Учні, у яких добре розвинуті здібності: Думають- Люблять -Потребують

Лінгвістичні здібності - люблять працювати зі словами, читати, писати, розповідати історії,грати ігри зі словами тощо. Вони потребують -

Книги, касети, папір,щоденники, дискусії,дебати тощо.

Логіко‐математичні здібності - думають аргументами. Полюбляють експериментувати, задавати питання, розгадувати логічні загадки, рахувати тощо. Що‐небудь, що можна пізнати та над чим можна поміркувати,наукові матеріали,екскурсії музеї,планетарій тощо.

Просторові здібності – мислять малюнками та образами. Люблять креслити, малювати,уявляти. Творчі завдання, конструктори, відеофільми, слайди, ігри, які потребують творчого підходу, ілюстровані книжки, екскурсій до музеїв

мистецтв тощо.

Кінестетичні здібності – мислять через дотик. Мають потребу танцювати, бігати, конструювати, жестикулювати тощо.Рольові ігри, спортивні та фізичні ігри, практичні вправи тощо.

Музичні здібності – думають через ритми та мелодії. Люблять співати, свистіти, шуміти, слухати тощо. Потребують співи, відвідування

концертів, заняття музикою тощо.

Міжособистісні здібності – думають через спілкування. Мають потреби - бути лідерами, організовувати, спілкуватись, керувати, брати участь у якості учасника або посередника. Друзі, групові заняття,суспільні заходи, клуби, гуртки, наставникі,визнання тощо.

Внутрішньоособистісні здібності - думають через рефлексію. Люблять ставити цілі, бути посередником у чомусь, мріяти, планувати.

Потребують - місць наодинці, завдань, які розраховані на одну особу тощо.

Таким чином, кожна людина має здібності до того чи іншого типу інтелектуальної діяльності. Більшість людей можуть розвинути у собі будь-який тип інтелекту до відповідного рівня компетентності. Іншими словами, кожен учень володіє потенціалом для вивчення усії предметів, за умови створення для цього відповідних умов. Різні типи інтелекту можуть тісно взаємодіяти між собою і впливати на розвиток один одного. Наприклад, заняття класичною музикою сприяють розвитку математичних здібностей.

Переваги теорії множинного інтелекту: нове розуміння і визначення інтелекту; широкі можливості розвитку здібностей учнів з різними типами інтелекту; демократичний характер теорії – кожен тип інтелекту має право на існування та розвиток.

1.3. Традиції інтелектуального виховання в української сім’ї

" Нащо оклад, коли в сім'ї лад", - говорять у народі. І правді, наш настрій, ставлення до людей, самостійне життя дорослих дітей багато в чому визначаються тією загальною атмосферою, яка панувала в сім'ї. Якщо ми з теплотою згадуємо дитинство, то, звичайно, не тому, що воно було безтурботним з матеріального боку. Щасливе дитинство може бути тільки в тих дітей, які живуть у щасливих сім'ях. Тут діти не помічають свого щастя , як повітря, яким дихають. Вони природно і гармонійно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминущими бажаннями і мріями, їхні розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. " Важко передати словами . те щось особливо світле, коли ми згадуємо теплоту рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв'язки з тією сім'єю, з якої ми вийшли. Нам якось важко уявити собі, що ці зв'язки вже розірвані назавжди, і це сімейне почуття час від часу пробуджується в нас ... "- писав видатний російський педагог К. Д. Ушинський [58].

У процесі історичного розвитку сім'я як основна ланка суспільної й соціальної організації людей постійно набувала певного досвіду адаптації в природно - матеріальних умовах і у формуванні духовного світу, створенні та трансформації психолого - педагогічних способів виховання підростаючих поколінь. Цей досвід значною мірою матеріалізувався в морально - етичній, фольклорній, господарській і побутовій культурі народу.

Сучасна українська сім'я в тісній співдружності з школою здійснюють єдине виховне завдання-підготовку активних і свідомих будівників майбутнього [1]. У здійсненні цього завдання школа, працюючи в тісному контакті з сім'єю, виконує організуючу, провідну роль. Адже сім'ї, як говорив А. С. Макаренко, бувають хороші, і сім'ї, бувають погані. Поручитися зате, піл сім "я виховує як слід не можна Говорити, що сім'я може виховувати як хоче, ми не можемо. Ми повинні організовувати сімейне виховання, і організуючим началом повинна бути школа як представник державного виховання. Керівна, організуюча роль школи у вихованні дітей в сім'ї виявляється в плановій систематичній роботі школи з батьками, у різноманітних формах педагогічної пропаганди серед батьків, серед всього населення.

Досліджував проблеми теорії і методики виховання дітей у школі й родині всебічного розвитку особистості дитини також український педагог В. О. Сухомлинський. Пристрасно звертався до батьків: " Хоч би яка у вас відповідальна і складна, творча робота була на виробництві, знайте, що вдома вас чекає ще відповідальніша, ще складніша, ще тонша робота - виховання людини. Скрізь вас можна замінити іншим працівником - від сторожа на тваринницькій фермі до міністра. А справжнього батька не замінить ніхто ". Так, саме батьки, і особлива, ні з чим не порівнянна загальна тональність сімейного життя справляє на вразливу дитячу душу найсильніший вплив.

Особистість учня формується в процесі різноманітної цілеспрямованої діяльності під керівництвом школи, сім'ї, громадських організацій. Основними видами цієї діяльності нарізних вікових етапах є гра, навчання, різні форми праці. Кожний вид діяльності, будучи цілеспрямованим, правильно організованим, стає важливим фактором формування особистості, всебічного розвитку її духовних і фізичних сил, здібностей, поведінки.

Особистісно орієнтована модель виховання заперечує педагогічну позицію, згідно з якою періоди дитинства розглядаються лише як стадіх підготовки до зрілого віку, по-іншому кажучи, не береться до уваги унікальність дитини, її самодостатність. У цьому зв”язку важливим видається глибоке врахування фізіологічних особливостей і закономірностей в організації виховного процесу.

Організовуючи і спрямовуючи діяльність дітей, треб а враховувати не тільки їх вік, а й індивідуальні особливості, конкретні умови життя. Звертаючи увагу на основну діяльність, наприклад навчальну, батьки не полинні випускати з поля зору й інші її види. Треба, щоб у житті учня правильно поєднувались навчальна робота, праця, відпочинок, гра, У сім'ї повинен бути встановлений чіткий режим і розпорядок дня, який передбачає правильне поєднання праці і відпочинку, харчування, сну, додержання санітарно-гігієнічних вимог розумової і фізичної праці, визначає коло обов'язків дітей [5].

Педагогічне цілеспрямована навчальна і трудова діяльність дітей у школі і сім'ї є важливою умовою всебічного розвитку їх духовних і фізичних сил. У процесі навчання, праці розвиваються індивідуальні здібності учнів, виробляється певне ставлення до навколишньої дійсності, розвивається талант.

У сім'ї діти виконують різну роботу: навчальну, по самообслуговуванню, господарсько-побутову, сільськогосподарську. Розумова і фізична праця сприяє всебічному розвитку дітей, привчає робити все своїми руками, створювати навколо себе красу, порядок, затишок. У домашній праці в дітей виробляється любов і чуйне ставлення до членів сім'ї, до батьків, уміння підпорядкувати свої бажання і прагнення інтересам сімейного колективу, інтересам суспільства, працьовитість, ставлення до праці. На основі спільної праці створюються здорові стосунки між дорослими і дітьми.

Відповідно до віку дітей сім'я разом із школою розробляє трудовий режим. Він включає навчальну працю, самообслуговування, зокрема, догляд за своїм одягом і взуттям, незначний його ремонт, щодня і прасування дрібних речей, допомогу батькам у домашньому господарстві тощо [7].

Побутова праця привчає дітей до самообслуговування, до посильної участі у виконанні господарських трудових завдань сім'ї, виховує прагнення, потребу в систематичній праці. До самообслуговування слід привчати дітей з двох - трьох років. У дошкільному віці діти оволодівають першими трудовими навичками, допомагають старшим накривати на стіл, прибирати в кімнаті, доглядати за квітами тощо. Із вступом до школи коло трудових обов'язків розширюється. Діти виконують конкретні трудові доручення по догляду за квартирою. Даючи дітям трудове доручення, батьки спочатку пояснюють, як його виконати. Добре виконане трудове доручення розвиває ініціативу, любов до праці, почуття і відповідальності.

Але в практиці сімейного виховання зустрічаються непоодинокі випадки, коли батьки, пройняті сліпою любов'ю до дітей, "оберігають" їх від праці, домашніх господарських обов'язків і турбот. У таких випадках діти, з раннього віку звільнені від будь-яких трудових обов'язків, виростають неробами. Батьки повинні правильно оцінювати достоїнства, вчинки своїх дітей, бути справедливими і прищеплювати ці риси дітям. Треба не потурати примхи дітей, ставити до них тверді вимоги, змалку привчати до праці.

Найважливіше завдання батьків прищепити дітям правильне уявлення про навчання як про свій найперший обов'язок, виховати в них свідоме ставлення до виконання навчальних завдань. З перших кроків навчання треб а виховувати в дітей розуміння того, що навчання є засобом підготовки до життя, до суспільно корисної трудової діяльності.

Свого часу К. Д. Ушинський, підкреслюючи виховне значення правильного ставлення до навчання, писав: "Як отрути, як вогню, треба боятися, щоб до хлопчика не добралась ідея, що він учиться тільки для того, щоб як-небудь обдурити своїх екзаменаторів і одержати чин, що наука є тільки квиток для входу в громадське життя, який треба кинути або забути в кишені, коли швейцар пропустив уже вас у зал, де і той, що пройшов без квитка або з фальшивим чи чужим квитком, дивиться з однаковою самовпевненістю ".

Навчання для дітей - серйозна праця; воно вимагає систематичного і послідовного, активного і свідомого виконання навчальних завдань.

Дуже багато можуть зробити батьки, щоб їх діти добре і відмінно вдались. Батьки повинні мати постійний контакт із школою, вчителями, класними керівниками, цікавитись успіхами своїх дітей, консультуватися з педагогами в питаннях навчання та виховання [9].

Школа, враховуючи умови життя сім'ї, допомагає батькам розробити для школяра правильний режим дня. Правильний режим - основа всієї навчально-трудової діяльності, необхідна у мов а правильного способу життя учнів.

У навчальній роботі учня важливе значення має виконання домашніх завдань. Домашні завдання як форма самостійної роботи вимагають певних умінь, навичок, правильної організації. Успішна підготовка уроків - одна з необхідних умов піднесення якості навчальних занять та знань учнів. У домашньому режимі учня слід чітко визначити час на виконання домашніх завдань. Батьки чи хтось інший із старших у сім'ї систематично перевіряють і контролюють роботу школярів, роз'яснюють незрозумілі питання. Кожного разу треба добиватись, щоб учень свідомо засвоїв матеріал, самостійно виконав завдання. Тут потрібний тонкий педагогічний такт, уміле заохочення, розумна допомога. Батьки, які гримають на дитину, яка не може розв'язати задачу чи не розуміє матеріалу, роздратовуються, тільки шкодять справі. Особливу увагу треба приділяти учням у період екзаменів, організувати дома відповідний режим дня, харчування та ін.

