Україна в роки Першої світової війни (1914 – 1918 рр.)

1 серпня 1914 р. початок Першої світової війни.

У війні брало участь 38 країн світу з населенням понад 1 млрд населення земної кулі.

Характер війни – загарбницька, несправедлива з боку всіх воюючих держав як Троїстого союзу (Німеччина, Авто-Угорщина, Італія – 1882р.), так і Антанти (Великої Британії, Франції, Росії – 1904-1907рр.)

Країни Троїстого союзу під час війни утворили Четвертний союх (Німеччина, Авто-Угорщина, Болгарія і Туреччина), їх називали Центральними державами.

Галичина стала ареною най жорстокіших і найкровопролитніших битв на Східному фронті. Трагедія укр. полягала у тому, що вони, не маючи власної держави, яка б захищала національні інтереси, змушені були воювати за інтереси чужих імперії та ще й убивати один одного. У рос. армії налічувалось 3,5 млн укр., а австрійській – 250 тис.

Причини війни:

1) Загострення протиріч між провідними державами світу в економічній, політичній і військовій сферах внаслідок нерівності їхнього розвитку.

2) Прагнення провідних держав світу загарбати чужі території, встановити контроль над ринками збуту і джерелами сировини, домагатись свтового панування.

3) Розвиток науково-технічного прогресу, який привів до модернізації систем озброєння, мілітаризації економіки.

4) Прагнення правлячих кіл провідних країн світу подолати внутрішньополітичні кризи, перенести уваги людей із внутрішніх проблем на зовнішню загрозу.

У великих держав основна мета була однакова: переділити уже поділений світ, пере розділити колонії і завоювати нові ринки і джерела сировини.

Плани Німеччини:

1. Розгромити Російську імперію та відторгнути від неї Україну.

2. Приєднати Україну до складу майбутньої Великонімецької нації.

3. Створити під своєю зверхністю Пангерманський союз, у якому Україна мала стати частиною німецького протекторату.

4. Перетворити Україну на сировинну базу Німеччини.

Плани Авто-Угорщини:

1. Навічно зберегти своє панування в Галичині, Північні Буковині, Закарпатті.

2. Захопити Волинь і Поділля.

3. Придушити нац.-возв. рух укр.

Плани Росії:

1. Захопти Східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття під прикриттям ідеї «возз’єднання всіх руських земель».

2. Придушити нац.-визв. рух укр.

Приводом до початку 1 серпня 1914 р. Першої світової війни стало вбивство у Сараєві австрійського престолонаслідника ерцгерцога Франца-Фердинанда. Війна, яка втягнула у свій вир і українців, була збройним протистоянням двох воєнних коаліцій: Антанти (Англія, Франція, Росія) і Четверного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія), але поступово до неї долучилися 38 з 59 держав світу, 3/4 населення земної кулі. Ворогуючі сторони мали одну мету: загарбання чужих територій, встановлення контролю над джерелами сировини, та ринками збуту, боротьба проти національно-визвольних та соціальних рухів тощо.

Українські землі в планах воюючих сторін посідали істотне місце. Росія, прикриваючись ідеєю "об'єднання усіх руських земель", відкрито готувалася загарбати Галичину, Буковину та Закарпаття, щоб назавжди покінчити з "мазепинством" і сепаратизмом. Австро-Угорщина прагнула приєднати до Габсбурзької імперії хоча б Волинь і Поділля. Німеччина, намагаючись створити потужну світову імперію, також була не проти взяти під свій контроль най родючіші землі Європи. Навіть Англія і Франція, які не мали жодних територіальних претензій до України, намагалися використати її для послаблення Австро-Угорщини.

Для України світова війна мала подвійно трагічний зміст. Єдиний народ, який не мав власної держави, що захищала б його конкретні інтереси, опинився у двох конфронтуючих таборах. Близько 3,5 млн. українців у російській армії та 250—300 тис. в австрійському війську боролися та вмирали за чужі для них інтереси. Але найгіршим було те, що сини одного народу, розділеного між двома імперіями, мусили вбивати одне одного.

Упродовж усієї війни територія Західної й певною мірою Центральної України стала одним з основних театрів бойових дій на сході Європи. Тут зійшлися разом зі своїми менш потужними союзниками старі супротивники — Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку і Росія з другого. Зокрема, під час запеклої Галицької битви, що тривала з 19 серпня до 4 жовтня 1914 р., австро-угорську армію було розгромлено. Галичина та Буковина опинилися під окупацією царської Росії.

За 7 місяців російської окупації царська адміністрація знищила тут все, що було українським: гімназії, близько сотні газет і журналів, книгарні, видавництва, бібліотеки, читальні "Просвіти", наукові, освітні, господарські, спортивні організації. Почалися переслідування греко-католицької церкви. Митрополита А. Шептицького заарештували і депортували в Росію. Незавидною була доля й простих українців, яких мордували як австрійські й мадярські вояки, що відступали, так і росіяни, що наступали.

Не кращим було становище в під російській Україні, де з початком війни царська влада посилила репресії. Було закрито майже всі українські організації та газети, а загальновизнаного лідера українства М. Грушевського вислано в Росію.

