Сутність, мета та завдання соціального партнерства

Тема

Соціальне партнерство

4.1. Сутність, мета та завдання соціального партнерства

4.2. Держава в системі соціально-трудових відносин.

4.3. Наймані працівники та їхні представницькі органи у системі соціального партнерства.

4.4. Роботодавці та їх об’єднання як суб’єкти соціального партнерства.

4.5. Колективно-договірне регулювання відносин у сфері праці

Сутність, мета та завдання соціального партнерства

Світовий і український досвід переконливо свідчать, що численні проблеми економіки й суспільного життя, зокрема ефективного управління персоналом, можна розв’язати швидше й оптимальніше, якщо соціальні партнери орієнтуватимуться на творчу співпрацю.

У вітчизняну соціально-економічну літературу й господарську практику термін “соціальне партнерство” ввійшов порівняно недавно. З’ясуємо, що означає словосполучення “соціальне партнерство”. “Соціальне” – це суспільне, те, що стосується життя людей, їхніх взаємин у суспільстві. “Партнер” (від фр. partenaire) означає компаньойн, спільник, учасник спільної діяльності.. Під партнерством заведено розуміти процес погодження інтересів, створення єдиного соціокультурного простору, в якому співпрацюють різні суб’єкти, інтереси яких часто не збігаються, але які згодні, незважаючи на відмінності в інтересах, опрацьовувати й додержуватися партнерських норм.

Отже, стосовно соціально-трудової сфери термін “соціальне партнерство” означає спільну діяльність суб’єктів відносин у сфері праці, яка спрямована на погодження інтересів і розв’язання наявних проблем. Сутність цих проблем пов’язана передусім з існуванням ринку праці, на якому є продавці й покупці. Їм належить самим домовлятися про умови купівлі-продажу послуг робочої сили. Але цей “торг” має здійснюватися з додержанням певних правил, норм, які захищають інтереси обох сторін, тобто на базі партненських відносин.

Соціальне партнерство – це особливий тип відносин у соціально-трудовій сфері, який передбачає застосування різноманітних форм і методів узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців і їхніх представницьких органів, прагнення до спільних домовленостей, договору, досягнення консенсусу, опрацювання і спільну реалізацію заходів з різноманітних напрямів соціальноекономічного розвитку.

Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками – з одного боку, роботодавцями та їх об’єднаннями – з другого, і державою та органами місцевого самоврядування – з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин.

Мета соціального партнерства – досягнення соціального миру в суспільстві, забезпечення балансу соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців, сприяння взаєморозумінню між ними, запобігання конфліктам і залагодження суперечностей для створення необхідних умов економічного розвитку, підвищення життєвого рівня сторін.

Головними завданнями соціального партнерства є:

– забезпечення реалізації соціально орієнтованої економічної політики;

– створення ефективного механізму регулювання соціально-трудових і пов’язаних з ними економічних відносин;

– проведення колективних переговорів, взаємних консультацій, укладення колективних договорів та угод;

– запобігання колективним трудовим конфліктам і сприяння вирішенню соціально-трудових конфліктів;

– удосконалення чинного законодавства в сфері соціально-трудових і пов’язаних із ними економічних відносин.

Основні принципи соціального партнерства (на яких мають будуватися відносини між партнерами):

– рівноправність сторін;

– повага і врахування інтересів сторін;

– зацікавленість сторін в участі у договірних відносинах;

– сумлінність у відносинах сторін соціального партнерства, що передбачає щирість і конструктивність, виключення всякого невиправданого зволікання у вирішенні назрілих питань, прагнення прийти до згоди;

– сприяння держави у зміцненні та розвитку соціального партнерства на демократичній основі;

– дотримання сторонами та їх представниками трудового законодавства та інших нормативно-правових актів, що містять норми трудового права;

– повноважність представників сторін;

– добровільність ухвалення сторонами взятих на себе зобов’язань;

– обов’язковість виконання колективних договорів та угод;

– відповідальність сторін та їх представників за невиконання колективних договорів та угод;

– компромісу вирішенні розбіжностей, що виникають у ході переговорів;

– взаємне інформування сторін про зміну ситуації;

– систематичність контролю за виконанням прийнятих в рамках соціального партнерства угод, колективних договорів і рішень.

Становлення і розвиток соціального партнерства забезпечується створенням системи соціального партнерства, елементами якої є об’єкт, суб’єкти, рівні, органи управління, нормативно-правове забезпечення, форми функціонування (рис 4.1).

Рівні соціального партнерства	Суб’єкти соціального партнерства	Предмет соціального партнерства	Нормативно-правове забезпечення	Форми функціонування
Націольний (макроекономічний)	Представники уряду, організацій роботодавців то профспілок	Умови, принципи, норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин	Державні закони, нормативні акти уряду	- спільні консультаці; - колективні договори; - укладення договорів та угод; - погодження на вищому рівні соціально-економічної політики; - спільне розв’язання колективних трудових спорів, запобігання їм; - організація примирних та арбітражних процедур; - участь найманих працівників в управлінні виробництвом; - участь найманих працівників у доходах підприємства; - контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях тощо
Галузевий і регіональний	Представники організацій роботодавців та профспілок, органів регіонального самоврядування	Галузеві (регіональні) тарифні умови оплати праці, зайнятості, норм праці та ін.	Міжгалузеві та галузеві (регіональні) нормативно-методичні матеріали
Виробничий (мікроекономічний)	Роботодавець, комітет профспілки, працівники	Кадрова політика підприємства загалом або її окремі елементи	Нормативні матеріали, норми, статути, положення, трудові угоди і договори

Рис. 4.1. Схема системи соціального партнерства

Об’єкт системи соціального партнерства – суспільні, в даному випадку соціально-трудові відносини.

Суб’єкти соціального партнерства в сфері соціально-трудових відносин – наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки – з одного боку, роботодавці, та їх об’єднання – з другого, і держава та органи місцевого самоврядування – з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин.

Соціальне партнерство між сторонами СТВ, їхніми суб’єктами та органами має здійснюватися у формах:

– спільних консультаціях;

– колективних переговорів та укладання договорів і угод;

– погодження на вищому (національному) рівні соціально-економічної політики;

– спільного розв’язання колективних трудових конфліктів, запобігання їм;

– організація примирних та арбітражних процедур;

– участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

– участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

– участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

– контролю за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях.

На практиці виділяють дві моделі соціального партнерства.

Трипартизм – це модель соціального партнерства, яка припускає трибічну співпрацю між працівниками, роботодавцями та державою на національному та територіальному (регіональному) рівнях.

Біпартизм – це двостороння модель соціального партнерства, що використовується переважно на галузевому рівні та на рівні підприємства.