Особисті права у рішеннях Конституційного Суду України

Здійснюючи свої повноваження, Конституційний Суд України забезпечує додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина, про що свідчить практика прийнятих ним рішень. У рішеннях Конституційний Суд України за 2010-11 рр. дав офіційне тлумачення окремих положень статей Конституції України, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, інших законів України і в такий спосіб захистив конституційні права на життя, свободу та особисту недоторканність, особисте (сімейне) життя та його таємницю, свободу пересування і вільний вибір місця проживання, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, на підприємницьку діяльність, соціальний захист, житло, свободу літературної, наукової і технічної творчості, апеляційне оскарження судових рішень як складову права кожного на звернення до суду. У поглядах на систематизацію цих прав і свобод людини і громадянина існують різні підходи. Зокрема, О. Фрицький поділяє особисті права і свободи людини на дві групи: природні (особисті) права та громадянські права. Інший, ґрунтовніший перелік особистих (громадянських) прав і свобод запропонували Ю. Тодика та В. Журавський, до яких вони відносять такі права: на життя, на повагу до гідності, на свободу та особисту недоторканність, на недоторканність житла, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної т ііншої кореспонденції, на невтручання в особисте та сімейне життя, на вільний вибір місця проживання, на свободу думки і слова, на свободу світогляду і віросповідання (статті 27–35 Конституції України). Вивчаючи гарантії прав людини і громадянина на соціальний захист А. Головін, В. Годованець цілком слушно зазначають про те, що конституційні права і свободи людини постійно перебувають у розвитку, вдосконалюються та розширюються. Чушенко і Заяць відносять до особистих прав такі права:право на життя, право на повагу до гідності, право на свободу пересування, право на правову допомогу, недопущення катувань. Про невід’ємність та недопущення порушення державою конституційного права кожної людини на життя йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року № 11&рп/1999 у справі про смертну кару. Беручи до уваги невід’ємність та непорушність права кожної людини на життя, у своєму Рішенні від 26 січня 2011 року № 1&рп/2011 Конституційний Суд України підтвердив попередні правові позиції щодо неприпустимості застосування смертної кари як окремого виду кримінального покарання, що суперечить конституційному праву людини на життя. Важливе значення серед інших особистих прав людини має право на свободу та особисту недоторканність, передбачене статтею 29 Конституції України. На захист цього права Конституційний Суд України прийняв Рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію».Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати неконституційним положення, яке надає міліції право затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, яких запідозрено у занятті бродяжництвом, — на строк до 30 діб за вмотивованим рішенням суду. Вирішуючи порушене у конституційному поданні питання. Раніше в Рішенні у справі щодо прописки від 14 листопада 2001 року Конституційний Суд України сформулював правову позицію, в якій вказав на важливе значення цього права і наголосив, що «вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку». На гарантування та додержання права людини на особисте (сімейне) життя та його таємницю спрямовані положення статті 32 Конституції України, частина перша якої встановлює заборону втручання в особисте і сімейне життя людини, крім випадків, передбачених Основним Законом України. Конституцією України встановлено гарантії здійснення цього права, зокрема, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь&якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.