Структурний синтаксис —див. Дистрибутивний синтаксис

Короткий термінологічний словник

Суб'єкт (лат. зуЬ]есіит — підкладене) — формально-семантична категорія синтаксису, що означає предмет або істоту, про які повідом­ляється у реченні; підмет.

Субзнаковий рГвень мови (лат. зиЬ — під) — рівень мовних оди­ниць, які не є знаками, а лише складниками знаків.

Субкбд (лат. зиЬ — під і код) — підвид коду, різновид коду.

Субстрат (лат. зиЬ — під і зігаіит — шар, пласт) — мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди виті­сненої місцевої мови.

Суперзнаковий рГвень мови (лат. зирег— над) — рівень мовних одиниць, що складаються зі знаків; надзнаковий рівень.

Суперстрат (лат. зирег— над і зігаїит — шар, пласт) — мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашару­валася; сліди мови чужинців, асимільованих корінним населенням.

Сценарій (італ. зсепагіо, від лат. зсаепа — сцена) — різновид струк­тури репрезентації, який виробляється внаслідок інтерпретації тексту, коли ключові слова й ідеї тексту створюють тематичні («сценарні») струк­тури, що вилучаються з пам'яті на основі стандартних, стереотипних зна­чень, приписуваних термінальним елементам.

Табу (франц. ІаЬои, від полінезійського іари — заборонений, свя­щенний) — заборона на вживання певних слів, що зумовлюється міс­тично-забобонними, соціально-політичними, культурними та морально-етичними чинниками.

Тезаурус (грец. іЬезаигоз — скарб, скарбниця) — див. ІдеографГ-чні словники.

Тема висловлення (грец. Ііїета — те, що покладено в основу) — компонент актуального членування речення, вихідний пункт повідом­лення — те, про що стверджується у реченні (дане, відоме).

Тематичні словники —див. Ідеографічні словники.

Теорія ієрархії мовних рГвнів — теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираженння спи­раються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого р[вня.

Теорія ізоморфГзму (грец. /'505 — рівний, однаковий і тогрГіе — вид, форма) —-теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє за­стосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.

Теорія інформації— наука, яка вивчає проблеми передавання, приймання, зберігання, перетворення й обчислення інформації. Сино­нім: інформатика.

Теорія ймовГрностей — математична наука, що вивчає способи об­числення ймовірностей одних випадкових подій за ймовірностями ін­ших подій.

Теорія (концентричних) хвиль —теорія німецького мовознавця Йо-ганеса Шмідта, згідно з якою кожне нове мовне явище поширюється з певного центра хвилями, що поступово згасають, через що споріднені мови непомітно переходять одна в одну.

Теорія мінімального зусилля —див. Закон мовної економії.

Теорія множин — розділ математики, в якому вивчаються загаль­ні властивості множин (сукупностей яких-небудь об'єктів).

Теорія моногенезу (грец. глбпо5 — один і §епезіз — народження, походження) — вчення про походження людської мови з одного джерела.

Теорія номінації (лат. потіпаііо — називання, найменування) — розділ мовознавства, що вивчає загальні закономірності утворення мо-

Короткий термінологічний словник

вних одиниць, взаємодію мислення, мови і дійсності в цих процесах, ролі людського чинника у виборі ознак найменування, мовну техніку найменування тощо.

Теорія родовідного дерева— теорія німецького мовознавця Авгус-та Шлейхера про походження індоєвропейських мов від однієї прамови.

Теорія стадіальності— інтерпретація історичного розвитку мов як зміни стадій (станів), що мають універсальний характер.

Типологічне мовознавство(грец. іуроз — відбиток, форма, зра­зок і Іо£оз — слово, вчення) — розділ мовознавства, що досліджує прин­ципи й опрацьовує способи типологічної класифікації мов. Синонім: лінгвістична типологія.

Типологічний метод —див. Зіставнйй метод.

Тон(грец. іопоз — напруження)— наділене значеннєвістю конт­растне варіювання висотно-мелодичних голосових характеристик при виголошенні мовних одиниць.

ТопологГчна семантика— напрям у когнітивній лінгвістиці, який вивчає відношення міжркремими значеннями слова. Див. ТопологГч­на схема.

ТопологГчна схема(грец. Іороз — місце і І6§оз — слово, вчення) — схема, яка показує зв'язки між значеннями полісемічного слова.

Топонім(грец. Іороз — місце і бпута — ім'я, назва) — власна на­зва будь-якого географічного об'єкта.

ТранспозицГйне значення— найзагальніше словотвірне значен­ня, пов'язане з набуттям утвореним словом значення тієї частини мо­ви, в яку воно транспонувалося (значення предметності, процесуаль-ності, ознаковості тощо).

Транспозиція(лат. ігапзрозШо — перестановка) — використання однієї мовної форми у функції іншої форми (перехід слова з однієї час­тини мови в іншу тощо).

ТрансформацГйна граматика —див. Генеративна лінгвГстика.

ТрансформацГйний аналіз— експериментальний прийом визна­чення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мов­ними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансфор­мацій.

Трансформація(лат. ігапзіогтаїіо — перетворення) — закономі­рна зміна основної моделі (ядерної структури), що призводить до ство­рення вторинної мовної структури.

Узгодження— тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні зна­чення стрижневого слова повторюються в залежному слові.

Узус(лат. изиз— користування, вживання, звичай) — загально­прийняте вживання мовної одиниці на відміну від його оказіонального (випадкового, індивідуального) вживання.