У 1916 р. Галичина і Буковина знову стали тереном найжорстокіших боїв, коли внаслідок багатомісячної битви — т.зв. Брусиловського прориву було завдано великих жертв та руйнувань, чимало населених пунктів зруйновано вщент, населення евакуйоване, господарство та майно — втрачено. Ця авантюра не принесла перемоги її ініціаторам, навпаки, закінчилася повною поразкою російської армії, її відступом за р. Збруч.

Нелегкий, але героїчний бойовий шлях пройшов легіон Українських січових стрільців (УСС), створений з початком Першої світової війни як окремий структурний підрозділ австрійської армії. У серпні 1914 р. на заклик новостворених Головної української ради та Бойової управи УСС до новітнього українського війська зголосилися бл. 30 тис. добровольців з усієї Галичини. Австрійське командування, з недовірою ставлячись до патріотично налаштованої української молоді та спонукуване польськими політичними колами, обмежило чисельність легіону до 2,5 тис, а на прохання відкликати з військ 100 старшин-українців виділило лише 16. Ядро легіону становили активісти січово-сокільського, пластунського та стрілецького руху, вчорашні гімназисти та студенти; були також викладачі, правники, митці, представники селянства тощо. Першим офіційним командантом легіону було призначено М. Галущинського, директора Рогатинської гімназії.

Створення легіону УСС ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю України, Об'єднуючи кращі сили молоді, які представляли практично всі суспільні верстви Галичини, він став утіленням передової політичної думки і виражав сподівання на виборення Української держави. Докладаючи неймовірних зусиль, стрільці зуміли до 1917 р. перетворити легіон у добре вишколену, фактично українську, військову формацію з національною символікою, власними одностроями й відзнаками, а також українською офіційною мовою та українською термінологією.,

Протягом 1914 — першої пол. 1915 р. легіон брав участь у бойових діях проти російських військ у Карпатах. Особливо запеклими були бої за гору Маківку наприкінці квітня — на початку травня 1915 р., де стрільці вкрили себе невмирущою славою, хоча й зазнали великих втрат. У 1915—1917 рр. УСС вели кровопролитні битви на подільській землі. Сотні молодих патріотів загинули на схилах гори Лисоня, поблизу сіл Конюхи та Куропатники на Бережанщині, в інших місцях. Своєю боротьбою стрільці здобули чимало відзнак і похвал, викликали пошану й симпатії союзників і змусили рахуватись із собою навіть ворогів.

Поставивши основною метою виборення української державності, УСС усвідомлювали, що це потребує ретельної та цілеспрямованої підготовки. Тому в легіоні діяло кілька громадсько-освітніх та мистецьких структур, покликаних ознайомлювати стрільців, головним чином новобранців, з їхніми завданнями у війні, підвищувати освітній рівень, готувати до післявоєнної громадської діяльності. Насамперед слід назвати бібліотеку, "етапну гімназію", де готували до складання іспитів стрільців-гімназистів, а також Пресову квартиру (своєрідний центр, що організовував і спрямовував духовне, культурне та творче життя легіону), у складі якої плідно працювали А. Баб'юк (М. Ірчан), А. Лотоцький, 0. На-зарук, Ю. Шкрумеляк, Л. Лепкий, М. Гайворонський, Р. Купчинський, О. Курилас та інші талановиті письменники, журналісти, композитори, актори, художники. Зусиллями митців було налагоджено випуск альманаху "Червона Калина", сатиричних часописів, видано кілька книг тощо.

Національно-політична та культурно-освітня активність УСС не обмежувалася лише працею в стрілецькому легіоні. Добре розуміючи, що запорукою успішної реалізації національно-державницької ідеї можуть бути тільки сили власного народу, вони поряд із самоосвітою та самовдосконаленням приділяли величезну увагу національно-культурній та просвітницькій праці серед широких кіл української громадськості, щоб допомогти населенню швидше усвідомити свої сили та шляхи, якими можна було б домогтися людського існування та гідного місця в історії. Свідченням того, що стрільці працювали й на перспективу, була їх участь в організації та підтримці українського шкільництва. Зокрема, протягом 19.16 — поч. 1917 рр. вони організували на Волині до 100 українських шкіл, працювали в них учителями і навіть видавали підручники для волинських дітлахів.

Важливе значення для поширення та пропаганди національно-державницьких поглядів мала культурно-мистецька діяльність УСС. Нерідко саме завдяки стрілецьким пісням, музиці, виставам українське населення того чи іншого краю вперше ознайомлювалося з ідеєю української державності, дізнавалося правду про свою минувшину, замислювалося над майбутнім.

Наслідки війни були руйнівними для економіки воюючих країн, які опинилися на межі виснаження. Найтяжчих втрат зазнала Російська імперія, а відповідно й українські землі, які перебували в її складі. Це викликало гостре невдоволення серед багатьох верств українського народу, зростання революційно-визвольного руху. Активізувалася страйкова боротьба робітників і селян. На революційну боротьбу стали солдати, які відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавалися у полон, браталися із солдатами противника тощо. До революційного руху активно долучалася демократична інтелігенція, зокрема студентська молодь.

Усе це свідчило про те, що наприкін. 1916 — на поч. 1917 рр. в Україні, як і в усій Російській імперії, назріла глибока економічна й політична криза. Український народ, витримавши на поч. XX ст. чималі випробування, швидко наближався до нових соціальних потрясінь.