Лютнева революція в Росії 1917 р. та її вплив на український національно-визвольний рух. Утворення Української Центральної Ради та основні етапи її діяльності

1. Українська (поштовхом стала Лютнева у Росії) революція 1917–1921 рр.: причини, характер, рушійні сили, періодизація та основні наслідки.

Причини:

1) Перебування української земель у складі двох імперій – російської та Австрійської.

2) Важкі соціально-економічні умови більшості населення України (особливо робітників і селян): низька заробітна плата, важка праця, злидні, безземелля, жорстока експлуатація.

3) Переслідування у Російській імперії українського суспільного руху, утиски політичних партій та громадських рухів.

4) Відсутність власної державності.

За характером була національно-демократичною чи національно-визвольна, оскільки передбачала автономію України на першому етапі і проголошення її незалежності на другому етапі.

На території України було ліквідовано органи царської адміністрації, а Тимчасовий уряд призначив губернських і новітніх комісарів.

Створено ради робітничих і солдатських депутатів, керівна роль у яких належала російським меншовикам та есерам.

Виникла Центральна Рада – представницький орган української демократії.

Головною рушійною силою виступило селянство, адже в різних регіонах України воно нараховувало 80-90% населення, тому від його позиції залежала доля будь-якої влади. Лідером українського руху традиційно залишалась інтелігенція. Завдяки її зусиллям на початку століття творилося організаційне та ідейно-теоретичне підґрунтя Української революції.

Періодизація:

І. Доба Української Центральної Ради (4 березня 1917 р. – кінець квітня 1918 р.);

Склад ЦР:

1) Українська партія соціалістів-федералістів.

2) Українська соціал-демократична робітнича партія.

3) Українська партія есерів.

4) Самостійники (М.Міхновський) - виступали за негайне проголошення незалежності України.

5) Представники громадських організацій.

Політична програма ЦР:

1) Автономія України (на першому етапі революції);

2) Підтримувала заходи щодо створення української преси, впровадження української мови, скасування будь-яких обмежень щодо розвитку української культури.

3) Проголошення незалежності України (на другому етапі революції, у IV універсалі).

ІІ. Українська Держава гетьмана П. Скоропадського (29 квітня – середина грудня 1918 р.);

Внутрішня політика:

1) Встановлено Гетьманат – Українську Державу – замість УНР, проголошену ЦР.

2) Усю повноту влади зосереджено в руках гетьмана.

3) Створено гетьманський уряд – Раду міністрів, який очолив Ф.Лизогуб. уряд спирався на царських чиновників, великих землевласників, буржуазію.

4) Відновлено козацтво у Чернігівській, Полтавській губерніях та на Слобожанщині, яке захищало прикордонні губернії України.

5) Встановлювалась цензура, заборона проводити мітинги, демонстрації.

6) Намагання створити національну армію і відновити козацький тсан в Україні.

7) Відновлено приватну власність на землю.

8) Право приватної промисловості.

9) Захоплені підприємства повертали колишнім власникам.

10) Страйки на заводах забороняли.

11) Господарі на свій розсуд встановлювали тривалість робочого дня і оплату праці.

Зовнішня політика:

1) Встановлення дипломатичних відносин з 12 країнами.

2) Тривалий час у Києві велися переговори із радянською Росією про встановлення мирної угоди та визначення кордонів.

3) Скоропадський проголосив про встановлення федерації з не більшовицькою Росією, значні кола України проголосили це зрадою її самостійності.

4) Визнання України 30 країнами.

ІІІ. Доба Директорії УНР (18 грудня 1918 р. – кінець 1920 р.) на чолі з В.Винниченком, а також С.Петлюра, Ф.Швець, А.Макаренко, П.Андрієвський.

Політичний курс Директорії:

1) відновила назву УНР та закони УНР.

2) Призначила свій перший указ – Раду народних міністрів – на чолі з В.Чеховським.

3) Найвища виконавча влада належала Директорії з п’яти чоловік, а законодавча – Трудовому конгресові, що його обирає трудове населення України.

4) Після злуки УНР і ЗУНР до Директорії увійшов Є.Петрушевич.

5) Прийнято постанову про звільнення всіх чиновників, призначених за гетьманату.

6) Відновлено 8-год робочий день.

7) Задекларовано про проведення аграрної реформи яка не проводилась.

8) Директорія не погодилась на пропозиції більшовиків об’єднатись з українським радянським урядом.

9) Намагалась домовитись з країнами Антанти про допомогу, але цього їй не вдалось.

В. Винниченко виділив ще четвертий період розвитку Української революції: добу Отаманщини.

Основні наслідки:

Причини поразки визвольних змагань 1917-1921р.:

1. Недостатній рівень свідомості українського громадянства в цілому.

2. Нерішучість української інтелігенції в питанні будівництва самостійної української держави, надання нею пріоритету соціальним проблемам на шкоду національно-державним.

3. Політична дезорієнтація селянства, яке з потенційного прихильника і учасника визвольної боротьби нерідко ставало її байдужим спостерігачем, виявилось неспроможним оволодіти ідеєю національної незалежності. Це вело до звуження соціальної бази українського руху.

4. Створенню української незалежної держави протидіяли зовнішні фактори. Головним з них була Росія, насамперед більшовицька. Це також неприхильна позиція Антанти, яка орієнтувалася в основному на відбудові єдиної незалежної Росії. Та все ж український визвольний рух незважаючи на поразку не припинився. Він знайшов своє продовження в інших формах боротьби.

54. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки та особливості її державного розвитку. (№58)