Безробіття як соціально-економічне явище

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї.

Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Безробітні, у визначенні МОП, – це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

– не мають роботи (прибуткового заняття);

– шукають роботу або намагаються організувати власну справу;

– готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

За українським законодавством (ЗУ “Про зайнятість населення”) безробітнимивизнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові до неї приступити. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Статус безробітногоодержують ті громадяни, які протягом семи днів після реєстрації їх службою зайнятості за місцем проживання не отримали відповідної роботи або не були направлені на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

Чинники, які впливають на безробіття поділяють на:

Економічні чинники:

– структурні зрушення в економiцi, якi призводять до масштабних змiн у структуpi й кiлькостi попиту на робочу силу i мають особливо тяжкi наслiдки в перiоди стагнацiї або зниження ділової активностi;

– зниження темпів економічного розвитку, що спричинюються до зменшення кiлькостi робочих мiсць, порушення збалансованості чисельності працiвникiв з кiлькiстю робочих мiсць;

– недостатнiй сукупний попит;

– iнфляцiя, яка виявляється в скороченнi капiтальних вкладів (зменшення iнвестицiй призводить до скорочення виробництва, а отже, i зайнятостi), а також у зниженнi реальних доходiв населення, що зумовлює збiльшення пропозиції робочої сили за умови зниження попиту на неї;

– спiввiдношення цiн на фактори виробництва, яке веде до переважання працеощадних технологiй;

– сезоннi коливання виробництва, якi викликають змiни в попитi на робочу силу;

– НТП, наслiдки якого посилюють безробiття через комплексний вплив, який виявляється, по-перше, у впровадженнi працеощадних технологiй, автоматизацiї виробництва, що витискає велику кiлькiсть неквалiфiкованої працi; по-друге, в ускладненнi виробництва, що неминуче спричинюється до спецiалiзацiї, а отже, збiльшення структурних диспропорцiй мiж попитом i пропозицією робочої сили.

Соціальні чинники:

– недосконале трудове законодавство як результат компромісу мiж вимогами працiвникiв i профспiлок, з одного боку, i державою – з другого, посилює негнучкiсть ринку працi, призводить до скорочення попиту на живу працю в пiдприємцiв, зменшуючи її питому вагу;

– трансфертнi платежi, що впливають як на зниження, так i на пiдвищення безробiття;

– недостатня професiйна i територiальна мобiльнiсть робочої сили;

– недостатнiй розвиток програм зайнятостi;

– низький piвeнь i статус системи освiти, професiйної пiдготовки i перепiдготовки;

– брак iнформацiї про вiльнi робочi мiсця;

– низька економiчна активнiсть рiзних груп населення.

Демографічні чинники:

– зміни в чисельності населення;

– зміни статево-вікової структури населення.

Безробіття класифікують за різними ознаками.

1. За причинами виникнення виділяють такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституційне, технологічне, конверсійне.

Фрикційне безробіття – пов’язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості в іншу. Виникає тоді, коли частина працівників добровільно змінює роботу, або вперше обирають роботу, або шукають нову роботу після звільнення тощо. Оскільки ініціатива звільнення в цьому випадку іде від працівників, фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, оскільки більшість працівників шукають і знаходять вищеоплачувану і продуктивнішу роботу, що і підвищує їхній добробут, і збільшує користь для суспільства.

Структурне безробіття – виникає в результаті структурних зрушень в економіці, що впливають на структуру сукупного попиту на робочу силу: на одні професії попит підвищується, на інші – падає.

Це відбувається тому, що люди, як правило, не так швидко, як робочі місця, реагують на технологічні зміни (хоча б тому, що оновлення робочих місць відбувається швидко, а для підготовки спеціаліста потрібно декілька років). В результаті структура пропозиції праці не відповідає структурі попиту. До цього виду належить також безробіття, пов’язане з територіальною відірваністю робочого місця і працівника, що міг би на ньому працювати. Структурне безробіття є неминучим, як неминучі зміни у економіці. Шляхи вирішення проблем структурного безробіття полягають у розвитку системи перепідготовки працівників, у орієнтації професійної підготовки на майбутні потреби ринку праці, у сприянні професійній та територіальній мобільності працівників. Слід зазначити, що від ефективності вирішення зазначених проблем залежатимуть терміни перебування працівників у стані структурного безробіття, але сам цей вид безробіття буде у динамічній економіці завжди.

Рівень структурного і фрикційного безробіття складає природний рівень безробіття. Це мінімальний рівень безробіття в країні, який не може бути знижений і відповідає поняттю повної зайнятості. Значення природного рівня безробіття для нормально функціонуючого ринкового суспільства – 4-6 %.

Циклічне безробіття – викликане зміною економічної кон’юнктури, кризовою фазою економічного циклу. Цей вид безробіття зумовлений нестачею робочих місць для всіх бажаючих працювати, у зв’язку зі зменшенням попиту на товари і послуги та згортання виробництва.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різні коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво, рибальство, цукрове виробництво тощо). Це безробіття простіше тим, що воно легко прогнозується, працівники до нього готові, і в принципі можливо вирішити ці проблеми, створюючи паралельно “міжсезонні” робочі місця.

Інституційне безробіття– це безробіття, яке зумовлене правовими нормами, прийнятими в країні, які негативно впливають на попит і пропозицію праці (впровадження непробуманої податкової політики, введення гарантованої мінімальної заробітної плати, надмірні соціальні виплати).

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і перепрофілюванням підприємств військово-промислового комплексу на випуск цивільної продукції.

Технологічне безробіття – пов’язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і наймом працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікацій.

2. За тривалістю виділяють такі форми безробіття:

Короткострокове безробіття – до трьох місяців.

Середньострокове безробіття – від трьох до 12 місяців.

Довгострокове безробіття – понад 12 місяців.

Застійне безробіття – безробіття, яке триває понад 20 місяців.

3. За волевиявленням незайнятої особи виділяють добровільне та вимушене безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звільняється за власним бажанням, оскільки він не задоволений рівнем оплати праці, умовами роботи, психологічним кліматом в колективі.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація проводить скорочення персоналу (наприклад, під час економічного спаду).

4. За повнотою обліку безробітних виділяють:

Офіційне безробіття – зареєстроване державною службою зайнятості.

Реальне безробіття – виявлене в результаті обстежень економічної активності населення.

5. За поширеністю розрізняють:

Загальне безробіття – охоплює всю країну.

Галузеве безробіття – виявляється у певному виді економічної діяльності.

Регіональне безробіття – поширене в певному регіоні.

Співвідношення між рівнем безробіття і відставанням ВНП математично описав американський дослідник Артур Оукен. Згідно з його теорією (законом) щорічний приріст на1% фактичного рівня безробіття, порівняно з природним рівнем, призводить до відставання обсягу ВНП на 2,5% Отже, необхідно 2,5-3,0% ВНП щороку спрямовувати на створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття.