Міжнародно-правове співробітництво у нотаріальній сфері

⇐ Предыдущая 5 6 7 8 9 101112 Следующая ⇒

Глава LIV

ВЗАЄМОДІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО І ІНОЗЕМНОГО НОТАРІАТУ

Міжнародно-правове співробітництво у нотаріальній сфері

ЗУ «Про нотаріат»( Розділ IV ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ.МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ)

(ч.1 ст. 98) Нотаріуси відповідно до законодавства України, міжнародних договорів застосовують норми іноземного права. Чинне нотаріальне законодавство врегульовує деякі процедурні особливості вчинення окремих нотаріальних дій з іноземним елементом. Так, відповідно до ст. 99 Закону дії, пов’язані з охороною майна, що залишилося після смерті іноземного громадянина і перебуває на території України, або майна, яке належить одержати іноземному громадянинові після смерті громадянина України, а також з видачею свідоцтва про право на спадщину щодо такого майна, здійснюються відповідно до законодавства України. (ст.101)Порядок зносин нотаріусів з іноземними органами юстиції визначається законодавством України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана верховною Радою України. (ст.103) Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила про нотаріальні дії, ніж ті, що містить законодавство України, то при вчиненні нотаріальних дій застосовуються правила міжнародного договору. Якщо міжнародний договір відносить до компетенції нотаріусів вчинення нотаріальної дії, не передбаченої законодавством України, нотаріуси вчиняють цю нотаріальну дію в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. (Через вступ в дію,Порядоку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,затв. наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, і втрати чинності попередньої інструкції -в книзі зустрічаєстья застаріла інф-я.)

Із Закону України «Про міжнародне приватне право»від 23 червня 2005 р.випливає:

(ч. 4 ст. 4 Закону «Про міжнародне приватне право») Правила Закону України «Про міжнародне приватне право» про визначення права, що підлягає застосуванню судом, поширюються і на нотаріат як на інший орган, що має повноваження вирішувати питання про право, що підлягає застосуванню. (ст. 7 ЗУ «Про міжнародне приватне право») При визначенні права, що підлягає застосуванню, нотаріус керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачене законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або із іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення права України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави. (ст.8 ЗУ«Про міжнародне приватне право») При застосуванні права іноземної держави нотаріус встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави нотаріус може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, що є учасниками нотаріального процесу, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти нотаріусу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно із законом заходи, застосовується право України. (ст.11 ч.1,ч.2 ЗУ «Про міжнародне приватне право» ) Нотаріус застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України. Якщо застосування права іноземної держави залежить від взаємності, вважається, що вона існує, оскільки не доведено інше. (ст. 12 ЗУ«Про міжнародне приватне право» ) Норма права іноземної держави не застосовується у випадках, якщо її застосування призводить до наслідків, явно несумісних з основами правопорядку (публічним порядком) України. У таких випадках застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок з правовідносинами, а якщо таке право визначити або застосувати неможливо, застосовується право України. При цьому відмова в застосуванні права іноземної держави не може ґрунтуватися лише на відмінності правової, політичної або економічної системи відповідної іноземної держави від правової, політично ї або економічної системи України.

У літературі неодноразово наголошувалися проблеми визначення нотаріусом змісту норм іноземного права. Так, зазначалося, що у зв’язку з тим, що Законом «Про нотаріат» не передбачені чіткі механізми отримання інформації про зміст норм іноземного права, їх тлумачення і практику застосування, нотаріуси позбавлені можливості застосовувати такі норми, оскільки без попереднього з’ясування їх змісту це буде зробити неможливо. Формальне ж отримання однієї норми іноземного закону на практиці може призвести до необ’єктивного або необґрунтованого її застосування.

У порядку правонаступництва на території України є чинними договори, укладені колишнім СРСР:

- з Угорщиною – про надання правової допомоги у цивільних, сімейних і трудових справах; - з Фінляндією – про правовий захист і правову допомогу у цивільних, сімейних і кримінальних справах; - з Алжирською народною Демократичною Республікою – про взаємне надання правової допомоги; - з Республікою Кіпр – про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах.

Крім того, до держав, з якими Україна має двосторонні (багатосторонні) угоди про відмову від легалізації офіційних документів, належать:

Албанія, Болгарія, В’єтнам, Корейська Народно-Демократична Республіка, Куба, Монголія, Польща, Румунія, Словенія, країни, які утворилися на території колишньої Югославії, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Російська Федерація, Вірменія, Бєларусь, Грузія, Молдова, Казахстан, Киргизія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Азербайджан.

Питання надання правової допомоги між державами – учасницями СНД врегульованіКонвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаною 22 січня 1993 р. у м. Мінську.

Зазначена Конвенція ратифікована Україною 10 листопада 1994 р. з деякими застереженнями: - Україна бере на себе зобов’язання по наданню правової допомоги в обсязі, передбаченому ст. 6 Конвенції, за виключенням визнання та виконання виконавчих написів; - Україна бере на себе зобов’язання визнавати та виконувати рішення, постановлені на територіях держав-учасниць Конвенції, передбачені п. а ст. 51 Конвенції, за винятком нотаріальних актів по грошових зобов’язаннях. Застосовується Конвенція у відносинах України з Республікою Білорусь, Азербайджанською Республікою, Республікою Узбекистан, Російською Федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Таджикистан, Республікою Вірменія, Киргизькою Республікою, Республікою Молдова, Грузією та Туркменією. Громадяни кожної із держав – учасниць цієї Конвенції (далі – Договірні Сторони), а також особи, що проживають на їхніх територіях, користуються на територіях всіх інших Договірних сторін по відношенню до своїх особистих і майнових прав таким самим правовим захистом, як і, власне, громадяни Договірної Сторони. Як передбачено ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, документи, які на території однієї із країн, що домовилися, виготовлені або посвідчені установою або спеціально на це уповноваженою особою у межах їх компетенції і за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на території інших сторін, що домовилися, без будь-якого спеціального засвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів. Правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах відповідно до зазначеної Конвенції здійснюють установи юстиції Договірної Сторони.

Сучасна міжнародна нотаріальна практика містить й інші приклади унормування питань міжнародного співробітництва в галузі нотаріату:
Брюссельська конвенція від 27 вересня 1968 р.(до якої було внесено зміни у 1978 р.)	Конвенція від 16 вересня 1998 року,що прийнята в м. Лугано (Швейцарія)	Брюссельська конвенція від 25 травня 1987 р.
Нотаріальна дія має виконавчу силу в усіх країнах Європейського економічного співтовариства незалежно від того, в якій з них вона була здійснена. Брюссельська конвенція застосовується в галузі цивільного й торговельного права.	Нотаріальні документи, оформлені за кордоном, приймаються до виконання у Швейцарії. Таким чином, вони визнаються швейцарським правом і прирівнюються до судових постанов, хоча у самій Швейцарії немає нотаріальних дій з виконавчими написами, які б здійснювалися згідно з нормами швейцарського права.	Передбачає відміну будь-якого роду легалізацій, підтвердження справжності та офіційної сили документа, який видали в іноземній державі, і прирівняних до них формальностей для документів, які нотаріально засвідчені і мають доказову силу, визнану на міжнародному рівні.

⇐ Предыдущая 5 6 7 8 9 101112 Следующая ⇒

Эта страница нарушает авторские права

allrefrs.su - 2024 год. Все права принадлежат их авторам!