Київська Русь у період централізації: Володимир Великий та Ярослав Мудрий

Володимир Великий (980-1015 рр.) Святослав щоб зосередити всю владу у руках однієї династії, призначив на київський престол старшого сина Ярополка, у новгородську землю – Володимира, в древлянську землю – Олега.

Після смерті Святослава між братами почалась боротьба за владу. У цій боротьбі переміг Володимир, який з 980 став княжити в Києві: новий володар спрямовує зусилля на зміцнення внутрішнього становища держави. Він приєднав Полоцьку землю, зайняв Перемишль, Червень та інші порубіжні міста на заході, де проживали дуліби та хорвати, а згодом і Закарпаття; придушив на півночі повстання в'ятичів і радимичів. У той час фактично завершується тривалий процес формування державної території, яка в основному збігалася з етнічним розселенням схід них слов'ян. Ставши володарем великої держави звернув увагу на зміцнення власних кордонів. Для захисту від кочівників розпочав будівництво т.зв. Змієвих Валів.

Провів низку реформ:

Реформу державного управління – не зміну родоплемінному поділ держави прийшов територіальний; на місцях поставив своїх синів або надійних бояр.

Військову – за службу у військ надавав земельний наділ (феодальний принцип формування війська).

Судову – внесено кодекс правових норм «Закон земельний».

Оборонну – будував фортеці і оборонно-захисні вали.

Релігійну – запровадив християнство на Русі (988 р.)

Фінансову – почав карбувати перші гроші злотники і срібники;

Також Володимир запровадив державну символіку, його гербом був тризуб. Невпинно воював із печенігами постійно перемагаючи.

Причинами прийняття християнства були:

1) Язичництво не могло слугувати об’єднавчій політиці київського князя, тому потрібна була нова єдина релігія.

2) Збереження язичництва перешкоджало державній, культурній, національній консолідації племен, які мешкали у центральній державі.

3) Потрібно було піднести авторитет князя через нову релігію.

4) Розвиток феодальних відносин, зростання нерівності між людьми вимагали нової релігії, яка б освячувала князівську владу, вчила терпіння та покори.

5) Вплив країн Європи.

Значення християнства:

1) Уведення християнства сприяло зміцненню авторитету князівської влади й посиленню держави.

2) Зріс міжнародний авторитет КР.

3) КР долучилась до світової культури.

4) Сприяло піднесенню духовності народу.

Яросла Мудрий (1019-1054 рр.) Після раптової смерті князя Володимира в 1015 р. на Русі розпочалися побачені досі драматичні події. Його старший син Святополк, якого літописець прозвав за жорстокість "Окаянним", бажаючи одноосібно панувати в Київській державі, почав знищувати зведених братів: спочатку Бориса і Гліба, потім Святослава. Проти нього виступив Ярослав, який князював у Новгороді Великому. Навесні 1019 р. сталася вирішальна битва між двома братами на р. Альта біля Переяслава. Перемогу здобув Ярослав, названий сучасниками Мудрим.

Ставши князем у Києві, Ярослав Мудрий (1019— 1054) спрямував свої зусилля на відновлення централізованої держави, що послабилася за часів між князівських усобиць та набігів печенігів. Передусім він порозумівся щез одним братом — Мстиславом. Хоробрим, який претендував на великокнязівський престол. Поділивши Русь по Дніпру, брати управляли нею з двох центрів: Ярослав — з Києва, а Мстислав — із Чернігова. Після смерті останнього в 1036 р. одноосібним правителем величезної держави став Ярослав, який успішно продовжив реформаторську діяльність батька.

Київська Русь у період князювання Ярослава Мудрого досягла найбільшого піднесення. Дбаючи про захисні держави, він відвоював захоплені Польщею Червенські міста і Волзьку волость, знову підкорив угро-фінські племена чуді, провів кілька успішних походів проти агресивних ятвягів і литовців, заснував міста Ярослав на р. Сян та Юр'їв над Чудським озером, які мали сприяти зміцненню північно-західних кордонів країни. На півдні Ярослав продовжив будівництво захисних споруд проти кочівників, зокрема, закладаючи по р. Рось міста Юр'їв, Корсунь та ін. У 1036 р. він успішно завершив боротьбу своїх попередників проти печенігів, розгромивши їхні орди під Києвом.

Значну увагу приділяв Ярослав Володимирович внутрішній організації держави. Він розбудував і укріпив Київ, оточив його муром, звів Золоті ворота — головний парадний в'їзд до міста, цілу низку інших архітектурних споруд. Було також розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир. Дбав великий князь про розвиток освіти, засновував школи і бібліотеки. Неослабною князівською підтримкою користувалося християнство. В усіх великих містах розгорнулося будівництво храмів, засновувалися монастирі. Найбільший із них — славнозвісний Києво-Печерський — став важливим осередком не лише чернечого життя, а й культури, освіти, літописання. Важливою ознакою доби стало домінування руського люду в державному управлінні. Функція варягів зводилася до військової служби. З призначенням у 1051 р. київським митрополитом відомого вітчизняного релігійного діяча і письменника Іларіона було зроблено спробу зменшити залежність руської церкви від Константинополя.

Важливим державним заходом Ярослава Мудрого було започаткування одного з перших писаних зводів законів — "Руської правди". Він узагальнив правові норми для громадян усієї держави, узаконив зміни, які сталися в суспільстві та свідомості людей і були викликані насамперед утвердженням феодального господарства. До того часу належить також створення першого літописного зводу 1037— 1039 рр. Свідченням могутності Київської Русі часів Ярослава, досягнення нею рівня найрозвинутіших країн середньовічної Європи були численні шлюби членів; великокнязівського роду з представниками найвпливовіших правлячих династій Заходу.

В останні роки правління Ярослав Мудрий, прагнучи запобігти князівським міжусобицям після його смерті, запровадив принцип сеньйорату, згідно з яким поділ земель і політичної влади у державі здійснювався на основі старшинства.

Останнім вдалим правителем перед роздробленістю був Володимир Мономах (1113-1125 рр.) котрого запросили на престол київський міське віче під час повстання киян у 1113р. Йому належить «Повчання дітям».