Народний фронт у Франції. Внутрішня та зовнішня політика урядів Народного фронту

Спроба фашистського заколоту дала поштовх до зближення соціалістів і комуністів у боротьбі проти фашизму. Почалися масові антифашистські демонстрації. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів відбувся політичний страйк із вимогами заборонити фашистські ліги. До участі в ньому комуністи закликали і своїх прихильників. Це стало першою спільною акцією двох партій і започаткувало їх зближення. Влітку 1934 р. між СФІО і ФКП підписано пакт про єдність дій. У 1935 р. до них приєдналася частина радикалів. 14 липня 1935 р. було проведено спільну антифашистську демонстрацію. Її очолили Леон Блюм (соціаліст), Моріс Торез (комуніст), Едуард Даладьє (радикал). У 1936 р. ці партії розробили спільну програму і, отримавши на виборах 330 із 612 місць у палаті депутатів парламенту, одержали право сформувати уряд. Очолив його соціаліст Леон Блюм. Комуністи вирішили не входити в уряд, але обіцяли йому підтримку в парламенті.

Незадовго перед тим у Франції почалися масові виступи робітників з вимогами підвищити заробітну плату, ввести оплачувану відпустку, визнати профспілки. Нерідко робітники захоплювали підприємства. Отож, першим завданням нового уряду стало залагодження цього найбільшого у Франції трудового конфлікту.

У резиденції прем’єр-міністра відбулися переговори між Загальною конфедерацією праці (ЗКП) і Загальною конфедерацією підприємців. Підсумком переговорів стало підписання угоди, за якою страйки припинялися, підвищувалася заробітна плата, підприємці укладали колективний договір із профспілками і зобов’язувалися не застосовувати санкцій проти страйкуючих. Зі свого боку, Л.Блюм пообіцяв внести на розгляд парламенту законопроект про введення 40-годинного робочого тижня та оплачуваних відпусток. Улітку 1936 р. парламент Франції прийняв 133 закони, які в основному реалізували програму Народного фронту. Так, було заборонено фашистські ліги, прийнято закони про 40-годинний робочий тиждень, про двотижневу оплачувану відпустку, підвищувалися пенсії, надавалася допомога з безробіття. Для покращання становища селян уряд почав закуповувати сіль­госппродукцію за підвищеними цінами. Встановлювався контроль держави над Французьким банком і залізницями. Після виконання програми Народного фронту постало питання про подальші напрямки розвитку Франції. Навколо цього питання розгорілися суперечки.

Комуністи й частина соціалістів вимагали повного викоренення фашизму, навіть з обмеженням конституційної законності. Радикали і сам Л.Блюм вважали за неможливе порушувати конституцію.

Комуністи прагнули продовжувати реформу у бік запрова­дження соціалізму, зокрема різкого збільшення податків на підприємців, установлення жорсткого контролю над підприєм­ствами і фінансами. Л.Блюм на це не погоджувався. Він прагнув спершу закріпити попередні досягнення, і в лютому 1937 р. оголосив про "перерву" в реформах.

Зростаючі державні витрати призвели до спаду виробництва. Щоб активізувати його і стимулювати експорт, уряд удався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку, а відтак і більш конкурентоспроможними. Комуністи виступили проти девальвації франка, стверджуючи, що це призведе до зростання цін усередині країни.

До вищезазначених розбіжностей між комуністами й соціалістами додалися розходження в питаннях зовнішньої політики.

Економічне становище Франції тим часом почало погіршуватися. Французькі підприємці, занепокоєні можливістю введення високих податків, переказували свої капітали за кордон, що відразу позначалося на темпах зростання економічного розвитку. Водночас зросли прибутки громадян. За від­носно стабільного виробництва це спричинило диспропорцію між грошовою і товарною масою, а відтак — зростання цін, тобто інфляцію.

Економічні негаразди викликали в населення розчарування діями Народного фронту.

Економіка так і не вийшла на докризовий рівень. Це ще більше ускладнило відносини між партіями у Народному фронті. У червні 1937 р. Л.Блюм подав у відставку: криза коаліції стала очевидною.

Народний фронт був насамперед засобом боротьби проти фашизму. У Франції безпосередню загрозу приходу фашистів до влади було ліквідовано, чого не можна сказати про сам фашизм.