Стаття 18. Дослідження на ембріонахіп юііго

1. Якщо закон дозволяє проводити дослідження на ембріонах іп ьііго, він же повинен передбачати належний захист ембріона.

2. Створення ембріонів людини з дослідницькою метою забо­роняється.

ГЛАВА VI. ВИЛУЧЕННЯ ОРГАНІВ І ТКАНИН У ЖИВИХ ДО­НОРІВ З МЕТОЮ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ

Стаття 19. Загальне правило

1. Вилучення в живого донора органів і тканин для їхньої трансплантації може проводитися винятково з метою лікування реципієнта і за відсутності придатного органа або тканини, от­риманих від трупа, і неможливості проведення альтернативного лікування з порівнянною ефективністю.

2. Повинно бути отримано явно виражену і конкретну згоду, передбачену в статті 5. Така згода повинна даватися в письмовій формі або у відповідній офіційній інстанції.

Стаття 20. Захист осіб, не здатних дати згоду на вилу­чення органа

1. Не можна вилучати жодних органів або тканин у людини, яка неспроможна дати на це згоду, передбачену статтею 5.

2. У виняткових випадках і відповідно до вимог, передбаче­них законом, вилучення регенеративних тканин у людини, не­спроможної дати на це згоду, може бути дозволено за дотриман­ня таких умов:

1) відсутній сумісний донор, здатний дати відповідну згоду;

2) реципієнт є братом або сестрою донора;

3) трансплантація покликана зберегти життя реципієнта;

4) відповідно до закону і зі схвалення відповідного органа на це отримано конкретний письмовий дозвіл, передбачений пунк­тами 2 і 3 статті 6;

5) потенційний донор не заперечує проти операції.

ГЛАВА VII. ЗАБОРОНА НА ОДЕРЖАННЯ ФІНАНСОВОЇ ВИГОДИ ТА МОЖЛИВЕ ВИКОРИСТАННЯ ОКРЕМИХ ЧАСТИН ТІЛА ЛЮДИНИ

Стаття 21. Заборона на одержання фінансової вигоди

Тіло людини і його частини не повинні як такі бути джерелом одержання фінансової вигоди.

Стаття 22. Можливе використання вилучених частин тіла людини

Будь-яка частина тіла людини, вилучена в ході медичного втручання, може зберігатися і використовуватися з метою, від­мінною від тих, заради яких вона була вилучена, тільки за умо­ви дотримання належних процедур інформування й одержання згоди.

ГЛАВА VIII. ПОРУШЕННЯ ПОЛОЖЕНЬ КОНВЕНЦІЇ

Стаття 23. Порушення прав або принципів

Сторони забезпечують належний судовий захист із метою по­передити або негайно припинити незаконне порушення прав і принципів, викладених у даній Конвенції.

Стаття 24. Відшкодування невиправданого збитку

Особа, яка понесла невиправданий збиток у результаті втру­чання, має право на справедливе відшкодування відповідно до умов і процедур, передбачених законом.

Стаття 25. Санкції

Сторони передбачають належні санкції у випадку порушення положень даної Конвенції.

Додаток 6

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ПОЛІТИКУ В ГАЛУЗІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ПАЦІЄНТА В ЄВРОПІ

Амстердам, 1994 Розділ 1 .

1.1. Кожна людина має право на повагу власної особистості.

1.2. Кожна людина має право на самовизначення.

1.3. Кожна людина має право на фізичну і духовну ціліс­ність і на особисту безпеку.

1.4. Кожна людина має право на повагу до її приватного життя.

1.5. Кожна людина має право на поважне відношення до її матеріальних і культурних цінностей, а також до її релігійного і філософського переконання.

1.6. Кожна людина має право на охорону здоров'я, забезпе­чувану застосуванням адекватних лікувально-профілактичних заходів, а також право для можливості максимального підвищен­ня рівня свого здоров'я.

Розділ 2. Інформація

2.1. Для загальної користі інформація про медичні послуги і про те, як краще ними скористатися, повинна бути доступна

'широкій громадськості.

2.2. Пацієнти мають право на одержання вичерпної інформації про своє здоров'я, включаючи конкретні медичні дані, що характе­ризують їхній стан; про передбачувані медичні втручання, включа­ючи відомості про потенційний ризик і можливу ефективність кож­ного втручання; про наявні альтернативи стосовно передбачуваних втручань, включаючи відмову від активних лікувальних заходів (в останньому випадку пацієнт має бути проінформований про на­слідки такої відмови); про діагноз, прогноз і процес лікування.

2.3. Доступ пацієнта до інформації може бути обмежений лише у виняткових випадках, коли є вагомі підстави припускати, що ця інформація заподіє йому серйозної шкоди, у той час як на її явний позитивний ефект навряд чи можна розраховувати.

2.4. Інформація повинна надаватися пацієнтові з урахуванням ріння його розуміння і з мінімальним вживанням незнайомої для нього спеціальної термінології. Якщо пацієнт не володіє мовою, нживаною у даній місцевості, для нього необхідно знайти мож­ливість перекладу необхідної інформації.

2.5. Пацієнти мають право не бути інформованими, якщо вони чітко виявили таке побажання.

2.6. Пацієнти мають право вирішувати, чи може будь-хто одержувати за них інформацію, і якщо так, то хто саме.

2.7. Пацієнти повинні мати можливість одержання іншої думки. "Друга, або інша, думка" — поняття, що набуло поширення в су­часній медицині США і Західної Європи. Джерело "другої думки" у разі встановлення діагнозу, визначення прогнозу і вибору оптималь­ного методу лікування — медичні фахівці, до яких пацієнт звер­гається за порадою незалежно від свого лікаря у випадках, коли він не зовсім упевнений у правильності діагнозу або лікування або коли майбутній вибір лікувальної тактики може мати досить серйозні на­слідки (наприклад, операція, яка призводить до каліцтва).

2.8. Під час надходження в лікувально-профілактичну устано­ву пацієнтам мають бути повідомлені імена і професійний статус співробітників, які надають їм допомогу, а також усі необхідні відомості про правила і розпорядок, важливих для перебування й одержання медичної допомоги в даній установі.

2.9. Під час виписки з лікувально-профілактичної установи пацієнти повинні мати можливість запросити й одержати пись­мовий висновок про свій діагноз і проведене лікування.