ХІРУРГІЧНІ АСПЕКТИ НАРКОМАНІЇ

Під час первинного обстеження хірургічних пацієнтів слід звертати увагу на наркологічний анамнез. Оскіль­ки більшість таких пацієнтів зумисно приховують факт зловживання нар­котиками або спотворюють наркологічний анамнез, їхнє обстеження має ґрунтуватися на активному виявленні об'єктивних стигм наркоманії (слі­дів ін'єкцій, існування бактерійних колекторів, ознак хронічної персистувальної септицемії, каріозних зубів), специфічного психосоматичного ста­тусу (утрата гігієнічних навичок, деморалізація та десоціалізація особис­тості, апатія, депресія, лабільність психіки, зниження інтелекту, звуження кола інтересів), а також побутових атрибутів наркоманії (використані шприци, наркотичні речовини тощо).

Часто основним мотивом звертання наркоманів за медичною допомо­гою є маніфестація абстинентного синдрому через відсутність наркотич­них речовин або недоступність шляхів їхнього введення (запальні процеси у місцях звичного ін'єктування наркотика). У такому випадку пацієнти де­монструють так званий синдром барона фон Мюнхаузена – висловлюють скарги та анамнез, що можуть імітувати різні, у тому числі хірургічні хво­роби, метою яких є отримати знеболювання наркотичним препаратом.

Особливості клінічної картини та симптоматики у хворих-наркоманів на хірургічний сепсис: невідповідність зовнішнього об’єктивного статусу первинного гнійного осередку інфекції істинному об’єму та характеру ураження; відсутність класичних ознак запалення – гіпертермії, гіперемії, різко вираженої болючості, високий рівень висівання позитивної гемокультури.

До 1986 р., доки не було ви­найдено надійних методів серологічної діагностики ВІЛ-інфекції, застосо­вували ймовірні клініко-лабораторні критерії, які залишаються актуаль­ними досі.

Імовірні клініко-лабораторні критерії СНІД(за ВООЗ)

Виявлення у пацієнта двох клінічних та двох лабораторних критеріїв є підґрунтям для попередньої клінічної діагностики ВІЛ-інфекції.

Проте для встановлення кінцевого діагнозу "ВІЛ-інфекція" сьогодні за усвідомленою згодою пацієнта проводять такі стандартні серологічні тес­тування:

· імуноферментний аналіз на наявність антитіл до ВІЛ. Реакція може бути хибнопозитивною у вагітних, пацієнтів, які перенесли гемотрансфузії, трансплантацію тканин або органів, хворих на колагенози, автоімунні захворювання, злоякісні новоутворення. Тому висновок про ВІЛ-інфікованість роблять на підставі триразового позитивного результату ІФА. Далі зразки крові направляють до централізованої лабораторії;

· реакція імуноблотингу — найточніший сьогодні метод серологічної діагностики ВІЛ-інфекції.

Однак перелічені реакції не дають змоги діагностувати ВІЛ-носійство у період "сліпого вікна", який може сягати до 6 міс. від моменту інфікування. Для ствердження факту ВІЛ-носійства можна застосувати:

· полімеразну ланцюгову реакцію до РНК- або ДНК-вірусного похо­дження, та

· виділення вірусу з крові пацієнта.

З огляду на перелічені аргументи, найдоцільнішою є презумптивна док­трина гіпердіагностики ВІЛ-інфекції, яку з успіхом упроваджено у провідні медичні заклади світу: "незалежно від результатів серологічного досліджен­ня кожного пацієнта на всіх етапах діагностично-лікувального алгоритму слід трактувати як інфікованого".

Бар'єрні засоби захисту хірургів

Домінуюче значення у профілактиці згаданого контакту мають бар'єрні засоби захисту, до яких належать хірургічні рукавички, захисні окуляри, непромокальний халат, нарукавники та бахіли.

Як спосіб підвищення стійкості м'яких гумових рукавичок до проко­лу чи порізу гострим інструментом було запропоновано використовувати плетені або так звані кольчужні рукавички.

Відкриті ділянки слизової оболонки очей, носа чи рота захищають, ви­користовуючи маску, окуляри або маску з прозорим щитком.

На відміну від традиційних халатів і бахіл – бавовняних – використовують герметизовані, зазвичай одноразові комплекти білизни, що запобігають контакту інших ділянок шкіри хірурга з біологічними середо­вищами пацієнта. Слід зазначити, що медичний персонал, який має будь-які ушкодження відкритих ділянок шкіри, не повинен брати участі в опе­раціях чи перев'язках.

"Дистантна хірургія"

Заходи «Дистантної хірургії»перед­бачають, що:

· маніпуляції з тканинами проводять лише за допомогою інструментів;

· у разі проведення голки через тканини використовують лише пінцет, а не палець;

· не дотикаються до гострих поверхонь інструментів;

· хірургічні вузли зав'язують інструментами;

· операційна медична сестра закладає голку в голкотримач, використо­вуючи пінцет чи затискач.

Значна частина СПР виникає під час передавання хірургічних інстру­ментів від одного члена операційної бригади до іншого (найчастіше хі­рург — медична сестра та навпаки). Для виключення таких випадків бу­ло запроваджено стандарт "Non-touch" technique, який означає, що хірург, медична сестра та асистенти ніколи одночасно не дотикаються до одного і того самого гострого предмета. Для цього використовують проміжний опе­раційний столик, який розводить у просторі та часі контакт хірурга та ме­дичної сестри з гострим хірургічним інструментом. Хірургічне втручання слід виконувати сповільнено, а всі рухи контролювати візуально.

V. Орієнтовна основа дії

Додаток 1. Критерії органної недостатності

Таблиця 1. Шкала Глазго для визначення важкості коми

Таблиця 2. Оцінка важкості стану хворого за системою SAPS

Таблиця 3.Прогнозування ймовірності летального результату за балами системи SAPS