Роботодавці та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства

Роль роботодавців у системі СТВ полягає у наступному:

– створюють робочі місця;

– визначають обсяги і структуру попиту на робочу силу та залучають її до суспільного виробництва через механізм ринку праці;

– укладають з найманими працівниками індивідуальні трудові договори;

– ведуть переговори з представницькими органами найманих працівників щодо укладення колективного договору та впливають на його структуру та зміст;

– визначають виходячи зі своїх полвноважень зміст СТВ і реалізують заходи щодо їх удосконалення.

У відносинах з найманими працівниками та їхніми об’єднаннями роботодавці діють як безпосередньо, так і через уповноважені ними органами. Практика свідчить, що роботодавці останнім часом делегують дедалі більшу частину своїх повноважень організаціям, до яких вони вступають чи які утворюють.

Наявні асоціації роботодавців створюються з різною метою і, відповідно, виконують різні функції. Умовно такі асоціації можна поділити на три основні групи:

1) асоціації, завдання яких – репрезентувати інтереси підприємців на товарних ринках;

2) асоціації, які спеціалізуються суто на репрезентуванні інтересів роботодавців на ринку праці, формування взаємовідносин із суб’єктами СТВ;

3) асоціації змішаного типу, які репрезетують інтереси бізнесу як на товарному ринках, так і на ринку праці.

Інтереси бізнесу в соціально-трудовій сфері на міжнародному рівні репрезентує Міжнародна організація роботодавців, яка створена 1920 р. і об’єднує 142 національні організації із 136 країн світу. Місія МОР – захист інтересів роботодавців на міжнародному рівні, у т. ч. в МОП.

Розглядаючи стан та проблеми розвитку організацій і об’єднань роботодавців в Україні варто зазначити, що першою організацією роботодавців, що виникла в Україні ще за часів СРСР, був Союз підприємців Криму. Який створено в 1989 р. У 1990-1991 рр. на всій території країни формується велика кількість спілок, асоціацій роботодавців за регіональною, галузевою та фаховою ознаками.

Наступним етапом у розвитку організацій роботодавців в Україні стало створення загальнонаціональних об’єднань. Уже в першій половині 1990-х років більшість створених асоціацій роботодавців об’єдналися і стали членами таких організацій як Український союз промисловців і підприємців, Спілка орендарів і підприємців України, Спілка малих, середніх і приватизованих підприємств України тощо.

Важливою подією у консолідації національних роботодавців стало створення 5 листопада 1998 р. за рішенням Установчого з’їзду об’єднань роботодавців Конфедерації роботодавців України.

Головними завданнями цієї організації є такі:

– сприяння розвитку та активна участь у здійсненні соціального партнерства;

– координація дій членів Конфедерації у посиленні їх впливу на проведення політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці тощо;

– сприяння розвитку вітчизняного виробництва, реформуванню економіки, удосконаленню правового поля підприємництва;

– надання організаційно-методичної допомоги членам Конфедерації та сприяння роботі об’єднань роботодавців.

Важливе значення для розвитку організацій роботодавців та їх об’єднань має реалізація положень Закону України “Про організації роботодавців”, прийнятого у травні 2001 р. У цьому Законі чітко визначено правові засади створення та діяльності організацій роботодавців та їх об’єднань. Принципово важливим є законодавче закріплення повноважень організацій роботодавців, їх взаємовідносин з органами державної влади та організаціями найманих працівників.

Існує досить розгалужена структура організацій роботодавців та їх об’єднань, що діють за територіальною або галузевою ознакою. Але разом з цим, можна констатувати, що рівень сформованості інститутів представництва інтересів роботодавців не лише недостатній для ефективного соціального партнерства, але й нижчий порівняно з організаціями найманих працівників.

Основні завдання організацій роботодавців та їх об’єднань в Україні:

– співробітництво з органами державної влади та місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об’єднаннями та іншими організаціями найманих працівників;

– забезпечення представництва та захист законних ітересів і прав роботодавців у відносинах органами державної влади та місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об’єднаннями та іншими організаціями найманих працівників;

– участь у формуванні та реалізації соціально-економічної політики держави;

– участь у проведенні колективних переговорів та укладанні генеральної, регіональних та галузевих угод та забезпечення виконання своїх зобов’язань за укладеними угодами;

– координація діяльності роботодавців у виконанні зобов’язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами;

– контроль за виконанням іншими сторонами соціального партнерства зобов’язань за генеральною, регіональними та галузевими угодами;

– сприяння максимальному дотриманню інтересів роботодавців при вирішенні колективних трудових конфліктів;

– збалансування попиту і пропозиції робочої сили, запобігання масовому безробіттю шляхом сприяння створенню нових робочих місць, забезпечення раціональної структури зайнятості населення;

– вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів, пощирення професійних знань та досвіду;

– розвиток співробітництва з іноземними та міжнародними організаціями роботодавців та їх об’єднаннями.