Що ви можете сказати про проблеми народовладдя сучасної України та її політичне життя

Проблеми становлення державності, і насамперед формування демократичної, соціальної, правової держави в Україні, в інших країнах СНД аналізувалися насамперед в літературі з теорії держави і права, з конституційного права [1]. Водночас сучасний етап розвитку пострадянських держав ставить низку нових проблем, пов’язаних з процесом глобалізації, жорсткою конфронтацією політичних сил, що підтвердила практика України, Грузії, Киргизстану. На пострадянському просторі посилюється правовий нігілізм, досить часто порушується конституція, в цілому законодавство з боку органів державної влади, в тому числі й вищого рівня. Триває пошук шляхів підвищення ролі й авторитету місцевого самоврядування. Усе це ті реалії, в яких відбувається становлення і розвиток державності, народовладдя в різних пострадянських країнах.
Всі проблеми державності перехідного періоду в одній науковій статті розглянути неможливо. Тому зосередимо увагу на специфіці перехідного етапу розвитку держави з погляду проблем народовладдя, оскільки ця тема не розглянена в юридичній літературі. А вона є досить актуальною, оскільки в сфері реалізації народовладдя сьогодні виникає чимало складних проблем.
Аналізуючи тему ми спираємося на те, що державні інститути, правова система суттєво впливають на становлення і розвиток основоположних форм волевиявлення народу, особливо на вибори і референдуми. На наш погляд, у цьому аспекті важливе значення має характер політичного режиму в державі, наявність демократичних традицій, форма правління, рівень зрілості громадянського суспільства, взаємодія законодавчої і виконавчої гілок влади на основі конституційного принципу поділу влад, правова культура, забезпечення законності, особливо в сфері конституційно-правових відносин, реалізація на практиці конституційної відповідальності.
Перехідний стан держави, суспільства і правової системи пострадянських країн суттєво впливають на розвиток демократичних інститутів. Водночас деякі форми народного волевиявлення, такі як всенародні обговорення найважливіших проектів законодавчих актів, майже не застосовуються, що було правилом в радянський період. З уведенням пропорційної системи виборів, причому не тільки на рівні парламентів, а й органів місцевого самоврядування, зникають імперативний мандат, а відповідно, і підзвітність депутатів перед населенням, накази виборців. Все це знижує потенціал народовладдя, причому на різних рівнях соціальної системи. Тому сьогодні немає підстав вважати, що закріплення на конституційному рівні в державах СНД положення, що ці держави є демократичними, означає, що потенціал влади народу суттєво збільшився. Це далеко не так. Відповідно, багато що треба зробити, щоб реалізація таких форм безпосередньої демократії, як вибори, референдуми, всенародні обговорення, відбувалися в межах законності, і щоб воля народу була в основі державних рішень.
Є потреба розгляду специфіки перехідного типу держави і права з погляду процесу реалізації народовладдя. Вважаємо, що однією з особливостей перехідного типу держави і права є органічне поєднання в їхній структурі елементів новизни і наступності, нового і старого, різні темпи розвитку політичних та економічних процесів і перетворень. Практика пострадянських держав свідчить, що інтенсивніше відбувається розвиток політико-правових відносин: формуються десятки політичних партій, фондів, асоціацій; впроваджується ідеологічна і політична багатоманітність; активно оновлюється виборче законодавство. Змінюється і функціональна спрямованість держави, оскільки йде процес демонтажу колишньої державної машини, і насамперед силових, контролюючих і наглядових структур; суттєво змінюється внутрішня і зовнішня політика держави; впроваджуються нові політичні цінності і пріоритети; законодавство, особливо в сфері виборчих та інших політичних прав громадян, зорієнтоване на міжнародні і європейські стандарти. Втім, економічні перетворення тривають повільніше, аніж в політичній сфері і політичній інфраструктурі, що є негативним чинником для суспільства й держави і становить перепону у встановленні інститутів народовладдя. У країнах із усталеними демократичними традиціями, розвинутою політичною інфраструктурою, ефективною економікою оптимально функціонують інститути представницької і безпосередньої демократії, враховується суспільна думка під час прийняття найважливіших державних рішень. В Україні на квітень 2005 р. Міністерство юстиції зареєструвало 126 політичних партій, діяльність яких особливо активізується в період перед виборами до Верховної Ради, до місцевих рад, і, зазвичай, різко знижується в післявиборний період.
У літературі є різні погляди щодо ролі держави у суспільних перетвореннях в перехідні періоди. Вважаємо, що в такий період розвитку суспільства суттєво підвищується роль держави. Причому вона вирішує досить складні і різнобічні проблеми не тільки щодо реформування політичних і економічних структур, але й підтримує необхідність змін у духовному житті суспільства, у сфері міжнародних, етнічних, етичних, ідеологічних та інших відносин, у формуванні правової бази організації та функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування, у визначенні ідеології державотворення.
В ці періоди особливо посилюється роль парламенту, який формує основи правової системи нової держави. Наприклад, Верховна Рада за період незалежності України прийняла більше двох тисяч законів з найрізноманітніших питань життєдіяльності держави і суспільства, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, в тому числі й виборчих прав громадян. У деяких країнах унормування виборчого процесу на перехідному етапі було здійснено главою держави, як це було зроблено Указом Президента Росії Б.М. Єльцина щодо формування першого парламенту Російської Федерації. Водночас у пострадянських країнах посилюється роль парламентів у формуванні законодавства щодо забезпечення народовладдя. Це досить позитивна тенденція.
Досвід пострадянських країн, у тому числі й України, свідчить, що держава на перехідному етапі виконує два між собою взаємопов’язані завдання. Перше – це реорганізація самого державного механізму, в тому числі зміна його сутності, змісту, структури, форм і методів діяльності. Практика доводить, що цей процес досить тривалий і виходить за межі перехідного періоду. Зокрема, з обранням Президентом України В.А. Ющенка, а Прем’єр-міністром Ю.М. Тимошенко 2005 р. почалася суттєва зміна в роботі центральних органів державної влади, в формах і змісті, стилі їх діяльності. Друга група завдань держави перехідного періоду пов’язана зі змінами в суспільстві, економіці, створенням умов для ефективного функціонування інститутів народовладдя, насамперед виборів і референдумів, визначенням орієнтирів внутрішньої та зовнішньої політики.
В перехідні періоди суттєво підвищується роль народу, громадянського суспільства. Саме Український народ 1 грудня 1991 р. на всенародному референдумі підтримав Акт проголошення незалежності України, а в 2000 р. проголосував за зміни до чинної Конституції України. Водночас реалізація такого основоположного інституту народовладдя як референдум має здійснюватися за наявності якісної законодавчої бази і належної організаційної діяльності державних інституцій, що не завжди має місце. Про це свідчить і те, що результати проведеного 16 квітня 2000 р. референдуму не були втілені в конституційні приписи.