VІІІ. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

Олекса Стороженко

«Твори його першої книжки – „Українські оповідання” (1863) – сповнені гуманістичного пафосу у ставленні до людини, але за характером зображення подій та явищ тяжіють лише до етнографічно-побутових. У них відсутні навіть натяки на проблеми громадського, суспільного чи й соціального характеру.

Як правило, твори О.Стороженка малих форм поділяють на три групи. М.Зеров до першої групи відносить гумористичні оповідання, сюжет яких побудований на історичних анекдотах. Сюди відносяться твори „Вуси”, „Голка”, а також „Сужена”, „Чортова корчма”. В оповіданнях, новелах цієї групи історичний матеріал часто поєднаний з народно-міфологічним, фантастичним. У них відчувається зацікавлення письменника козаччиною. В окрему (другу) групу оповідань М.Зеров об’єднує „ілюстрації народних приповідок”. Це твори „Вчи лінивого не молотом, а голодом”, „Се така баба, що чорт їй на махових вилах чоботи оддавав”, „Лучче нехай буде злий, ніж дурний”, „Не впусти рака з рота” та ін. Названі оповідання друкувалися в журналі „Основа” в рубриках „З народних уст” та „Людська пам’ять про старовину”. У них автор виставляв на осуд людські вади: лінивство, заздрість, самодурство, злодійство, зарозумілість, нещирість та ін.

До третьої групи оповідань О.Стороженка відносяться „історичні оповідання” (М.Зеров”), які мали б бути прикладом оповідань-портретів („Кіндрат Бубненко-Швидкий”, „Межигірський дід,”, „Оповідання Грицька Клюшника”, „Прокіп Іванович”, „Дороги”, „Мірошник”.

І.Франко вважав О.Стороженка прекрасним оповідачем із закопаним знанням української мови, який через брак освіти став лише талановитим анекдотистом.

Високомистецькими творами вважає малу прозу письменника С.Єфремов, однак зауважує: „... чогось більшою понад зовнішню красу вимагати від них не можна ...”.

І.Денисюк доводить, що за жанровими ознаками твори О.Стороженка малих форм є, як правило, новелами. І це насамперед тому, що „вони побудовані так, що всі їхні епізоди тяжіють до одної центральної події, мають новелістичний поворот ..., а також той характерний „другий сенс” – глибше за анекдот узагальнення життя, більшу викривальну силу, новелістичний спосіб типізації дійсності”. Вчений звертає увагу на роль деталі у новелах О.Стороженка, яка є наскрізною і виконує сюжетотворчу функцію. Наприклад, вуси (”Вуси”), голка („Голка”) та ін.

У прозових творах письменника цікавими є портретні замальовки, влучні деталі, підтекст, бачення наперед, автобіографізм. Події, факти у малій прозі О.Стороженко подає з позицій народного оповідача. З ним він міг зустрічатися безпосередньо, або сприйняти його оповідь через фольклорні джерела. Позиції автора, осмислення й аналізу почутого, у цих творах не відчувається. Вслід за очевидцем-оповідачем автор милується минулим, романтизує його.

Постать оповідача у малих формах епосу О.Стороженка багатоваріантна: старий дід, який розповідає про свого діда – могутнього козака, що йому служив чорт („Закоханий чорт”), двадцятилітній хлопець („Чортова корчма”), старенька балакуча бабуся („Межигірський дід”). Автор визначає „Межигірського діда” оповіданням бабусі, оповідач у ньому – старенька бабуся, однак за формальними ознаками цей твір нагадує сказання.

Оповідач у О.Стороженка виконує функції коментатора, інформатора, часом виступає у ролі подвійного оповідача. Це стосується творів, в яких закладено оповідь в оповідь. Оповідь ведеться у легкому гумористичному тоні. З цього приводу Б.Лепкий зауважив: „... немає солодкого сентименталізму...”, а гумор м’який, статечний, має завжди почуття такту”.

Таким чином інтерес до фольклору, етнографії, як і захоплення історією генетично пов’язані із малою прозою О.Стороженка. Вони впливали на романтичні тенденції творів письменника при літературній обробці народних повір’їв, переказів, легенд, казок, анекдотів.

Великий вплив на творчість О.Стороженка щодо романтичного сприйняття світу мав М.Гоголь. Свої твори малих прозових форм О.Стороженко оформив у збірку „Рассказы из крестьянского быта малороссиян” (1857) – та двотомну збірку „Українські оповідання” (1863). На жаль, Валуєвський циркуляр вплинув на вибір мови О.Стороженком у його подальшій літературній творчості. Однак, „поетичний образ України, овіяний повір’ями, легендами, переказами, піснями” (П.Хропко) російською мовою був слабший у художньому плані.»

(http://studentam.net.ua/content/view/5862/116/)

Письмова самостійна робота

Тема: Семіотичний аналіз художнього твору

Підготовка до написання самостійної роботи передбачає теоретичну підготовку з питань семіотики.

Для аналізу пропонується повість І.Нечуя-Левицького «Дві московки» (або оповідання Марка Вовчка «Два сини»)

Література для опрацювання:

Умберто Еко. Реторика та ідеологія //Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів, 1996. – С. 420-427.

Термін виконання: 15 листопада.

Термін оголошення оцінок: 20 листопада.

Критерії оцінювання:оцінка “відмінно” ставиться у випадку повного розкриття теми роботи на підставі тексту, самостійності та оригінальності мислення. Оцінка “добре” ставиться за повне, але не творче розкриття теми з посиланнями на текст, “зараховано” ставиться за достатнє та самостійне розкриття теми, підкріплене текстовим матеріалом. Оцінка “незараховано” ставиться у випадку невиконання роботи, недостатнього розкриття теми або несамостійного виконання роботи.

VІІІ. НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