Основні археологічні культури доби мідно-кам’яного віку. Соціально-економічний розвиток трипільських племен

Наукова періодизація і характеристика основних періодів історії України.

Першою спробою загальної періодизації історії України була концепція М. Грушевського.

Порогом історичних часів для українського народу Грушевський називає IV вік по Христу, а перед тим "про наш нарід можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи".

Головним змістом першого періоду історичного життя нашого народу була організація Руської держави, об'єднання її в одне "політичне тіло" та

прийняття християнства. Другий - перехідний період - відкривається серединою XIV століття, коли землі України увійшли до складу Великого Князівства Литовського та Польші. У цей час форми суспільно-політичного життя і побуту під впливом інших держав змінюються. Як результат - загострення протиріч між урядовою і привілейованою меншістю і масами. Третій період - це період народної боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм. Поєднання цієї боротьби з релігійною та національною - своєрідна риса змісту нової доби української історії.

В цей час національне почуття "доходить до небувалого напруження", та боротьба не може бути виграна, бо на перешкоді стає сильна організація - Московщина, з одного боку, і Річ Посполита з іншого.

Отже, М.Грушевський виділяє декілька періодів історії України, поєднуючи їх у дві доби - стару (старі часи, княжий та литовсько-польський періоди) та нову (козацький період), які називає тезою і антитезою, що доходять до синтези українського відродження початку XIX століття.

У радянські часи такий підхід до періодизації було засуджено. Періодизація історії України, виходячи з моментів політичних, державних, національних, релігійних, зображення Історичного поступу українського народу окремим від розвитку інших народів, особливо російського, була названа антинауковою.

Історичну схему М.Грушевського в основному прийняли і відповідно доповнили історики в діаспорі. О.Оглоблин виділяв три основні періоди розвитку українського народу і його держави. Перший період - це княжа державна формація (Київська Русь і Галицько-Во-линська держава); другийформація (Київська Русь і Галицько-Во-линська держава); другий- козацько-гетьманська держава і третій - модерна українська державність, яка відродилася в 1917-1918 р.

Зародження, розвиток і розклад первіснообщинного ладу на території України.

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках, що і в інших регіонах і заселення сталось близько 1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники, пов'язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками):

Форми спільноти людей:

Людське стадо – (палеоліт) колектив найдавніших людей.

Рід – колектив кровних родичів, котрі походили від спільного предка.

Родова община – (мезоліт) група кровних родичів, що вела спільне господарство і мала спільну власність. Поділялась на: матріархат і патріархат.

Сусідська община – (ранній залізний вік) складалась із окремих господарств і утворена трудівниками, які не були родичами.

Плем’я – (неоліт) об’єднання кількох родових, а пізніше сусідських общин, які проживали у одній місцевості, мали спільну мову, племінне самоврядування.

Союзи племен – (вік бронзи та заліза) великі об’єднання кількох племен, які виникли з появою майнової нерівності, племінної знаті й посиленні ролі військових начальників.

Періодизація:

Кам’яний вік

· Палеоліт - стародавній кам’яний вік (1 млн – 10 тис р. до н.е.):

- Ранній - первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта. Стоянки: с. Королеве на Закарпатті, Лука-Врублевецька (на Дністрі), під Житомиром, Ізюм (Харківщина), в Амвросіївці (пониззя Дону), Заскальне (Крим).

- Середній - з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи.стоянки: Молдово (Дністер), Каїк-Коба, Шайтан-Коба в Криму, Антонівка (на Донбасі), Рихта (на Волині).

- Пізній - приходить кроманьйонець - " людина розумна ", яка є вже не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату. Стоянки: Амвросіївка (на Донбасі), Мізин (Чернігівщина), Межиріч (Черкащина), Кирилівська (Київ).

У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

o анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;

o тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха;

o магії - чаклування перед полюванням;

o фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

· Мезоліт – середній кам’яний вік (10-6 тис. р. до н.е.): Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині.

· Неоліт – новий кам’яний вік (6-4 тис. р. до н. е.): В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту. Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина. Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат.

2. Енеоліт – мідно-кам’яний вік (4-3 тис. р. до н.е.): У цей період на території України формуються дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним. Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська. Саме в с. Трипілля Київської області київський археолог В.Хвойка віднайшов перше таке поселення. Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам'яних жорен. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок. На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис. мешканців) - Майданецьке, Доброводи, Талянки (на Черкащині). Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами.Іноді Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки - через високий рівень розвитку цього ремесла. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбою характерними візерунками. Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл. Розвивалося ткацтво. Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами, так і всередині племен.

