Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Учасники зовнішньоекономічної діяльності, а саме держава в особі його органів, що діють у межах компетенції, недержавні об'єднання (товарні, фондові валютні біржі, торговельні палати, асоціації; союзи й інші організації учасники зовнішньоекономічної діяльності, а саме держава в особі його типу), що діють на підставі установчих документів; безпосередньо суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, у межах відповідних координаційних угод, укладених між ними, здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Держава, що володіє особливим правовим статусом, є суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності, від імені якого виступають спеціалізовані державні органи, межі компетенції яких визначаються чинним законодавством України.[5]

Вищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховної Рада України. У його компетенції знаходяться твердження основних напрямків зовнішньоекономічної політики України, установлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності, висновок міжнародних договорів і приведення внутрішнього законодавства країни у відповідність з положенням цих міжнародних договорів. Формування, твердження і зміна структури органів державного керування і регулювання зовнішньоекономічної діяльності, знаходиться в компетенції Президента України.[6]

Найважливішою ланкою в системі державних органів, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність в Україні, є Національний Банк України, що здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" і іншими законами України.[31]

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України:

• забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок; координацію їхньої зовнішньоекономічної діяльності, у тому числі відповідно до міжнародних договорів;

• здійснює контроль за дотриманням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності діючих законів України й умов міжнародних договорів України; здійснює інші функції відповідно до закону України і Положенням про МЗЕЗіТ України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 10.06.93 "Про удосконалення структури керування зовнішньоекономічною діяльністю" на МЗЕЗіТОРГ України були покладені функції по розробці стратегій економічного співробітництва з країнами, що утворилися на території колишнього СРСР, проведення заходів для їх реалізації, координації діяльності центральних органів державної виконавчої влади при висновку і виконанні міжнародних договорів України з цими державами.

Зазначеною Постановою був ліквідований існуючий до цього Державний Комітет України з питань економічного співробітництва з країнами, що утворилися на території колишнього СРСР.

Одним з центральних органів виконавчої влади, що здійснює контрольні функції при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності в Україні є Державний Митний Комітет України; Антимонопольний комітет України, що здійснює контроль за дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.[7]

Крім системи центральних органів керування, структура якої в загальному була розглянута вище, існує система органів місцевого керування зовнішньоекономічною діяльністю.

Нормативні акти місцевих Рад народних депутатів України і підлеглих їм виконавчих органів, що стосуються регулювання зовнішньоекономічної діяльності приймаються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Місцеві Ради народних депутатів і їхні виконавчі органи діють як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності тільки через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, що мають статус юридичної особи України.

Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їхньої компетенції, що визначається законами України і положеннями про ці органи.

Зазначені органи територіального регулювання зовнішньоекономічної діяльності створюються за узгодженням з відповідними місцевими Радами народних депутатів України й у межах загального ліміту бюджетних засобів, що виділяються на зміст відповідних органів державного регулювання України. Дії зазначених підрозділів (відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих Рад народних депутатів України, за винятком випадків, коли такі дії передбачені чи випливають із законів України.

Що стосується механізму правового регулювання, здійснюваного вищезгаданими органами, то він представлений комплексом актів нормативно-правового і ненормативного характеру, а також дій, які можна класифікувати подібно тому, як це зроблено в ст. 7 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність":

Закони України, серед них особливе значення має, природно, Закон "Про зовнішньоекономічну діяльність"; Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24.02.94 р.; Закон "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.03.94 р.; Закон "Про операції з давальницькою сировиною" від 15.09.95 і ін.;[2]

Передбачені в законах України акти тарифного і нетарифного регулювання, що видаються державними органами України в межах їхньої компетенції; економічні заходи оперативного регулювання (валютно-фінансового й іншого) у межах законів України; рішення недержавних органів керування економікою, що приймаються відповідно до їхніх установчих документів і в межах законів України; угоди, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, і які не суперечать законам України.[24]

Причому, дійсний перелік актів і дій регулювання зовнішньоекономічної діяльності є вичерпним. Система нормативно-правових актів, що регулюють питання зовнішньоекономічної діяльності, досить велика, і складові її можна класифікувати по таких підставах, як юридична чи чинність групи відносин, що є предметом їхнього регулювання; і іншим підставам.

Зокрема, загальні питання зовнішньоекономічної діяльності регулюються такими нормативно-правовими актами, як:

Закон України " Про зовнішньоекономічну діяльність " від 16 квітня 1991 р.;

Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994р-; Указами Президента України з питань антидемпінгової політики; політики регулювання експорту й імпорту; валютного контролю; актами відомчого характеру.[25]

В області розрахунків по зовнішньоекономічних договорах діють, зокрема , Закон України від 23 вересня 1994 р. "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", Постанови Кабінету Міністрів і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 " типових платіжних умовах зовнішньоекономічних договорів (контрактів)".[26]

Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів. Уніфіковані правила по інкасо й ін. нормативно-правовим актам.

