Співвіношення філософії, науки, релігії та мистецтва

Філософія та наука

Подібність філософії та науки — в їх універсалізмі: наука теж прагне охопити теоріями та законами всю різноманітність природних та суспіль­них явищ.

У давнину — на перших етапах розвитку абстрактних уявлень про світ — філософія і елементи наукових знань становили одне ціле (така єдність зветься синкретизмом). У наші дні філософія і наука існують ок­ремо, і це дозволяє визначити між ними такі відмінності:

— філософія не займається безпосередньо відкриттям законів, а сприяє їх відкриттю, обґрунтовує і узагальнює їх;

— філософські концепції, закони, теорії не претендують на таку загаль­нозначущість та універсальність, як висновки точних та природничих наук;

— наука прагне бути об'єктивною, тобто намагається розкрити при­роду такою, якою вона є безвідносно до суб'єкта дослідника; філософія ж тією чи іншою мірою суб'єктивна, оскільки неможлива без емоційно забарвленого, особистісного компонента — самого філософа.

Філософія та релігія

Спільним для філософії та релігії є пошук першооснови світу. Для релігії таким абсолютним началом є Бог. Філософія не може однозначно відповісти на це питання, хоча різні мислителі пропонували свої варіанти відповіді. Філософія ненастанно перебуває у пошуку: річ у тім, що вона не може собі дозволити приймати щось на віру, як це робить релігія. Філософія, якпам'ятаємо, завжди критична, вона спирається на інтелект, тоді як основою релігії є віра — прийняття Істини (чи то пак Божественного Одкровення) без жодних раціональних підстав. Простіше кажучи, філософія — справа розуму, релігія — справа віри.

Співвідношення між філософією, релігією та наукою змінювалися з різними культурними епохами в історії людської цивілізації.

У первісному суспільстві провідною формою духовної діяльності людини поставала релігія. Філософія виникає через тисячі років потому, причім одним з джерел філософії є саме релігійні міфи про походження світу та людини.

Філософія та мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

Структура та функції філософського знання.

Філософські проблеми характеризуються всезагальністю та всеохопністю, з часом усе ж таки виникла потреба виокремити кілька сфер філософського дослідження. Таким чином виникли окремі філософські дисципліни. Процес формування філософських дисциплін розпочався ще за античних часів (у Давній Греції його ініціював Арістотель)і триває до наших днів.

Однак відбувається не тільки поява нових галузей філософського знання, а й повсякчасні зміни його структури. Одні дисципліни висува­ються на перший план, інші відходять на задній. У давнину більш за все . цікавилися світом у цілому, його походженням; у Середні віки — Богом; у Новий час — природою; з XIX ст. переважають дослідження людського суспільства і самої людини.

Основні філософські дисципліни:

— онтологія, яка досліджує світ у цілому та його буття. На ранніх етапах існування філософії, коли ще не було достеменних наукових знаньпро світ, онтологія уявлялась як метафізика — вчення про іде­альні, надчуттєві основи буття. Згодом набула поширення натурфілосо­фія — філософія природи;

— гносеологія (епістемологія) — розділ філософії, який вивчає шля­хи, можливості, способи та результати процесу пізнання;

— етика — вчення про мораль; — естетика — вчення про красу;

— аксіологія — вчення про цінності;

— соціальна філософія та філософія історії— розділи філософії, які вивчають людське Суспільство, його устрій, основні закони історичного розвитку, місце і роль людини в суспільстві;

— логіка — розділ філософії, який досліджує структури і форми правильного мислення;

— філософська антропологія — вчення про людину;

— історія філософії, яка простежує шлях виникнення, становлення та функціонування самої філософії, встановлює ЇЇ основні тенденції.

Філософія — це форма суспільної свідомості, різновид духовної діяль­ності, яка виконує вкрай важливі для людини та суспільства функції.

Основні функції філософії

Світоглядна функція. Філософія допомагає людині шукати сенс жит­тя. Щоправда, від філософії не варто чекати остаточних відповідей на запитання: для чого я живу? — адже у філософії важливим і є не стільки кінцевий результат, скільки сам процес пошуку. Однак людина не може жити без усвідомлення бодай якогось сенсу — інакше її чекає «сенсожиттєвий вакуум», який вона заповнюва­тиме штучним шляхом — пияцтвом, наркоманією, суспільно небезпечною поведінкою.

Уважається, що філософія покликана сприяти пробудженню твор­чого, конструктивного осмислення людиною самої себе. Дехто нази­ває таке філософське прозріння «потрясінням свідомості». Потрясін­ня — пролог до пробудження духу, до самостійного і відповідального

Філософія не готує однозначної відповіді для всіх, вона продукує багато смислів, і ця множинність (плюральність) створює для людини можливості вибору. Таким чином, за допомогою філософії кожен може Швидше адаптуватися до життєвих обставин, які в нашому складному світі змінюються з карколомною швидкістю.

Методологічна функція. Філософія моделює основні напрями і принципи пізнання світу. Принципи філософії не є настільки точними, як закони науки, однак саме філософія встановлює ті межі, в яких роз­вивається наука. Філософія ж підсумовує результати діяльності науки, вписує їх у загальну картину світу.

Аксіологічна функція. Філософія обґрунтовує всі л цінності, високі гуманістичні ідеали, що їх людство виробило, а точніше — вистраждало у складному процегі розв'язання проблем і протиріч минулого та сучас­ності. Тож, узагальнюючи практичний, інтелектуальний і духовний досвід людства, філософія, як справжня мудрість поколінь, з одного боку, за­стерігає («не переступайте межі загальнолюдських цінностей, бо це шлях у нікуди»), а з іншого — пропонує («спирайтеся на нагромаджуваний віками світоглядний, пізнавальний, методологічний та інший арсенал, збагачуйте його, щоб гідно відповісти на виклики сьогодення»).

У добу загострення глобальних проблем філософія покликана про­аналізувати допустимі межі «інструментального» ставлення до світу та альтернативні шляхи прогресу, розвитку сучасної цивілізації. Нині, на межі тисячоліть, немає нічого актуальнішого, ніж збереження життя на Землі, запобігання глобальній катастрофі людства. Сьогодні філософія не може абстрагуватися від небезпеки апокаліпсису, кінця світу, вона повинна служити збереженню життя на Землі.