3. Бронзовий вік (2-1 тис. р. до н.е.): характеризувався використання бронзи (сплаву міді та олова), відбувався перехід від матріархату до патріархату, розвивались ремесла, приручили коня до верхової їзди, відбулись три суспільні поділи праці: виникнення землеробства і скотарства; відокремлення ремесла від землеробства; виокремлення торгівля у самостійний рід занять. Почався процес розпаду первісного ладу. Причини:

· Зросла продуктивність праці

· З’являлись залишки продукції, які привласнювали родоплемінна знать

· Виникла нерівність, що вела до появи приватної власності

· З’являлась експлуатація, що вела до зростання багатих і бідних

· Виникла держава

4. Залізний вік (від 1 тис до н.е. і до тепер)

IX-VIII ст. до н. е. – початок залізного віку на теренах України.

Основні археологічні культури доби мідно-кам’яного віку. Соціально-економічний розвиток трипільських племен.

Яскравим показником розвитку людства є те, що в IV тис. до н.е. люди освоїли нову сировину - мідь,опанували технологію її виробництва та обробки. Регіонами, де розпочалася обробка міді, були Балкани, Подунав'я (Трансільванія), Закавказзя, звідки мідна руда та вироби потрапили на територію України. Згодом копальні мідної руди з'явилися на Донбасі. Використання мідних знарядь праці й тяглової сили бика сприяло зростанню продуктивності праці, пожвавленню примітивних обміну та торгівлі, розвитку майнової диференціації.

Період розповсюдження мідних знарядь праці деякі вчені називають енеолітом або мідно-кам'яним віком. Енеоліт став переходом від кам'яного періоду до епохи металу.

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV-III тис. до н. е), її назва походить від с. Трипілля на Київщині. Елементи цієї культури знайшов при розкопках 1893-1906 рр. археолог В. Хвойка.

На пізньому етапі свого розвитку трипільські племена займаливеличезні простори Східної Європи- від Слобідської України (Слобожанщина) до Словаччини, Румунії, від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Балканського півострова.

Останнім часом археологи схиляються до думки, що основу ранньотрипільської культури становили захожі з півдня землеробсько-скотарські племена культур балканського походження. Підтвердженням цієї гіпотези служить ряд особливостей матеріальної та духовної культури трипільців. Так трипільські прямокутні глинобитні житла з дерев'яним каркасом стін і глиняною долівкою демонструють типовий приклад балканської домобудівної традиції, яка виникла у УІІ-УІ тис. до н.е. в Східній Греції. Українська хата-мазанка являє собою її пізньосередньовічний прояв. Численні глиняні статуетки жінок із поселень трипільців, а також їхній посуд, вказують на балканські корені культури. Про це свідчить і їхній східносередземноморський антропологічний тип.

Економічною основою цієї яскравої археологічної спільноти було вирощування пшениці та ячменю, а також розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней. Орне землеробство трипільців мало перелогову форму - з виснаженням землі трипільці переселялися все далі на схід. Постійно зростав обмін з різними сусідніми племенами, зокрема дунайсько-балканського регіону. На пізньому етапі розвитку трипільської культури через зміну економічної ситуації та вплив кочових племен посилилась роль осілого скотарства, удосконалилося виробництво крем'яних знарядь, глиняного посуду, з'явилися великі горни для випалювання посуду. У цей період виготовлялося більше зброї з кременю, каменю та міді.

Духовна культура трипільців була досить розвиненою. Вона містила різні землеробські культи - космогонічні уявлення, культ матері-землі, домашніх тварин (здебільшого бика), вогню. Трипільці опанували різні форми мистецтва, зокрема розпис мінеральними фарбами приміщень, глиняного посуду. Спочатку був поширений лінійно-заглиблений орнамент, а потім - шнуровий і заглиблений. Широко відома мікроскульптура трипільців: фігурки жінок, тварин, моделі жител.

Трипільське землеробське суспільство досягло високого рівня розвитку і стояло на порозі цивілізації. Цивілізацією називають такий рівень соціально-економічного розвитку суспільства, коли виникають міста і писемність. Величезні трипільські поселення - Майданецьке, Тальянки, Доброводи та інші, які нараховували по 3 тис. жителів і займали площу 200-400 га, по праву вважаються протомістами. Складна знакова система трипільських орнаментів та глиняні конічні фішки і кульки для лічби свідчать, що трипільці стояли на порозі запровадження письма. Отже трипільські протоміста та протописемність дають підстави вважати Трипілля протоцівілізацією.