Додержання правильної організації і гігієни розумової праці - запорука її продуктивності. Слід пам'ятати, що уроки бажано готувати по змозі при денному світлі, бо робота в нічні години псує зір і швидше стомлює дитину, що треба стежити за правильною позою під час готування уроків, не допускати, щоб учень читав лежачи або під час Іди; додержувати правильного чергування розумової і фізичної праці з відпочинком, грою на свіжому повітрі. Відпочинок після розумової праці зовсім не означає нічого не роб йти; треба лише змінити роботу. "Праця фізична є не тільки приємним, але й корисним відпочинком після праці розумової" (К. Д. Ушинський).

У сімейному вихованні, порівняно із шкільним, є свої незаперечні переваг: вплив загального тону сімейного життя, особливого мікроклімату

взаємин дорослих і дітей, теплота, довірливість їхнього спілкування та ін.

Неперевершеного в родинному вихованні є роль матері. Це вона дає чуттєві забарвлення родинному життю, стоїть на сторожі доброї, світлої атмосфери в домі. Генезу таких явищ слід шукати в характері українського родинного виховання. Вже так склалося віками, що вихованням дітей у сім'ї очікується в основному мати. Тому норми поведінки, ідеал людини, характер моралі спосіб життя українців підпорядковані нормам, що є типовими для жінки. Звідси й генетичні риси національного характеру: доброта, щирість, сердечність, гостинність, працьовитість.

Батько справу виховання свідомо передає матері, і для української дитини він виступає як грізний, недоступний. Другий тип батька - добрий, лагідний, і навіть якщо він - "батько - отаман", то це “отаман”, що всіма опікується, дбає за всіх, є зрозумілий до кожного: отож - отаман з "материнськими рисами".

А може, така риса матріархату походить ще з тих часів, коли чоловіки йшли на полювання, а родину полишали на опіку жінок, чи, як це було за козаччині: чоловіки перебували на січі, а дружини вели домашнє господарство, виховували діток? Та в наш час "у формуванні людини європейського культурного кола беруть активну участь мати й батько. Спочатку більше займається дитино мати, але від якого 4-го року життя батько щораз більше цікавитися вихованням дитини, зокрема сина, керує його навчанням та вводить, у життя. Не лише він сам дає йому приклад мужньої постави в житті; але свідомо її впоює. Тип родини в Західній Європі - патріархальний. Для нормального розвитку людини європейського типу дуже важливо, щоб дитина зазнала впливу і матері, і батька. Інакше її розвиток незавершений [39].

Сім'я - первинний осередок народу, нації, держави. Від рівня духовної

культури сім'ї залежить і рівень культури, вихованості дитини. Тому так важливо, що у кожній родині знали свій родовід і свято берегли його пам'ять, примножуючи своєю працею його історію, а дітям розповідали про своїх предків, їхні звичаї, трудові досягнення рідну мову, історію свого народу і розповідали її дітям, культивували національні мистецтва: меглярство, музикування (різновиди сімейних ансамблів), спів народних пісень, веснянок, колядок, щедрівок, танців; писанкарство, різьбарство, плетення з лози та ін.; будували своє життя в праці, за законами народної етики, моралі, краса народного календаря; житло було оздоблене в народному дусі, з куточком родинної пам'яті в ньому: з портретами членів роду, діячів культури нації, уквітчаними вишитими рушниками: щоб у сім'ї сповідували культ мами, тата, бабусі, дідуся, культ праці, книги, культ любові і бережного ставлення до природи, культ краси, здорового способу життя. Впровадження в побут сім'ї, школи, в їх виховний процес ідей родоводу, заходів пам'яті предків сприятиме спадкоємності, єдності виховання школи і сім'ї й формування гуманістичної спрямованості особистості.

Єдність мети сім'ї та школи у формуванні особистості має досягатись при використанні різних засобів та методів виховання кожним з названих інститутів. На основі поєднання родинних, загально - національних, регіональних традицій, звичаїв та обрядів, яких дотримуються в сім'ї, селі, дошкільній установі, школі, за умов активного залучення дітей спільно з дорослими до української народної культури, можна говорити про виховання особистості на національній основі.

