Руїна в Україні: причини, суть і наслідки

Причинами Руїни були:

− розкол серед старшини – правлячої верстви українського суспільства;

− посилення антагонізму між різними станами українського населення;

− слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;

− боротьба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі Посполитої тощо.

Можна виділити такі характерні ознаки Руїни:

− загострення соціальних конфліктів як наслідку соціального егоїзму старшини, її зловживань, намагання реанімувати старі шляхетські порядки, ігнорування соціально-економічних інтересів не лише селян, а й простих козаків;

− початок громадянської війни, що вела до розколу України за територіальною ознакою;

− зміцнення у свідомості політичної еліти небезпечної тенденції до відмови від національної державної ідеї й висунення на перший план регіональних, а то й приватних політичних інтересів; згасання державної ідеї, повернення до ідеї автономізму;

− звертання до урядів іноземних країн при розв’язанні внутрішньополітичних проблем України, які вміло грали на суперечностях, використовуючи їх у власних цілях;

− жорстока боротьба за владу, зокрема за гетьманську булаву, в ході якої доходило навіть до знищення суперників (Чорна Рада, 1663 р. тощо). Одночасно Україна мала два, а то й три-чотири гетьмани (згадаймо 1668 р.: П. Дорошенко, П. Суховій, М. Ханенко, Д. Многогрішний), які ворогували між собою і у своїй політиці орієнтувалися на різні країни;

− поступове зменшення конструктивності і все більш деструктивний характер дій Запорозької Січі (небажання підпорядковуватися гетьманській владі, ігнорування загальноукраїнських інтересів, віддання переваги лише власним інтересам тощо).

Прагнучи забезпечити спадковість верховної влади і тим уберегти державу від непотрібних потрясінь міжусобиць, Б. Хмельницький ще за життя домігся обрання новим гетьманом 16-річного сина Юрія" Але відразу після смерті Богдана на таємній нараді найвпливовіших полковників було вирішено, що з огляду на юний вік та недосвідченість у державних справах 10. Хмельницького функції гетьмана до його повноліття виконуватиме І. Виговський. А вже 21 жовтня 1657 р. на Генеральній козацькій раді в Корсуні останнього обрали повноправним гетьманом. Це рішення не тільки призвело до скасування принципу спадковості гетьманства, а й стало одною з причин Руїни.

Ідучи слідами Б. Хмельницького, гетьман Іван Виговський (1657—1659) основне завдання вбачав у здобутті Україною повної незалежності. На цьому шляху було укладено союз зі Швецією, відновлено відносини з Кримом, розпочато переговори з Польщею та Туреччиною. Відносини з Москвою Виговський намагався будувати на принципах рівноправності та невтручання у внутрішні справи України. Крім того, він сподівався, що Москва допоможе йому в боротьбі проти опозиції.

Проблема полягала в тому, що гетьман Виговський, не усвідомивши необоротності соціально-економічних та політичних здобутків народу в процесі революції, став на шлях фактичного відновлення дореволюційної моделі розвитку. Зокрема, він потурав прагненню козацької старшини та православної шляхти взяти під свою владу селян і дрібних козаків. Це призвело до зростання соціального напруження, політичної дестабілізації.

На поч. 1658 р. чітко окреслився збройний конфлікт між урядом і опозицією, головними осередками якої стали Запоріжжя і Полтавський полк. Спроби Виговського порозумітися з їх провідниками — Я. Барабашем і М. Пушкарем нічого не дали. Тоді в червні 1658 р. він, покликавши на допомогу татар, під Полтавою погромив війська опозиції. Ця братовбивча боротьба коштувала Україні до 50 тис. жертв, ослабивши її як військово, так і політично.

Зрозуміло, що Москва вирішила скористатися з цього антагонізму. Підтримуючи опозицію, вона намагалася позбутися "самостійника" Виговського, а відповідно й обмежити незалежність України. Така антиурядова спрямованість московської політики поставила гетьмана перед дилемою: або змиритися з поступовим перетворенням держави на провінцію, або боронити її суверенітет. Він вибрав друге й розірвав союз із Москвою.

Невдовзі до українських кордонів рушило велике московське військо, знову активізувалася опозиція. У пошуках союзників гетьман Виговський 16 вересня 1658 р. уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою, який передбачав:

1) Україна у складі Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств під назвою Великого князівства Руського об'єднувалася з королівством Польським і Великим князівством Литовським персональною унією;

2) законодавча влада належала Національним зборам депутатів від усіх українських земель;

3) виконавчу владу очолював гетьман;

4) Україна мала свій суд, скарбницю, грошову одиницю, 40-тисячне військо;

5) передбачалася загальна свобода віри, слова, Друку тощо.

Укладаючи Гадяцький договір, І. Виговський прагнув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб'єкт федерації. Однак Польща у принципових питаннях виявила непоступливість. Було відкинуто домагання українців про включення до складу Князівства Руського західноукраїнських земель; обмежувалися його права на міжнародні відносини; фактично ліквідовувалася створена під час революції нова модель соціально-економічних відносин. Тому Гадяцький договір не міг повністю задовольнити українських державників.

Звістка про укладення Гадяцького договору призвела до початку відвертої українсько-московської війни. Причини війни:

1660 р. Москва почала воєнні дії проти Польщі, щоб скасувати Гадяцьку угоду. Коли моск.-укр. війська на чолі з Шереметєвим було оточено пол.-тат. Військами під Чудновим (на Житомирщіні), Юрій вирішив піти на переговори з Польщею і підписав Слободищенську угоду, яка майже повторювала Гадяцький договір. Така політика Юрія Хм. Викликала незадоволення Москви і населення України. Почалась боротьба за владу. Неспроможний покласти цьому край, молодий гетьман восени 1662 р. оголосив про зречення від влади. Доба Руїни в Україні сягнула апогею.

Лівобережні полки не прийняли Слободищенського трактату Ю.Хм. На Лівобережжі сформувалась опозиція на чолі із наказним гетьманом Я.Сомком та ніжинським полковниклм В.Золотаренком. Україна після Юрія розкололась на дві частини:

Правобережна(стала залежною від Польщі), де гетьманом став Павло Тетеря (1663-1668рр.) – проводив пропольську політику. Втративши підтримки у народу у тік до Польщі.

Лівобережна (орієнтована на Московську державу), де старшинська рада обрала гетьманом І.Сомка (1662р.), у 1663 р. царський уряд звинуватив його у сепаратизмі і стратив. Гетьманом було обрано І.Брюховецького (1663-1668 рр.), який проводив промосковську політику, підписав Московські статті (1665 р.), які ще більше обмежили права українського народу. Дбав про своє збагачення і збагачення козацької старшини, нехтував інтересами народу, був убитий своїми соратниками.

Велике значення для України мав Андрусівський договір укладений між Польщею та Москвою (1667 р.)

1. Перемир’я укладалось на 13,5 років.

2. Україну поділено між двома державами.

3. До складу Московської увійшла Лівобережна Укр. з Києвом.

4. Через 2 роки Київ мав увійти до Польщі.

5. Польща повертала Москві Смоленськ і Сіверщину.

6. До Польщі відійшла Правобережна Укр.

7. Запорізька Січ мала перебувати під владою обох держав.