Універсальні граматики— граматики, в яких граматичні категорії пояснюються через категорії мислення; всезагальні граматики, грама­тики, спільні для всіх мов.

Унілатеральна теорія знака(лат. ипиз — один і Іаіиз — сторона) — теорія, згідно з якою знак є одностороннім, тобто має лише план вира­ження (значення перебуває поза знаком).

УсГчення— утворення нових слів шляхом скорочення {кілограм — кіло).

Фатйчна функція мови(грец. рґіаіоз — говорити, оповідати, вес­ти пусті розмови) — функція, що полягає у встановленні та підтриманні контакту.

Короткий термінологічний словник

Фігура—фон—терміни гештальтпсихології, які використовуються в когнітивніи лінгвістиці й означають когнітивну та психічну структуру (гештальт), що характеризує людське сприйняття й інтерпретацію дійс­ності і не зводиться до сукупності її частин. Частина диференційовано­го поля, яка інваріантно виділяється чітко відмінним способом — фігу­ра, все інше — фон, основа фігури.

Філологія(грец. рЬіІоІо£іа, від рл/7ео — любити і Іб£оз — слово) — загальна назва дисциплін, які вивчають мову, літературу й культуру на­роду переважно через дослідження писемних текстів.

Флексія(лат. г7ех/о — згинання, відхилення)— змінний афікс наприкінці слова, що виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні.

Флективні мови— мови, в яких провідну роль у вираженні грама­тичних значень відіграє флексія (закінчення). Синонім: фузГйні мови.

Фон— див. Фігура.

Фонема(грец. рГіопета — звук, голос) — мінімальна звукова оди­ниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів.

Фонетичний символГзм —див. ЗвукосимволГзм.

Фонетичні закони— закони, що керують регулярними змінами зву­кових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Синонім: звуковГ закони.

Фонологічна система— сукупність фонем певної мови в їхніх вза­ємозв'язках.

Фонологічні опозиції— лінгвально суттєві протиставлення (відмін­ності) двох чи більше фонем, за якими ці фонеми розрізняються і які служать для смислорозрізнення.

Фонологія(грец. рлбле — звук і Іб£оз — слово, вчення) — розділ мовознавства, який вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови слова.

Фонотактика(грец. рлбле — звук і іахіз — розташування, розмі­щення) — сполучуваність фонем.

Формально-структурний синтаксис—див. Структурний синтаксис.

Фразеологізм— відтворювана одиниця мови з двох чи більше слів, цілісна за своїм значенням і стійка за складом та структурою.

Фразеологічний промГжний рівень мови— рівень мови, який пе­ребуває на стику лексико-семантичного й синтаксичного рівнів.

Фразеологічні вирази— стійкі за складом і вживанням семантич­но подільні звороти, які складаються зі слів із вільним значенням.

Фразеолопчні єдності— семантично неподільні фразеологічні оди­ниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Фразеолопчні зрощення— семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Фразеолопчні сполучення— звороти, в яких самостійне значен­ня кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'я­зане значення.

Фразеологія(грец. рґігазіз — вираз і Іб&оз — слово) — 1) сукуп­ність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Фрейм(англ. іїате — каркас, остов; будова, структура, система; рамка; окремий кадр фільму) — структура, що репрезентує стереотип­ні, типізовані ситуації у свідомості людини і призначена для ідентифі­кації нової ситуації, яка ґрунтується на такому самому ситуативному шаблоні.

Короткий термінологічний словник

Фреквенталії (лат. їґеуиепз, род. відм. іїециепііз — частий, чис­ленний) —див. Статистичні універсали.

ФузГйні мови(лат. їизіо — плавлення) —див. Флективні мови.

Функції мови(лат. ґипсіїо — виконання, здійснення) — призначен­ня, роль, завдання, що їх виконує мова в суспільному вжитку.

Функціоналізм—див. Функціональна лінгвГстика.

Функціональна лінгвГстика— сукупність шкіл і напрямів, які хара­ктеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування. Синонім: функціоналізм.

Функціональний синтаксис— 1)синтаксис, об'єктом вивчення яко­го є функції синтаксичних засобів у побудові зв'язного мовлення; 2) син­таксис, який використовує в дослідженні функціональний підхід (підхід від функції до засобів її вираження).

Функціонально-семантйчне поле— система різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, синтаксичних), здатних виконувати од­ну спільну функцію, що грунтується на спільності категоріального змісту.

Цілеспрямований асоціативний експеримент— методика психо­лінгвістичного опитування (анкетування), за якої експериментатор ви­значає реципієнту конкретні завдання (навести означення до слів-стимулів, оцінити в балах семантичну відстань між словами тощо).

Час— граматична категорія дієслова, що співвідносить дію або стан з моментом мовлення.

Частини мови— лексико-граматичні класи слів, які виділяють на основі спільності логіко-семантичних, морфологічних і синтаксичних вла­стивостей.

Частотні словники— словники, в яких слова розташовуються не за алфавітом, аза спадом частот, тобто в порядку від найбільш частотного до найменш частотного.

Члени речення— мінімальні синтаксичні одиниці, які виконують у реченні формально-синтаксичні та семантико-синтаксичні функції і ви­ражаються повнозначними словами або сполуками слів.

Школа естетичного ідеалГзму— мовознавчий напрям, представ­ники якого критикували молодограматизм зпозицій так званої естети­чної філософії мови, розглядали мову як творчу діяльність індивіда.

Школа «слів і речей»— мовознавчий напрям, який висунув прин­ципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

Предметний покажчик

Абсолютний і відносний прогрес у розвитку мови 353

Абсолютні універсалі! 371, 416