складались з

двох частин- цитаделi i так званого " нижнього мiста". В цитаделi проживала, ймовiрно, мiська верхiвка, яка мала змогу в будь-який момент обмежити свої контакти з рештою населення, перекривши нечисельнi входи в цитадель. Ширина головних вулиць " нижнього мiста" могла досягати 10 м. Вони перетинались пiд прямим кутом з дрiбнiшими вулицями, iнколи дуже вузькими. Фасади будинкiв вирiвнянi в одну лiнiю, а на перехрестях їх кути заокругленi, щоб не заважати вуличному руху, в якому, ймовiрно, брав участь i колiсний транспорт.

Основним будiвельним матерiалом була обпалена цегла, з якої споруджували будинки навiть на три поверхи. Свiже повiтря поступало в жилi примiщення через вузькi отвори у верхнiй частинi стiн, вiкон не було. Система каналiзацiї була найдосконалiшою на всьому стародавньому Сходi. Iснували спецiальнi вiдстiйники, в яких збиралась брудна вода, а потiм системою пiдземних каналiв, збудованих з цегли i зверху покритих цеглою та кам"яними плитами, вона вiдводилась за межi мiста. Слiд зазначити, що в тих частинах мiста де жили бiдняки, каналiзацiї не було. Тут брудна вода з будинку стiкала в посудину, що була врита в землю i мала отвiр знизу.

Основою землеробства було вирощування пшеницi / двох сортiв/, ячменю, гороху, динь. В бiльш вологих районах вирощували рис. З технiчних культур вирощували бавовну- це найбiльш раннiй випадок в iсторiї.Урожай збирали двiчi на рiк, можливо використовували i штучне зрошення. Як домашнiх тварин тримали корiв, буйволiв, овець, кiз, свиней, ослiв i рiзнi види домашньої птицi. Коло 2000 р. до н.е. iндiйцi приручили слона. Використання слона було надзвичайно вигiдним, не зважаючи на труднощi пов"язанi з прирученням цiїї тварини. Адже слони живуть довго i за свої життя вони служили двом чи трьом поколiнням людей. Питання про використання коня є сьогоднi дискусiйним.

Високого розвитку в Iндськiй цивiлiзацiї досягло ремесло. Знаряддя виробництва та зброю виготовляли в основному з мiдi та бронзи. З бавовни виготовляли тканини, якi вивозили для продажу в iншi країни. Високого розвитку досягло гончарне виробництво. Для виробництва посуду користувались гончарним колом i обпалювальними печами. Для потреб будiвництва виробляли у великих кiлькостях цеглу, однакову за формою i розмiрами. Не зважаючи на те, що Iндiя була в той час вже у " бронзовому" вiцi, слiд зазначити, що для виготовлення найрiзноманiтнiших предметiв продовжували використовувати камiнь.

Важливе значення для економiки Iндської цивiлiзацiї мала торгiвля внутрiшня i зовнiшня. На всiй територiї долини Iнду i навiть в Белуджистанi знайдено велику кiлькiсть стандартних виробiв. Часто зустрiчаються гирi, виготовленi на основi своїрiдної вагової системи. Про iнтенсивну зовнiшню торгiвлю свiдчить широке використання у виробництвi сировини немiсцевого походження- мiдi, дорогоцiнного камiння та iн. Факти свiдчать про тiснi торговi зв"язки з Шумером. В мiстах Межирiччя знайдено багато хараппських речей: буси, кусок тканини з вiдтиском хараппської печатки, самi печатки, натомiсть в iндських мiстах знайдено печатки месопотамського типу. До речi, деякi з цих печаток з короткими написами просверленi. Можливо вони використовувались як амулети, а можливо це бiрки товарiв.

Питання про полiтичний устрiй Iндської цивiлiзацiї досить складне. Розкопки показують наявнiсть значної майнової нерiвностi. З огляду на самi мiста, їх розмiри, чiтке планування,, наявнiсть каналiзацiй, кам"яних стiн навколо мiст, корабельнi в Лотхалi- можна з певнiстю стверджувати про державну органiзацiю Хараппського суспiльства. Наявнiсть великих зерносховищ передбачаї iснування натуральної повинностi для частини населення. Чи являла Iндська цивiлiзацiя єдине державне утворення, чи там було два полiтичнi об”єднання з центрами в Мохенджо-Даро i Хараппа ми не знаємо. Однак iснування єдиної системи мiр i ваги, писемностi, подiбного планування мiст та iн. говорять, що такi варiанти могли мати мiсце. Разом з тим за вiдсутностi можливостi використати для дослiдження цього питання писемнi джерела, всi теорiї з цього приводу будуть базуватися на здогадах

Ми вже зазначали, що Хараппська цивiлiзацiя мала свою писемнiсть. Однак ця писемнiсть, як i мова, яку вона передавала, на сьогоднi є однiїю з найбiльших загадок стародавньої Iндiї. Хоча знайдено коло 3-х тис. написiв усi вони короткi i, не зважаючи на зусилля багатьох вчених, не вдається їх розшифрувати. Видiлено бiльше нiж 400 знакiв, встановлено напрямок письма- справа налiво. Самi написи дiйшли до нас на керамiцi, на металевих речах i на печатках, про якi ми вже згадували. Напевно написи робились i на iншому матерiалi, наприклад на пальмовому листi, однак цей матерiал не зберiгся. Опосередкованим доказом цього є знахiдка глиняної чорнильницi. Серед знахiдок предметiв культу переважають терракотовi / з обпаленої глини/ статуетки богинi-матерi. На однiй iз знайдених печаток зображено трилике божество, яке деякi вченi ототожнюють з богом Шiвою.

Питання про загибель Iндської цивiлiзацiї, як i питання про її походження є надзвичайно складним. Серед вчених тривалий час ведуться дискусiї про причини занепаду хараппських центрiв. Практично всi версiї базуються на археологiчних джерелах. Однiїю з перших була висунута гiпотеза про зруйнування Iндської цивiлiзацiї племенами iндоарiйцiв. Основним аргументом проти цiїї версiї є те, що занепад Хараппської культури i прихiд iндоарiїв у Iндiю не спiвпадають хронологiчно. Слiд

зазначити, що археологiчнi розкопки останнiх рокiв у Пенджабi свiдчать про безпосередню взаємодiю культури сiрої розписної керамiки, яка пов"язується з арiями i з"являється в ПiвнiчноСхiдному Пенджабi у ХII - ХI ст. до н.е., з пiзньохараппською культурою.

Крiм цiїї гiпотези висловлювались думки про соцiальнi потрясiння i мiжплемiннi роздори, стихiйнi лиха пов"язанi iз змiною клiмату, змiною русла Iнду, землетрусом. Дехто вважаї, що серйознi зрушення в хараппському суспiльствi пов"язанi з певною варваризацiїю культури, що настала у зв"язку з рiзким розширенням її кордонiв та включенням вiдсталих за рiвнем розвитку областей. В останнiй час антропологи, на основi аналiзу кiсткових решток прийшли до висновку, що причиною загибелi жителiв деяких населених пунктiв була малярiя.

Данi археологiї свiдчать про неодночаснiсть занепаду iндських мiстах для Мохенджо-Даро це XVIII ст. до не., а для Калiбангана-ХIII-ХII ст. до н.е. В деяких районах пiзньохараппська культура проiснувала до початку I тис. до н.е. Ймовiрно, загибель Iндської цивiлiзацiї була спричинена рядом факторiв, якi могли бути рiзними для рiзних центрiв Хараппської культури.