У розумовому розвитку учнів дуже важливу роль відіграє домашнє виховання. Воно потребує правильної організації, керівництва з боку вихователів, батьків. Щоб керувати читанням дітей, батьки повинні самі зі/ати дитячу і юнацьку літературу, твори, передбачені навчальною програмою для кожного року навчання. Рекомендовані списки художньої літератури дає школа або районна дитяча бібліотека. Треба всемірно сприяти читанню дітей контролювати, що вони читають, прищеплювати смак до читання, до хорошої книги, обговорювати прочитане [51].

Традиційно в українській родині з повагою ставляться до книги, полюбляють читати, користуються бібліотекою чи створюють особисту бібліотечку.

Організація інтелектуальної праці дітей у сім’ї повинна відповідати певним педагогічним вимогам: треба, щоб мета роботи була зрозумілою, близькою, тоді сама робота стане звичкою, потребою; щоб можна дитина в сім! виконувала певні трудові обов'язки, без поділу їх на чоловічі і жіночі; щоб враховувались вікові особливості.

Правильно організована розумова і фізична праця виховує в учнів відповідальне ставлення до навчання, привчає до організованості і дисципліни, додержання вимог режиму і гігієни праці, сприяє виробленню навичок самостійно працювати [55].

Навчання і праця як засіб всебічного розвитку духовних і фізичних сил дитини є в той же час засобом задоволення її потреб. Потреби - це стимул, який спрямовує людську волю до праці. Відзначаючи роль потреб, К. Маркс підкреслював, що потреба, яка задоволена, викликає нову потребу. Безперервне зростання потреб становить важливий стимул суспільного прогресу.

Виховання потреб у дитини становить важливе завдання сімейного виховання. Правильне розв'язання цієї проблеми значною мірою визначає моральне вдосконалення особистості дитини. Адже діти не завжди усвідомлюють, чи задоволення їх потреб можливе і потрібне. Є й батьки, які не розуміють, як слід регулювати потреби дітей, бояться обмежити ці потреби, щоб часом не викликати і вдоволення, засмутити дитину.

Не всяку потребу дитини слід задовольняти. Навіть у задоволенні природних потреб слід додержувати певних норм. Необмежене задоволення потреб псує дитину. Розумне обмеження потреб дитини, виховання в неї поваги до потреб усіх членів сім'ї, інших людей відіграє важливу роль у формуванні моральних якостей особистості. Проте є погреби, яких не слід обмежувати. Навпаки, потяг дитини до знання, до праці, до естетичної насолоди, прагнення не бути технічних умінь, творчо працювати треба всіляко заохочувати. Важливе значення у формуванні особистості дитини мають вищі суспільні потреби - це доброзичливе ставлення до людей, потяг до виконання громадських обов'язків тощо. Заохочення таких потреб сприяє формуванню моральних якостей дитини. У сім'ї треба культивувати атмосферу нетерпимості до дармоїдства, ледарства, піжонства як проявів нездорових потреб серед певної частини молоді.

Таким чином, виховуючи в дітей здорові потреби, сім'я тим самим сприяє формуванню в них високоморальних якостей, стимулює на дальше удосконалення інтелектуальних і духовних сил .

Добре відомо, що саме в сім'ї і через сім'ю формуються первинні уявлення, ціннісні орієнтації і соціальні установки дитини. Сім'я стоїть у колиски формування особи в найпрямішому сенсі, закладає основи відносин між людьми, формує орієнтації на все трудове і соціальне життя людини, що залишилося.

Підсумовуємо відомі виховні функції української сім'ї, приходимо до висновку :

- вплив сім'ї на дитину сильніше за всіх інших виховних дій;

- у сім'ї формуються ті якості, які ніде, окрім як в сім'ї сформовані бути не можуть;

- сім'я здійснює соціалізацію особи;

- сім'я забезпечує спадкоємність традицій;

- найважливішою соціальною функцією сім'ї є виховання громадянина, патріота, майбутнього сім'янина, законопокірного члена суспільства;

- істотний вплив робить сім'я на розвиток інтелекту дитини та її вибір професії.

