Позиції великих держав на Паризькій мирній конференції 1919 – 1920 рр. Боротьба навколо укладення мирного договору з Німеччиною

Для підготовки мирних договорів із переможеними країнами було ухвалено рішення про скликання мирної конференції. Франція домоглася проведення її у своїй столиці.

18 січня 1919 р. Паризьку мирну конференцію відкрив прем’єр-міністр Франції Ж.Клемансо. У її роботі взяли участь представники 27 країн, але домінуючу роль відігравали Франція, Великобританія і США. На конференцію не було запрошено представників переможених країн і Росії, в якій точилася громадянська війна.

Основні питання на конференції вирішувалися на вузьких нарадах великих держав світу: спершу на "раді 9", а з березня 1919 р. — на "раді 4".

Обговорення мирних договорів із переможеними країнами виявило всі протиріччя між основними учасниками переговорів. Якими ж були плани і наміри великих держав?

Франція більше від інших великих держав постраждала у війні. Бойові дії велися на її території. Франція з кредитора перетворилась у боржника. А от головний боржник Франції — Росія анулювала всі свої зобов’язання. Найбільш популярним гаслом у країні було: "Німці за все заплатять!" Пре­м’єр-міністр Франції Жорж Клемансо був рішуче настроєний реалізувати це гасло і прагнув послабити Німеччину будь-якими засобами. Він казав: "У Європі 20 мільйонів зайвих німців". Отже, їх повинно було стати менше, принаймні, на прилеглих до Франції територіях. Для здійснення цих намірів остання сподівалася повернути собі Ельзас і Лотарингію, перешкодити об’єднанню Австрії та Німеччини, створити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн, передати частину німецьких земель Бельгії, Данії, Польщі і т. д. Це було передбачено ще в таємному договорі між Францією та царською Росією. В цьому документі йшлося і про стягнення з переможеної Німеччини максимально можливих репарацій. Франція претендувала також на частину османської спадщини.

Пропозиції Франції зустріли протидію з боку Англії та США. Виходячи з традиційного принципу «європейської рівноваги», згідно якого морським державам вигідніше підтримувати рвновагу між суперниками на континенті, Англія і США заперечували надмірне ослаблення Німеччини і зміцнення Франції. Клемансо навіть сказав Ллойд-Джорджу: «На наступний день після перемир`я я знайшов у вашому лиці ворога Франції”. – “Ну, що ж, - відповів Ллойд-Джордж. – Хіба це не було завжди нашою традиційною політикою?”.

Ще одним мотивом, яким керувалися Англія і США стосовно Німеччини, було їх прагненням перетворити Німеччину у форпост боротьби проти більшовизму (комунізму).

Щоб Франція відмовилася від значного ослаблення Німеччини, Англія і США пообіцяли, в обмін на цю поступку, договори про взаємодопомогу на випадок німецької агресії.

Великобританія ще до початку мирної конференції досягла головної своєї мети у війні. Німецький флот перестав існувати. До того ж англійські домініони встановили контроль над німецькими колоніями, а сама Англія — над частиною Османської імперії. Завданням англійської делегації на чолі з прем’єр-міністром Д.Ллойд-Джорджем було закріпити вже досягнуте. Поряд із цим Англія виступила за повернення Франції Ельзасу і Лотарингії. А у визначенні кордонів післявоєнної Європи, на думку Ллойд-Джорджа, слід було виходити з принципу національності й самовизначення. Головна умова післявоєнного устрою — забезпечення миру через роззброєння і створення Ліги Націй як інструменту миру. Ллойд-Джордж, як і Клемансо, був досвідченим політиком і мав солідну опору в парламенті.

Але не все в Англії складалося оптимістично. Британська імперія втрачала колишню могутність: домініони домоглися більшої самостійності; довелося пообіцяти самоуправління Індії та Ірландії; зі світового кредитора Англія перетворилась у боржника; економіка була послаблена, фінанси й торгівля — дезорганізовані. Ліквідувавши загрозу своїй військово-морській могутності з боку Німеччини, Англія з занепокоєнням спосте­рігала за швидким зростанням могутності флоту США та Японії.

Свої міркування щодо післявоєнного устрою світу англійська делегація виклала в документі, що отримав назву "Послання з Камбре".

Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну її становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Економічна могутність за роки війни зросла (національне багатство у 1914 р. складало 192 млрд дол., а в 1920 р. — 489 млрд), країна створила могутню армію і флот. Але всередині країни точилася гостра дискусія стосовно мети американської зовнішньої політики між прихильниками ізоляціонізму і прибічниками активної зовнішньої політики (експансионістами). Ізоляціоністи дотримувалися заповіту першого президента США Дж.Вашингтона, який застерігав американців від втручання у справи Європи.