Главная Обратная связь Дисциплины:
Архитектура (936)
|
БІОЕТИЧНІ КОНФЛІКТИ МІЖ МАТІР'Ю І ПЛОДОМ
Чи має вагітна, що прийняла рішення стати матір'ю, моральні зобов'язання змінити життя таким чином, щоб зробити мінімальною можливість народження її дитини хворою? Цілком очевидно, що спосіб життя і поведінка вагітної можуть мати негативний вплив на благополуччя плоду. Наприклад, дією, що пошкоджує плід, є незбалансоване харчування, паління, вживання алкоголю, наркотики. Додатковий ризик спричинюють екстрагенітальні і генітальні захворювання матері. Так, наприклад, існує висока ймовірність ураження плоду в тих випадках, коли хвора на цукровий діабет жінка в період вагітності не здійснює ретельного контролю за рівнем глюкози в крові. Якщо вагітна виявляє готовність до модифікації способу життя в період вагітності і незручностей, що з цим пов'язані, чи буде вона також морально зобов'язаною піддаватися будь-яким інвазивним медичним маніпуляціям в ім'я благополуччя плоду? Наприклад, якщо вона буде інформована лікарем про необхідність кесаревого розтину у зв'язку з показаннями з боку плоду, то чи існує для неї моральний обов'язок погодитися на операцію, відчути біль і ризик, з нею пов'язані? В іншій клінічній ситуації лікар може повідомити жінці, що є показання для внут- рішньоутробної операції з метою поліпшення медичного стану плоду. Безумовно, рішення залежить від ефективності медичної технології, величини ризику для вагітної і ступеня її необхідності для плоду. Однак, припустімо, у конкретному випадку лікар переконаний, що жінка поводиться в морально неприйнятній манері. Якщо надання додаткової інформації і роз'яснення не призводять до отримання згоди жінки на медичну маніпуляцію, що, як передбачається, необхідна плодові, чи варто переконувати жінку, порушуючи при цьому принципи поваги автономії? Якщо спроби переконати жінку прийняти вірне рішення також не приносять результату, чи можливий примус? Моральне зобов'язання вагітної уникати заподіяння шкоди плоду як "ще не народженій дитині" має бути збалансованим стосовно багатьох інших моральних обставин, що становлять моральний сенс її життя. У будь-якому випадку буде існувати моральна дилема в лікаря, який вважає, що вагітна не діє в найкращих інтересах плоду. Складні біоетичні проблеми обговорюються в контексті критичних ситуацій у взаєминах матері і її плоду. Так, наприклад, у випадку конфлікту між життям матері і плоду виникає проблема аборту, що називається терапевтичним. Прихильники терапевтичного аборту вважають його припустимим, оскільки етично дозволено зробити добру справу (врятувати життя матері), навіть якщо це має негативні наслідки, які не переслідуються самі по собі (смерть плоду). Але супротивники терапевтичного аборту заперечують: "Моп зипі ^асіепсіа шаіа иі уепіапі Ьопа" ("Не можна чинити зло, з якого б виходило добро"). Медичні показання до терапевтичного аборту змінюються з розвитком медицини. Показання, описані в трактатах класичної медицини, майже втратили свою силу, оскільки сучасна медицина може стабілізувати й успішно лікувати багато хвороб. Туберкульоз легень, кардіопатії та інші захворювання серцево-судинної системи, еклампсія, гематологічні захворювання, захворювання пирок, печінки і підшлункової залози, тяжкі форми міастенії, 'пухлини — колись були показаннями до терапевтичного аборту. У наш час випадки, за яких дійсно необхідне переривання вагітності, зустрічаються рідко. Ситуація, за якої продовження вагітності з одного боку загрожує життю матері, а з іншого — не гарантує порятунку дитині, у той час як аборт може зберегти життя матері, визначається як "принцип другорядності плоду". У цьому випадку аборт є нічим іншим, як прискоренням його смерті з метою порятунку життя матері. У тому випадку, коли смерть матері є неминучою, починається спроба порятунку плоду (наприклад, для порятунку життя дитини вмираючій жінці роблять кесарів розтин). Це називають "принципом другорядності матері". Якщо об'єднати обидва ці принципи, то в кожному конкретному випадку етично правильно оцінити можливість допомоги матері і дитині у вигляді єдиної мети. При цьому, навіть якщо повний успіх малоймовірний, треба намагатися досягти максимально можливого. За неможливості порятунку і матері, і дитини обирається те, що більш імовірне. Розвиток перинатальної медицини призвів до виникнення нових етичних проблем. У наш час стали широко доступні методи пренатальної діагностики статі дитини, низки спадкових і вроджених захворювань. Застосування таких методів дозволяє запобігти народженню невиліковно хворих дітей. Однак такий підхід до переривання вагітності неповноцінним плодом найчастіше називають євгенічним абортом. Виявлення плодів з тяжкими спадковими та вродженими захворюваннями і переривання такої вагітності запобігає тяжкій інвалідизації і зменшує психологічне й економічне навантаження на родину і суспільство. Розвиток медико-генетичних методів діагностики і лікування може сприяти запобіганню тяжких хвороб і полегшенню страждань багатьох людей. Водночас багато релігійних і суспільних діячів відзначають двоїстий характер методів пренатальної (дородової) діагностики спадкових захворювань на ранніх стадіях внутрішньоутробного розвитку. Відзначається, що деякі з цих методів можуть бути загрозою для життя і цілості ембріона або плоду, що тестують. Виявлення невиліковного або тяжковиліковного генетичного захворювання нерідко стає поштовхом до переривання зародженого життя; відомі випадки, коли на батьків чинився відповідний тиск. Пренатальна діагностика може вважатися морально виправданою, якщо вона націлена на лікування виявлених захворювань на можливо ранніх стадіях, а також на підготовку батьків до особливого піклування про хвору дитину. Правом на життя, любов і турботу володіє кожна людина, незалежно від наявності в нього тих або інших захворювань. Ж. Су до вважає, що з етичної точки зору будь-яка неповноцінність нічого не змінює в онтологічній сутності майбутньої дитини — вона, так само як і будь-який інвалід, через свою недугу не виключається із суспільства, але, навпаки, потребує від нього більшої допомоги і захисту. Євгенічний аборт засуджується релігійними конфесіями як один з різновидів "навмисного вбивства". З юридичних позицій євгенічний аборт також не може бути виправданий насамперед тому, що міжнародні норми гарантують дотримання прав неповноцінних дітей. Так, у "Конвенції про права дитини" визнається право неповноцінної дитини на особливу турботу. Крім того, неповноцінні особи — як дорослі, так і діти — користуються рівними правами з іншими людьми. Про це свідчать "Декларації про права інвалідів" Генеральної Асамблеї ООН, 1975 р. і "Декларації про права розумово відсталих осіб" Генеральної Асамблеї ООН 1971 р., згідно з якими інваліди і розумово відсталі особи мають ті самі права, що й інші люди. Євгеніка — термін, уведений Ф. Гальтоном у 1883 р. (від гр. еи§епез — "породистий"), означає наукову й практичну діяльність з виведення поліпшених сортів культурних рослин і порід домашніх тварин, а також з охорони і поліпшення спадковості людини. Згодом слово "євгеніка" стало застосовуватися саме в останньому понятті. Євгеніку визначають як "соціальне керування еволюцією людини". Розрізняють позитивну та негативну євгеніку. Мета позитивної євгеніки — збільшення відтворення індивідів з ознаками, що можна розглядати як вартісні для суспільства, — такими, як високий інтелект і гарний фізичний розвиток або біологічна пристосованість. Негативна євгеніка прагне зменшити відтворення тих, кого можна вважати недорозвиненими розумово або фізично, або розвиток яких нижче від середнього. Останніми десятиліттями більшість з основних передумов євгеніки були науково дискредитовані, і євгенічний рух утратив свій вплив як суспільна сила. Разом з тим, завдяки сучасним досягненням медико-біологічних наук і технологій, деякі напрямки євгеніки були частково трансформовані і досягнуті. Наприклад, медико-генетичне консультування надає допомогу майбутнім батькам, якщо є причини побоюватися, що їхня дитина успадкує важке захворювання. Оцінивши ступінь ризику, чоловік і жінка можуть прийняти рішення щодо настання, продовження або переривання вагітності. Безумовно, відсутність значних фізичних і розумових дефектів і наявність міцного здоров'я потомства — гідна мета, яку ставить перед собою медична наука і практика. Раннє визначення статі дитини широко застосовується в медичній практиці для запобігання народженню дітей з Х-зчепле- ними спадковими захворюваннями. Однак використання цього досягнення медицини для того, щоб батьки могли вільно за бажанням визначати стать майбутньої дитини, може призвести до катастрофічних наслідків для людства. Це пов'язано з тим, що для більшості народів характерно віддавати перевагу дітям чоловічої статі. Можливість вільного визначення статі майбутньої дитини на ранніх термінах вагітності створить погрозу дискримінації плодів жіночої статі. Таким підходам потрібно створювати юридичні перешкоди. Право розпоряджатися своєю долею — закономірний соціально-історичний процес, одна з провідних тенденцій сучасності. Наївно вважати, що сучасна цивілізована жінка відмовиться від права планування родини, від права народження здороваї дитини і займе позицію повної покори: "як Бог дасть". Сучасна медицина повинна відстоювати ідеї справедливості, рівності людей, цінності їхнього життя та здоров'я і гуманізму. Розвиток медичної науки слід оцінювати з погляду моралі й здорового глузду.
|