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота з інтелектуального виховання молодших школярів в сім’ї

2.1. Методики дослідження інтелектуального виховання молодших школярів в сім’ї

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямах: з колективом батьків і індивідуально. У практиці склалися найбільш раціональні її форми: загальні і класні збори батьків, колективні і індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідини сімей учнів, оформлення різних за формою і змістом текстових матеріалів, фотомонтажі, виставки робіт учнів. Батьки притягуються до участі в організації учбово-виховного процесу: керівництво кухлями, виступи перед батьками і дітьми, підготовка і участь в проведенні позакласної і позашкільної роботи з учнями, господарська допомога і т.д.

Успіх здійснення поставлених перед школою завдань багато в чому залежить від характеру тих взаємин, які складаються між вчителем і батьками. Основою таких взаємин повинні стати взаємодовірливі контакти. У їх створенні провідна роль належить вчителю. Педагог повинен «володіти високо розвиненим відчуттям відповідальності перед батьками за навчання і виховання дітей, постійно вивчати і всесторонньо знати сім'ї учнів; бути порадником, другом, довіреною особою кожної сім'ї, берегти відомі йому сімейні таємниці; завжди пам'ятати про раниму батьківських відчуттів і не ображати їх нетактовною оцінкою недоліків в навчанні і поведінці дитини або тим більше публічними негативними висловами про дітей; уміти показати дітям позитивні якості їх батьків і, спираючись на це, сприяти підвищенню їх авторитету; вважатися з думкою батьків про свою діяльність, терпляче сприймати їх критичні зауваження в свою адресу, не забувати при цьому, що самокритичність педагога піднімає його авторитет в очах батьків».

Від того, як буде звернено до сім'ї слово вчителя, яким тоном, за яких обставин його буде сказано, часто залежить результат.

Вчасно і правильно знайдене слово, бажання і уміння допомогти батькам повірити в свої сили, підтримати в скрутну хвилину, дати ділову раду іноді значно більше зближують вчителя з сім'єю і укріплюють його авторитет, чим прочитана лекція або кваліфікована консультація.

Засмучена мама, просячи ради, розповідає вчителю про те, що її дуже хвилює що склалася удома обстановка. Чоловік весь час свариться з її матір'ю, бабусею шестирічного Сережі, яка, із його точки зору, надмірно опікає і вимоги до дитини, недозволенно строго його карає. Сережа став дратівливим, нервовим, погано спить, грубить дорослим, вимоги батька виконує тільки під загрозою покарання. Мати розуміє, що батько і бабуся не мають рації, але не знає, як їй поступити, як вийти з положення, що склалося, а порадитися з вчителькою вона не відразу зважилася, боялася, що сімейні справи стануть надбанням сторонніх людей. Заспокоївши маму і завіривши її в тому, що про їх бесіду ніхто не дізнається, вчителька запросила в школу бабусю, показала, як діти займаються і трудяться, звернула увагу на те, що вони самостійно готують все для уроків, переодягаються на уроці фізкультури, що багато дітей вправно і швидко справляються зі всіма обов'язками по самообслуговуванню. Сережа бере участь у всіх справах, але у нього не все виходить швидко і він теж з часом навчиться, бачите, як він старається! Постежте за ним удома, постарайтеся доручати йому більше самостійних справ. Хай допомагає вам у всьому і скоро всьому навчиться. Через деякий час трапилася нагода поговорити і з батьком. Відносини в сім'ї почали змінюватися на краще. Хлопчик став спокійніший.

У спілкуванні з батьками слід уникати повчального тону, повчальних зауважень. Це дратує батьків, відновлює проти втручання, як ним здається, в їх особистих справах. У роботі з батьками потрібно враховувати, що більшість батьків знають про свої обов'язки, прагнуть їх виконати, але не завжди уміють зробити це правильно. Обов'язок школи – допомогти їм в цьому.