У сфері обліку і правового регулювання окремих видів зовнішньоекономічних договорів і товарів останнім часом був прийнятий ряд нововведень. Наприклад, вступило в дію з 30 січня 1997 р. Постанова Кабінету Міністрів № 112 "Про твердження Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну діяльність при участі іноземного інвестора". Раніше реєстрація інвестиційних контрактів була відсутня. Діє цілий ряд підзаконних актів з питань обліку окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Наприклад Указ Президента України від 7 листопада 1994 р. № 659 " Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні "; Наказ МЗЕЗіТ України від 24 лютого 1995 р. № 27 "Про порядок здійснення обліку експортно-імпортних операцій, предметом яких є виконання зобов'язань відповідно до міжнародних договорів України про торгово-економічне співробітництво" і ін. акти.[8]

Інвестування за межі України здійснюється відповідно до Указу Президента України від 13 вересня 1995 р. № 839 "Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України"; Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 р. № 229 "Про твердження Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України і Положення про порядок і
звітність по використанню майнових цінностей, що інвестуються за межами України". Тому з метою регулювання економічних процесів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків кожна держава створює власну митну систему. Функції, які виконують митні органи, можна класифікувати таким чином: фіскальна; регулятивна; правова; статистична; контрольна у сфері митних відносин; контрольна у сфері валютних відносин; законодавча.
Митні відносини істотно впливають на характер міжнародних економічних відносин, а митна політика є могутнім інструментом регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підтримки балансу інтересів країн світової спільноти. [9]

Україна пішла на одномоментне підвищення митних зборів на 13 відсоткових пунктів, щоб обмежити імпорт і захистити українських виробників.

20 лютого 2009 року, президент підписав закон про збільшення оподаткування некритичного імпорту, що загрожує прискоренням інфляції. Виробники розраховують на те, що підвищення вартості імпорту змусить покупців перейти на українську продукцію, але побоюються збільшення обсягу "сірого" імпорту.

Президент підписав закон №923-VI "Про внесення змін до деяких законів з метою поліпшення стану платіжного балансу України у зв'язку зі світовою фінансовою кризою", що передбачає запровадження Верховною Радою тимчасових надбавок до діючих ставок митних зборів на товари некритичного імпорту на період до шести місяців у разі "досягнення платіжним балансом України критичного стану". Тимчасові надбавки повинні стати "виключенням" і відповідати угоді ГААТ від 1994 року.

У законі наголошується, що надбавка "не може використовуватися як протекціоністський захід для окремої галузі або товару", а список товарів, на які вводиться тимчасова надбавка, і її розмір затверджуються Верховною радою. Про введення надбавки Кабінет міністрів зобов'язаний повідомляти СОТ і, якщо буде потрібно, знижувати або скасовувати її. Термін дії надбавки, доходи від якої підуть до стабілізаційного фонду бюджету, Кабмін має право продовжувати до шести місяців.

Верховна рада скористалася новим механізмом. Згідно з перехідним положенням закону, через десять днів після публікації - орієнтовно з 5 березня - на шість місяців буде введена "тимчасова цільова надбавка" до мит у розмірі 13% на всі товари, які не є критичним імпортом. До них депутати, зокрема, віднесли яловичину, свинину, м'ясні субпродукти, рибні відходи, яблука, груші, айву, ковбаси, м'ясні консерви, рибу, ікру, молюсків, лактозу, тростинний і буряковий цукор, виноградні вина, вермут, етиловий спирт. З товарів непродуктової групи на 13% підвищаться мита на кам'яне вугілля, шкіряний і хутряний одяг, килими, тканину, цеглу, холодильники, двигуни, кухонні плити, легковий, вантажний і пасажирський транспорт.

Зважаючи на динаміку розвитку зовнішньоторговельних операцій, переміщення транспортних потоків та громадян, особливої ваги набуло питання забезпечення оперативного митного оформлення вантажних, транспортних та пасажиропотоків, що прямують через кордони України, з одночасним забезпеченням дотримання при цьому суб'єктами (юридичними та фізичними особами) вимог митного законодавства. [27]

В умовах ринкових відносин(переходу до них) характер впливу держави на економіку країни, в т.ч. ЗЕД, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, сприятливих ефективному розвитку економіки країни в цілому і її складових частин.Таким чином, державне регулювання ЗЕД підприємства в умовах переходу до ринкової економіки повинно полягати в створенні умов і сприянні розвитку його зв'язків із зарубіжними партнерами.
Слід відзначити, що термін "регулювання" економіки, в т, ч. ЗЕД, в основному використовується в країнах СНД. [33]

