Вчення про територіальну організацію суспільства й господарства (ТОСГ)

Це вчення є найбільш “ємким” за своїм охопленням, що узагальнює та інтегрує весь напрацьований економіко-географічною наукою теоретичний інструментарій. Поняття територіальної організації суспільства й господарства охоплює всі питання, що стосуються розміщення продуктивних сил, розселення людей, взаємодії суспільства і природи, проблеми регіональної соціальної, демографічної, економічної та екологічної політики. Воно акцентує увагу на важливіші з позицій економічної, соціальної й політичної географії моменти: необхідності географічного аналізу суспільства в цілому, а не тільки окремих його сфер; впливу території (територіальних факторів) на загальний хід соціально-економічних процесів; територіальної організованості суспільства, що практично представляє собою сполучення функціонуючих територіальних структур (виробництва, розселення населення, природокористування тощо).

Територіальна організація суспільства й господарства – поєднання функціонуючих територіальних структур (розміщення населення, виробництва, природокористування), об`єднаних структурами управління з метою здійснювати відтворення життя суспільства.

Територіальну організацію суспільства й господарства прийнято одночасно розглядати і як явище, і як процес. Як явище вона реалізується у формі ієрархічно супідрядних територіальних соціально-економічних систем (регіонів) різного рангу. Як процес – протікає у постійному русі всього соціально-еко­но­міч­ного життя населення в просторі і часі.

Осмислення окремих сторін і аспектів ТОСГ у ході економіко-географічних дос­ліджень знайшло своє відображення у вигляді цілої системи самостійних нау­ко­вих теорій, у числі яких: теорія розміщення продуктивних сил, теорія роз­се­лення населення, теорії регіонального розвитку, економічного районування тощо.

Окрему форму наукового знання, що дає цілісне уявлення про законо­мір­ності та істотні взаємозв`язки, основні ідеї у будь-якої області знання, пред­с­тав­ляють собою теорії. Регіональна економічна і соціальна географія світу у своїх тео­ретичних положеннях спирається на цілий ряд географічних теорій, серед яких особливе значення мають теорії географічного детермінізму, теорія регіоналізму та ін.

10. Теорія географічного детермінізму.

Географічним детермінізмом прийня­то називати теорію, що перебільшує роль географічного середовища у розвитку суспільства, а іноді і більш того, абсолютизує його. В останньому випадку мова йде про те, що побут і звичаї людей, суспільний лад з його законами, розподіл багатства – все це наче би визначається тією географічною обстановкою, у якій існують люди.

У найбільш чистому вигляді географічний детермінізм проявився в XVIII- XIX ст., але і у першій частині XX ст. його вплив був достатньо великим. Численні підтвердження цьому дають географічні школи Франції, Німеч­чини, Росії, США.

Відомий французький просвітитель та філософ Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755) вважав, що виникнення великих імперій Азії обу­мовлено наявністю там великих рівнин. Особливо велике значення він придавав клімату, вважав, що “влада клімату сильніша всіх влад”. Так, розповсюдження рабства переважно у південних країнах він пояснював розс­лаб­леністю людей від жари. Він вважав, що форма державного устрою будь-якої країни також залежить від клімату і її розмірів. Інший відомий французький географ та соціолог Жан-Жак Елізе Реклю (1830–1905) говорив про залежність суспільства (аж до форм державної влади) від визначального впливу природи, для пояснення важливих розбіжностей між народами він залучив такі фактори, як форма височин, висота гір, температура повітря, стача або нестача опадів тощо.

У Німеччині географічний детермінізм знайшов утілення у творах таких видатних вчених-географів, як Карл Ріттер (1779-1859), Фрідріх Ратцель (1844-1904), Альфред Гетнер (1859-1941) та ін. За думкою К. Ріттера, розвиток природи визначає життя народів. Ф. Ратцель бачив завдання географії у тому, щоб “вичле­нувати вплив природи на дух і тіло індивідуумів і народів”.

Географічний детермінізм отримав розвиток і в Росії. Його виразні прояви характерні для праць таких відомих істориків, як С.М.Соловйов (1820-1879), В.О. Ключевський (1841-1911), Л.І. Мечніков (1838-1888) та ін.

У наші дні географічний детермінізм звичайно зустрічається в більш завуальованій, не стільки прямолінійній формі. На Заході ці нові течії отримали назву енвайронменталізм (англ. environment – середовище) та посібілизм (англ. possibility – можливість), які виходять з того, що природне середовище утворює можливості, передумови для розвитку людського суспільства, однак її вплив на це суспільство все ж таки розглядається як пряме, а не опосередковане.

При оцінці ролі навколишнього середовища у житті людського суспільства допускається й інша крайність, яку М.М. Баранський назвав географічним нігілізмом. Вона проявляється у недооцінці цієї ролі і виражається у більшому або меншому відмовленні від дослідження взаємодій між природними і суспільними явищами. Географічний нігілізм мав певний вплив на західну географію, але найбільш особливо він проявився у радянській географії, яка виходила із широко відомого постулату “ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї – наше завдання”. У цьому аспекті слід згадати відому утопію 70-80- рр. XX ст. – проект зміни гирла сибірських рік і “перекидання” їх вод у вододефіцитні райони Середньої Азії. З особливою критикою цього вчення виступали Д.М. Анучин (1843-1923), М.М. Баранський, Ю.Г. Саушкін та ін.