Любов і пошану батьків вчитель завойовує перш за все добросовісною роботою, чуйним відношенням до учнів. Без цього не можна розраховувати на співпрацю.

Велика соціальна значущість цілеспрямованого спілкування з сім'єю полягає в тому, що направляючи по потрібному руслу дії батьків на дітей, вчитель впливає і на перебудову внутрісімейних відносин, сприяє вдосконаленню особи самих батьків, тим самим підвищує рівень загальної культури населення.

Індивідуальна робота з батьками і іншими дорослими членами сім'ї учня складна і різноманітна. Індивідуальне спілкування, якщо воно продумане побудовано вчителем, як правило, результативно.

Перевагою індивідуальної роботи є те, що, знаходячись наодинці з вчителем, батьки відвертіше розповідають йому про свої проблеми, утруднення, іноді стосуючись тих внутрісімейних відносин, про які ніколи б не сказали при сторонніх. Це народжує неухильне правило: зміст індивідуальної бесіди повинен залишатися надбанням тих, що тільки розмовляють. Батьки повинні бути упевнені, що все довіритель розказане вчителю залишиться між ними, що будь-яка відвертість в адресу учня, будь-яка оцінка його поведінки і схильностей, висловлена вчителю, не буде при нагоді використана йому в шкоду, розголошена.

Дуже уважно слід відноситися до прохань, з якими батьки часто звертатися до вчителя. Не виконати прохання можна тільки в тому випадку, якщо її виконання може принести шкоду дитині. Якщо ж прохання продиктоване станом здоров'я дитини або іншими серйозними обставинами, її слід обов'язково врахувати в роботі.

Бувають прохання, що не відносяться до здоров'я учня, - пересадити на іншу парту, частіше питати на уроках, бути строго, требовательнее або, навпаки, м'якше в обігу з дітьми, прослідкувати, щоб дитину не кривдив хто той з товаришів, і т.д. До цих прохань, якщо вони не продиктовані надмірною дбайливістю мами або тата, теж слід прислухатися, оскільки батьки добре знають свою дитину.

Індивідуальне спілкування не тільки дає можливість вчителю робити вплив на батьків, але і, у свою чергу, багато в чому допомагає йому у виборі правильного підходу до дітей.

Враховуючи рівень фізичного, розумового, етичного і естетичного розвитку кожного учня свого класу, педагог диференційований підходить до відбору методів і прийомів дії на дитину.

Багато що у відносинах школи і сім'ї залежить від першої зустрічі, першої розмови батька майбутнього першокласника з вчителем, адміністрацією школи. Ця розмова звичайно буває при перших відвідинах сім'ї, до початку навчального року, або ж, якщо вчитель не встиг відвідати цю сім'ю, при записі дитини в школу. Доброзичливий тон, готовність вислухати, терпляче відповісти на питання, розсіяти батьківські побоювання – обов'язкова умова цієї зустрічі.

У першій розмові з батьками не слід говорити про труднощі в організації роботи з учнями. І хоча часто ця розмова обмежується отриманням документів і формальних відомостей про дитину і його сім'ю, потрібно постаратися, щоб у батьків з'явилася упевненість, що учити і виховувати їх сина або дочку будуть кваліфіковані педагоги і для цього підготовлені всі необхідні умови.

Увагу батьків слід зупинити на необхідності підготовки дітей до приходу в школу, і особливо тих, хто раніше не відвідував дитячий сад. Перш за все, про свої тривоги і побоювання з приводу надходження в школу батьки не повинні говорити при дітях. Вислову типу «Не знаю, справиться чи, він (вона)», «Ось підеш в школу, дізнаєшся, як байдикувати» і т.п. насторожують, лякають дітей, формують у них неправильні уявлення про школу. Вчитель радить батькам розповісти дітям про той цікавий, що вони дізнаються в 1 класі, чому навчаться.