В західних країнах і документах ГАТТ/ВТО по відношенню до зовнішньої торгівлі використовується термін "регламентування". Нами використовуються надалі обидва названі терміни.
Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки. Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. В сучасних умовах зовнішньоекономічна політика - це система міроприємств, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в міжнародному поділі праці з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.[34]
Зовнішньоекономічна політика - складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, вирішення загальних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.Основні складові зовнішньоекономічної політики України:
зовнішньоторговаполітика;інвестиційнаполітика;політиканауковотехнічногоспівробітництва;валютно-фінансова політика;політика міграції робочої сили та ін.Кожне з направлень зовнішньоекономічної політики вирішує проблеми з урахуванням етапу розвитку країни і сучасних тенденцій розвитку світового господарства.[35]
Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням наступної мети:
забезпечення збалансованості економіки і рівноваги внутрішнього ринку країни;стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;
створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного розподілу праці. Державне регулювання повинно забезпечити:
захист економічних інтересів України і законних інтересів суб'єктів ЗЕД;
створення рівних можливостей для суб'єктів ЗЕД з метою розвитку всіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;
розвиток конкуренції і ліквідацію монополії.[36]

Політика вільної торгівлі являє собою мінімальне втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, необмежений доступ на вітчизняні ринки іноземних товарів. Політика протекціонізму передбачає втручання держави у зовнішньоекономічну діяльність, введення різних обмежень по відношенню до зарубіжних товарів з метою підтримки національного виробника.

Політика вільної торгівлі є чудовим способом збуту імпортованої продукції для ТОВ « Юнітрейд-груп». Незважаючи на переваги політики вільної торгівлі, всі держави в тій чи іншій мірі використовують протекціонізм. В реальній дійсності в чистому вигляді ні один з цих підходів не використовується, а в тій чи іншій комбінації[37]
Визнати необхідність державного регулювання ЗЕД в умовах ринкової економіки ще недостатньо. Масштаби і ефективність зовнішньоекономічної діяльності істотно залежить від організації її регулювання і управління, як на рівні держави (регіону), так і на рівні підприємства.
Система органів ЗЕД в країнах світу має деякі загальні риси:
По-перше, в кожній країні в регулюванні ЗЕД приймає участь впершу чергу вищий законодавчий орган. В США - це Конгрес; у Франції - Національні збори; в Японії - Парламент і т.д. В Україні таким органом являється Верховна Рада.

Незалежно від назви ці органи виконують наступні функції: приймають закони,що регулюють зовнішньоекономічну діяльність;
ратифікують відповідні угоди;асигнують фінансові засоби для ефективного розвитку ЗЕД. По-друге, в кожній країні є вищий виконавчий орган,який:
видає розпорядження на основі прийнятих законів про розвиток ЗЕД;
контролює виконання цих законів; виявляє піклування про раціональне використання виділених коштів на розвиток ЗЕД. В Україні таким органом являється Кабінет Міністрів. По-третє, найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв'язками із зарубіжними країнами. По-четверте, в регулюванні ЗЕД, в розробці і реалізації зовнішньоекономічної політики в країнах світу приймають участь й інші міністерства і державні структури, наприклад, Міністерство фінансів, Міністерство сільського господарства (чи агропромисловості). Міністерство оборони (якщо країна приймає участь в експортно-імпортних поставках зброї), структури митниці і т.д.По-п'яте, розвитку й регулюванню ЗЕД сприяють різноманітні недержавні і напівдержавні організації. Це торгово-промислові палати, союзи підприємців, об'єднання експортерів, імпортерів, інвестиційні фонди і т.д.По-шосте, в кожній державі функціонують ті чи інші органи місцевого (регіонального) управління ЗЕД.
В сучасних умовах хід економічної реформи в Україні характеризується тим, що центр тяжіння переноситься на місця, тобто в регіони. Все більше розширюються права регіонів у вирішенні соціально-економічних проблем, враховуючи зовнішню сферу. На регіональному рівні, так як і на державному, відбувається становлення системи управління взагалі і зовнішньоекономічної діяльності зокрема.[38]
До місцевого управління ЗЕД в Україні відносяться:
- місцеві Ради народних депутатів України і їх виконавчі й розпорядчі органи;територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.
Компетенція місцевих Рад, їх виконавчих і розпорядчих органів визначається Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про місцеві Ради народних депутатів України і місцеве самоуправління" та ін. В даний час основним органом управління ЗЕД на місцевому рівні являється Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної. Київської і Севастопольської міської державної адміністрації. [32]

Подібне управління в регіонах являється органом державної виконавчої влади. Воно створюється в складі обласної (міської) державної адміністрації з метою виконання її повноважень в сфері міжнародних відносин і співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків й іноземної інвестиційної діяльності. Управління підлягає обласній (міській в Києві й Севастополі) державній адміністрації. Міністерству економіки, Міністерству закордонних справ України і обласній Раді народних депутатів в межах делегованих повноважень. [39]

Варто також зазначити, що діяльність більшості компаній за кордоном пов'язана з використанням двох основних форм ведення міжнародного бізнесу: товарного експорту і прямих інвестицій. Ці форми суттєво впливають на правила регулювання потоків приватного бізнесу між країнами. Інші форми ведення бізнесу - ліцензування і укладення контрактів "під ключ" - не менш важливі, а для деяких конкретних фірм або країн вони можуть мати вирішальне значення.