Хай до першого дня приходу в школу батьки разом з дітьми зроблять який-небудь виріб, який можна використовувати в житті класу, або поростять рослину, зберуть букет квітів або осіннього листя.

Якщо в сім'ї є можливість, хай в перший день школу учня проводить не одна мама або тато. Урочистіше проходять перші проводи школу, якщо дитину супроводжують і інші члени сім'ї, друзі.

Батькам були предложені запитання – анкети. Зміст питань залежав від контингенту батьків класу, від зацікавленості вчителя в отриманні відповідей на певну тему і т.д. Наведемо наступний приклад анкети для батьків:

1. Прізвище, ім'я, по батькові батьків і інших членів сім'ї.

2. Вік.

3. Освіта.

4. Місце роботи, телефон.

5. Суспільна робота.

6. Проведення бесід з батьками на спеціальні теми (лікар, музичний працівник, художник, агроном і ін.)

7. Допомога в проведення навчальних та розвивальних екскурсій.

8. Допомога в організації походів в театр, кіно і т.д.

9. Допомога в організації інтелектуальніх ігор («Що, де, коли?», «Поле чудес», «Ерудіти» та інші).

П. Прізвище, ім'я дитини

1. Чим ваша дитина любить займатися у вільний час?

2. Перевагу яких ігор віддає?

3. Які види розвивальних ігор більше любить?

4. З ким частіше грає (з хлопчиками або дівчатками)?

5. Як поводиться в дитячому колективі (активний, пасивний, соромливий і т. д.)?

6. Які книжки любить читати?

7. Які, з вашої точки зору, індивідуальні особливості дитини
необхідно врахувати при входженні його в новий шкільний колектив?

III. 1. Хто в сім'ї безпосередньо займається вихованням дитини: батько, мати, бабуся, дідусь, тітка, дядько, старші брат, сестра?

2. Де найчастіше спільно з дитиною проводите дозвілля: удома, на прогулянці, в театрі, кіно, туристських походах? (підкреслити)

3. Перевагу яких методів виховання ви віддаєте? (домовленості, роз'яснення, строгі вимоги, покарання, заохочення, дружні контакти і т.д.(підкреслити, додати).

Для отримання різносторонніх відомостей про учнів, на кожну дитину, що прийшла з дитячого саду, школа одержувала характеристики. Це допомогало вчителю в індивідуальному підході до дітей, у визначенні шляхів взаємодії з сім'єю, підказувало, які питання поставити батькам, а які опустити.

Проглянувши документи кожного учня, вчитель намічаєв, з ким з батьків слід зустрітися індивідуально, кого можна запросити в школу на колективну бесіду.

Запрошених на бесіду батьків оповіщали наперед. Зустрічались батьки, які дуже хвилювались перед початком учбової діяльності дітей. Їх лякало все нове, що входить до життя дитини. З такими батьками проводили бесіди індивідуально, або створивши невелику групу, проводили екскурсію, щоб показати їм приміщення школи, розташування класів і рекреацій.

Дуже важлива форма проведення роботи з батьками - індивідуальні бесіди. Кожен співбесідник повинен уміти не тільки говорити, але і слухати. При знайомстві з батьками це правило особливо необхідно дотримувати. Вчитель при першій зустрічі в основному вислуховував маму, тата, дідуся, бабусю, відповідав на їх питання. Розповідаючи про вимоги, що пред'являються до дитини в школі, про ті нові умови, в яких належить йому знаходитися, обов'язково підкреслював, що все це входитиме в життя дітей поступово, а вчителі постараються врахувати індивідуальні особливості і схильності учнів.

Таким чином проводились конкурси, спільні класні часи, збори з батьками та учнями початкових класів, екскурсії, метою яких було естетичне виховання дітей.

Також нами були використані метод вивчення типу інтелекту молодших школярів.

ОПИТУВАЛЬНИК